Розвиток морської інфраструктури визначається межами впливу основного капіталу на формування результатів та витрат. Показники ефективності, що свідчать про фінансову та функціональну стійкість, та визначають конкурентоспроможність підприємств морського транспорту визначають параметри активності економічної стратегії та використовуються для прогнозування розвитку як морського транспорту в цілому, так і окремого судноплавного підприємства.
Розрізняють два підходи до визначення та формування рівня розвитку національних підприємств морського транспорту: орієнтація на максимальне освоєння фрахтового ринку, що потребує значних капітальних вкладень і тому, на даному етапі розвитку України, не прийнятний для нашої держави й забезпечення конвенційної квоти зовнішньоторговельних перевезень з урахуванням економічності, надійності, безпеки держави в умовах сучасного розвитку України.
Для забезпечення достойного рівня розвитку системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є потреба у формуванні чіткої судноплавної політики нашої держави, реалізація якої дозволить забезпечити достатній рівень розвитку морського транспорту в умовах жорсткої конкуренції та розширити і укріпити позиції України як морської держави на міжнародному фрахтовому ринку. Основними етапами реалізації активної судноплавної політики держави повинні бути:
1. Функціонування в умовах нестійкої системи.
2. Досягнення нормальної стійкості системи транспортного обслуговування.
3. Досягнення збалансованості національних потреб платіжного балансу.
4. Досягнення експорто-орієнтованого розвитку, фінансова диверсифікація та експорт капіталу.
При вдосконаленні системи транспортного обслуговування необхідно враховувати, що, крім обмеженості фінансових ресурсів до факторів, що стримують нормалізацію функціонування й розвитку морського транспорту, належить певне нерозуміння значення господарського використання морських транспортних підсистем. Але об'єктивне або суб'єктивне обмеження участі країни у світовому судноплавстві не можуть бути виправданими, тим більше, зважаючи на потужний потенціал України як морської держави.
Тому слід мати на увазі, що обмеження розвитку національного торговельного флоту так чи інакше супроводжується економічними та політичними втратами країни. Як приклад, обмеженням у функціонуванні морського транспорту України є скорочення обсягів перевезень вантажів внаслідок повільного вирішення впродовж тривалого часу питання з каналом Прірва.
При формуванні системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств необхідно враховувати, що будь-які зміни у вантажопотоках, у пропозиції тоннажу впливають на стан фрахтового ринку і можуть спричинити негативне сприйняття інших його учасників. Відповідно, пожвавлення національного судноплавства пов'язане з перерозподілом вантажопотоків і вимагає використання прогресивних науково-технічних розробок та протекціоністських заходів захисту перспективних інтересів. За такої ситуації умови фінансової стійкості фрахтового ринку та раціональності розвитку національного судноплавства доцільно визначати за формулою [42]:
де
- обсяг світових господарських зв’язків, що базуються на морському транспорті; - гранична частка транспортної складової у світовому товарообороті; - гранична фрахтова ставка для даного стану вантажопотоків; - річний обсяг перевезень, розрахований за період реалізації інвестиційної програми; - сумарна вантажопідйомність флоту, що забезпечує нормальні умови перевізного процесу і самофінансування розвитку судноплавних компаній; - питома вартість 1 тонни вантажопідйомності суден за умовами суднобудівного ринку; - норма прибутку, що забезпечує стандартні умови ефективного функціонування і інвестиційної діяльності; - витрати на утримання транспортних засобів, що відповідають конкурентним умовам функціонування.Необхідність вдосконалення системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності в цілому, та морського транспортного бізнесу, зокрема, підтверджується та обумовлюється високою ефективністю даного виду діяльності та припливом капіталу до цієї сфери. Але, виходячи з того, що на фрахтовому ринку існує дуже жорстка конкуренція, і морський бізнес має високу капіталоємкість, кількість морських держав достатньо невелика.
Основою розвитку системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є потенційний обсяг зовнішньоторговельного обороту України, а можливістю збільшення потужностей національних судноплавних компаній є наявність інвестиційного капіталу. Саме цей фактор є визначальним у формуванні потужностей та потенціалу країни на світовому фрахтовому ринку.
При формуванні програми ефективного розвитку судноплавних компаній, збільшення їх провізної здатності та вдосконалення системи сервісу в даній галузі необхідно враховувати необхідність додаткових витрат на впровадження проектних розробок. При цьому управління конкурентоспроможністю повинне контролюватися пропорційністю приросту результатів діяльності судноплавних компаній та інших транспортних підприємств та відносних витрат на придбання суден та їх експлуатацію.
Удосконалення взаємовідносин між усіма суб'єктами системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств вимагає формування єдиного інформаційного простору, формування єдиної інформаційної системи та новітніх технологій управління цими процесами.
Оптимізація та вдосконалення законодавчо-правової бази – один з основних чинників, що впливає на якість та ефективність роботи системи транспортного обслуговування. Створення нормального правового поля надасть можливість розширити діяльність експедиторів, оптимізувати вантажопотоки та забезпечити оптимізацію роботи транспортної галузі.
Підвищення ефективності функціонування всієї системи транспортного обслуговування досягається за допомогою використання новітніх методів управління конкурентоспроможністю підприємств транспортної галузі та системи транспортно-експедиторського обслуговування, формування стратегії їх розвитку на основі маркетингових принципів. Досягнення високої ефективності та утримання конкурентоспроможних позицій дозволяє залучити в транспортну галузь додаткові інвестиції, збільшити потужність транспортної галузі, підвищити інтенсивність використання транзитного потенціалу нашої країни.
Основними складовими формування транспортно-економічної політики щодо забезпечення ефективної роботи системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є проведення контролю ресурсоємкості системи та надання функціонального та науково-методичного забезпечення. За таких умов можуть бути найбільш повно і якісно задоволені потреби країни у міжнародних перевезеннях.
Удосконалення системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинне відбуватися за такими принципами:
1. Досягнення стратегічної мети розвитку морського транспорту, тобто реалізація активної судноплавної політики та досягнення фрахтової незалежності зовнішньоекономічної діяльності.
2. Досягнення макроекономічної ефективності розвитку морського транспорту, що використовується для оптимізації платіжного балансу країни за рахунок максимізації експорту транспортних послуг.
3. Максимізація підприємницької ефективності та досягнення рівня прибутку, що дозволяє підтримувати умови самофінансування.
Уже на сьогодні національний флот і розвинута інфраструктура морського транспорту України дає змогу на достатньо вигідних умовах експортувати товари та послуги, отримувати високий валютний дохід, що, своєю чергою, збільшує можливості імпорту та розширення зовнішньоторговельного обороту країни.
Розширення зовнішньоторговельного обороту країни багато в чому визначається рівнем активності державної морської політики. Чинна система функціонування судноплавних компаній потребує серйозного вдосконалення. Програма управління розвитком морського флоту повинна створити умови для нормального соціального й виробничого розвитку вітчизняних підприємств морського транспорту та враховувати діючі умови для роботи на світових ринках судноплавства.
Функціональна й економічна стійкість системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинна базуватися на критеріях вибору оптимальної організаційної й управлінської структури та на принципах зростання темпів приросту прибутку, чистої валютної виручки, рентабельності, продуктивності праці та інтенсивності використання ресурсів транспорту.