Облік і аналіз витрат основної діяльності Дніпропетровської дистанції колії (стр. 3 из 17)

Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляють на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати що виникають в процесі звичайної діяльності, розподіляють на витрати від операційної (основної та іншої) інвестиційної, та фінансової діяльності.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Найбільш економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат - це виділення типових груп рішень і вибір відповідних об’єктів обліку витрат. У підручнику для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів авторів Бутинця Ф.Ф., Давидюка Т.В., Малюга Н.М., Чижевської Л.В. в основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат (рис. 1.1) [11; 139].

Рис. 1.1 Класифікація витрат в системі управлінського обліку

У практиці бухгалтерського обліку та аналітичних досліджень витрати на виробництво групують і вивчають за двома взаємодоповнюючими напрямами - за елементами витрат та за калькуляційними статтями. У Навчальному посібнику «Економічний аналіз» визначено:

¾ Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат (наприклад, незалежно, чи стосуються вони цехів і ділянок основного виробництва, чи витрачені у цехах допоміжного виробництва; чи це прямі витрати на виготовлення конкретного виробу, чи це витрати на обслуговування виробництва і управління). До них відносять: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, інші операційні витрати та інші грошові витрати. Аналіз витрат за елементами дає змогу:

¾ дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес-планом;

¾ оцінити динаміку структури витрат;

¾ охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);

¾ встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації та
спеціалізації на зміну структури витрат;

¾ визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниження
собівартості

Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку з відхиленням фактичної собівартості від планової, показати «внесок» кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції [12; 63].

Нашкерська В.Г. [8; 416] вважає, що формування витрат початкове здійснюється в системі управлінського обліку. Витрати збираються за окремими об'єктами: видами продукції, робіт, послуг, технологічними процесами та їх частинами тощо. Витрати в системі управлінського обліку збираються за калькуляційними статтями по мірі зменшення активів та зростання зобов'язань. Підприємство самостійно або за погодженням з материнською (вищестоящою) організацією формує статті витрат, виходячи з особливостей діяльності. Це можуть бути такі статті:

1. Сировина і матеріали (за видами).

2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати.

3. Робота і послуги виробничого характеру.

4. Паливо і електроенергії на виробничі цілі.

5. Зворотні відходи.

6. Основна заробітна плата.

7. Додаткова заробітна плата.

8. Відрахування на соціальні заходи.

9. Амортизація інструментів І пристроїв спеціального при
значення.

10. Амортизація основних засобів.

11. Амортизація нематеріальних активів.

12. Супутня продукція (вираховується).

Метод формування витрат залежить від особливостей технології виробництва та вимог менеджменту до інформації про формування витрат та ступенів їх контролю в процесі виробництва.

За особливостями технології виробництва виділяють такі методи обліку витрат: позамовний і попроцесний.

Позамовний метод обліку витрат використовують на індивідуальних дрібносерійних виробництвах. До таких відносяться: ремонтне виробництво, поліграфія, виготовлення меблів тощо.

За цим методом витрати збираються в кожному замовленню, одержаному від клієнта. Прямі витрати: за первинними документами, накладні - пропорційно до прямих.

Попроцесний метод обліку витрат використовується в крупносерійних та масових виробництвах: машинобудування, переробна промисловість тощо. Об'єктом обліку витрат є технологічний процес, його частини, види виготовленої продукції. Прямі витрати відносяться на продукцію за первинними документами, накладні - за вибраними базами розподілу.

Об'єктом контролю витрат та прибутку при цьому методі може бути не лише виготовлення продукції, а й окремі етапи пронесу. На вимоги менеджменту можуть створюватись центри витрат та центри відповідальності (від мінімально доцільних), в межах яких контролюються витрати в ході виробничого процесу. Такий спосіб формування і контролю витрат називається обліком за центрами витрат і центрами відповідальності.

На базі використання наведених методів обліку може здійснюватись нормування витрат за об'єктами. При цьому складається нормативний кошторис витрат, який постійно коригується. За фактично здійсненими витратами складається калькуляція, у якій визначається собівартість продукції. Нормативний кошторис та калькуляція порівнюються, визначаються відхилення та винуватці.

Витрати в системі управлінського обліку за видами виробництв, статтями витрат і видами продукції, центрами витрат і центрами відповідальності збираються на відкритих для цього аналітичних рахунках до синтетичного рахунка 23 «Виробництво». На дебеті цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, виробничі накладні витрати, втрати від браку тощо. Витрати за видами списуються з рахунків фінансового обліку: запасів, оплати праці тощо.

За кредитом рахунка 23 «Виробництво» здійснюється списання суми фактичної виробничої собівартості, завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Облік витрат, що відносяться на собівартість продукції, ведеться також на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Облік витрат на цьому рахунку ведеться за виробничими підрозділами підприємства: цехами, дільницями, відділеннями, філіями тощо. За дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання за розподілом на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Аналітичний облік на рахунку ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями витрат.

Така система поєднання управлінського та фінансового обліку називається інтегрованою.

Автор Бутинець Ф.Ф. у підручнику «Економічний аналіз» вважає, що економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявленні можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обгрунтованні управлінських рішень.

Завдання аналізу:

1) визначення динаміки показників собівартості та факторів її зміни;

2) оцінка собівартості одиниці продукції;

3) оцінка структури витрат, її динаміки;

4) вивчення собівартості за статтями та елементами витрат;

5) виявлення резервів зниження витрат на виробництво продукції.

Об’єкти аналізу:

¾ окремі елементи і статті витрат;

¾ собівартість продукції в цілому;

¾ собівартість окремих виробів;

¾ резерви зниження витрат на виробництво.

Етапи аналізу :

1) аналіз загальної суми витрат на виробництво:

— аналіз витрат на 1 гривню продукції;

— аналіз собівартості одиниці продукції;

2) аналіз структури витрат на виробництві:

¾ аналіз витрат за елементами;

¾ аналіз витрат за статтями калькуляції;

¾ аналіз прямих і непрямих витрат;

3) оперативний аналіз витрат на виробництво [12; 212].

У підручнику «Економічний аналіз» Івахненко В.М. автор вважає, що під час аналізу використовуються такі показники:

¾ валові витрати;

¾ повна собівартість продукції в цілому та за елементами,
калькуляційні статті витрат;

¾ витрати на одну гривню товарної продукції;

¾ собівартість окремих видів продукції;

¾ окремі статті витрат.

Аналіз собівартості продукції – це:

¾ об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по підприємству і окремих видах продукції;

¾ вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

— пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

— забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

¾ розробка оптимальної величини планових витрат, планових та нормативних калькуляцій на окремі вироби та види продукції [14; 79].

Автор Чумаченко М.Г. вважає, що під час аналізу використовують дані звіту про собівартість продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства, звіту з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку (дані синтетичного та аналітичного обліку витрат), матеріали ревізій і спеціальних обстежень [15; 349].