Проектування депо з ремонту редукторнокарданного приводу з упровадженням потоково-конвейєрної (стр. 21 из 21)
де Gвп – маса водяної пари, яка утворюється у приміщенні, г/год.;
dвит – кількість вологи у повітрі, яка виділяється із приміщення, г/кг;
dпр – кількість вологи у припливному повітрі, г/кг.
Санітарними нормами не нормується допустима кількість вологи у повітрі, а лише вказується допустима відносна вологість та температура. Виходячи із цих даних, можна визначити dвит за допомогою і-d діаграм.
При одночасному виділенні в приміщенні шкідливих речовин, теплоти та вологи, приймають найбільшу кількість повітря, яку отримали в розрахунках для кожного виду виробничих виділень.
В окремих випадках для розрахунку кількості повітря, яке необхідно для вентиляції, можна використовувати кратність повітрообміну (К), що показує скільки разів протягом години повинно повністю змінитися повітря у приміщенні. За відомими значеннями К для виробничого приміщення, визначається об’єм припливу або витяжки за формулою:
, (8.5)де Vпр – об’єм приміщення, м3.
Величина кратності повітрообміну, за звичай знаходиться у межах від 1 до 10. Більші значення К приймаються для приміщень малого об’єму.
Треба пам’ятати, що кількість припливного повітря при можливості природного провітрювання приміщення повинна бути не менше 30 м3 /год. На одну людину, якщо об’єм приміщення, яке приходиться на цю людину, менше 20 м3 та не менше 20 м3/год. Відповідно при об’ємі, який приходиться на працівника, 20 м3 та більше. Якщо в приміщенні немає змоги проводити природне провітрювання, то у такі приміщення треба подавати не менше 60 м3/год. Повітря на одну людину.
Повітрообмін при природній вентиляції виникає внаслідок різниці температур повітря у приміщенні та зовнішнього повітря, а також унаслідок дії вітру.
Природна вентиляція виробничих приміщень може бути неорганізованою і організованою.
При неорганізованій вентиляції надходження та вилучення відбувається через нещільності у вікнах, дверях, стінах (просочування). Такий вид природної неорганізованої вентиляції носить назву інфільтрації, інший вид неорганізованої природної вентиляції здійснюється завдяки відкриванню дверей, вікон та квартирок. Цей вид неорганізованої вентиляції носить назву провітрювання.
Організована вентиляція піддається регулюванню. Така природна вентиляція називається аерацією.
Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та виділення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів.
Умовами ефективної роботи аерації є: достатня площа аераційних отворів та їх раціональна конструкція; розміщення відсмоктуючи пристроїв над джерелами тепловиділення; регулювання системою аерації у залежності від зовнішньої температури і напрямку вітру.
Для регулювання припливного зовнішнього повітря в приміщеннях у теплий період року в зовнішніх стінах роблять отвори, що розташовані на висоті 0,3-4,8 м над підлогою.
Припливні отвори дозволяється розміщувати в два ряди і більше у поздовжніх стінах будівлі, які повинні бути вільні від надбудов. Як припливні отвори також використовуються ворота, розсувні стіни та отвори у підлозі приміщень. Отвори для припливу зовнішнього повітря в холодний період року роблять у зовнішніх стінах, розташовуючи низ отворів на висоті не менше трьох метрів над підлогою у приміщеннях висотою менше 6 м, а у приміщеннях висотою більше 6 м – на висоті не менше 4 м над підлогою.
Витяжні канали систем аерації доцільно розташовувати у внутрішніх цегляних стінах (мінімальний переріз каналів становить 130x140 мм); у спеціальних вентиляційних блоках; у вигляді приставних та підвісних каналів біля внутрішніх стін, перегородок та перекриттів. Мінімальна товщина перегородок у цегляних стінах між каналами одного призначення та зовнішніх стінок каналів становить 120 мм.
Перевагою аерації є те, що великі об’єми повітря (до мільйона кубічних метрів за годину) подається і вилучається без використання вентиляторів та повітропроводів. Система аерації значно дешевша за систему механічної (штучної) вентиляції. Вона є ефективним засобом боротьби із надлишковою теплотою в гарячих цехах.
Однак разом з перевагами, аерація має істотні недоліки, а саме: у теплу пору року ефективність аерації може значно знижуватися із-за підвищення температури зовнішнього повітря, особливо при відсутності вітру; повітря, що надходить і виходить, не можна обробити, вилучити шкідливі речовини тощо.
При розрахунку аерації приймаються наступні спрощення:
- не враховується вплив інфільтрації повітря через пори будівельних матеріалів та щілини;
- розглядається сталий процес, тобто вважається, що залишаються незмінними всі фактори, що обумовлюють повітрообмін;
- температура в приміщенні приймається в горизонтальних площинах однаковою та сталою;
- не враховується розміщення обладнання та джерел тепла;
- припускається, що припливні струмені повітря повністю згасають, тобто енергія припливних струменів повністю розсіюється.
Розрахунок аерації зводиться до визначення необхідної площі приточних F1 та витяжних F2 аераційних отворів, що забезпечують необхідний повітрообмін приміщення цеху (рисунок 8.1)
Рисунок 8.1 – Схема вентиляції цеху
Повітрообмін, який забезпечує видалення надлишкового тепла з цеху депо, складає G = 250 ∙ 103 кг/год., відстані між центрами отворів H = 8 м, температура зовнішнього повітря tн=20°С, робочої зони tрз=25°С, повітря, яке виходить із приміщення tвид=35°С. Коефіцієнт втрат для приточних фрамуг μ1=0,57, для витяжних – μ2 = 0,44 .
Спочатку визначаємо питому вагу повітря за формулою:
(кг/м3), (8.6)для tн, tвид та
=30ºС: (8.7) 
кг/м3; 
кг/м3; 
кг/м3.Знайдемо відстань h2 від осі верхніх отворів до нейтральної зони при співвідношенні
за формулою: 
(8.8)Підставивши значення у формулу , отримаємо
мТоді відстань від нейтральної зони до осі нижніх отворів
м.Площі приточних F1 та витяжних F2 отворів визначимо за формулами:
, (м2), (8.9) 
, (м2), (8.10)Підставивши відповідні значення у формули, отримаємо площі нижніх та верхніх фрамуг (вентиляційних отворів):
м2; 
м2.Таким чином ми визначили, що нижній отвір має площу 62,6м2 , а верхній – 67,9м2 .
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
1. Борзілов І.Д. Технологія технічного обслуговування та ремонту вагонів: Підручник для вищих навчальних закладів. – Харків: РВВ УкрДАЗТ, 2003
2. Брайковська Н.С. Організація, планування та розрахунок параметрів потокового виробництва при ремонті вагонів: Метод. - К.: КУЕТТ, 2005
3. Гридюшко В.И., Криворучко Н.З. Вагонное хозяйство ― М.: Транспорт, 1988
4. Жидецький В.Ц., Джигерей В.С. Старожух В.М. Практикум з охорони праці. Начальний посібник. ― Львів.: Афіши, 2000
5. Зорохович А.Е., Либман А.З. Ремонт электрооборудования пассажирских вагонов. – М.: Транспорт, 1974
6. Кубланов С.Г. Подъемно-транспортные машины и механизмы, загрузочные и подъемно-транспортные машины ―М.:Транспорт, 1989
7. Кулаєв Ю.Ф. Економіка залізничного транспорту: Навчальний посібник.-Ніжин: ТОВ“Видавництво“ Аспект-Поліграф”,2006
8. Норми технологического проектирования депо для ремонта грузовых и пассажирских вагонов. – М.: Транспорт, 1987
9. Ножевников А.М. Поточно-конвейерные линии ремонта вагонов/ Учебное пособие для студентов железнодорожного транспорта ― М.: Транспорт,1980
10. Скиба И.Ф. Проектирование вагоноремонтних цехов. Метод.указания к дипломному проектированию.-М.,1980
11. Типовой технологический процесс деповского ремонта пассажирських вагонов ― М.:Транспорт, 1988
12. Скиба И.Ф. Ежиков В.А. Комплексно-механизированные поточне линии в вагоноремонтном производстве/ Учебное пособие для студентов вузов железнодорожного транспорта ― М.: Транспорт,1982