¾ здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;
¾ додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.
З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.
Інша складова системи управління — спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографіч-
ного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що під-
порядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.
Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».
Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням гро-
мадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.
Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» у галузі річкового транспорту встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.
Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транс-
порту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.
Пароплавства мають особливий правовий статус — статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.
Основна матеріальна складова річкового транспорту — річкове судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.
Окремий вид річкового судна — річкове судно «річка—море» — судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка—море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.
Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.
Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа — Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.
Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:
а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;
б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.
У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.
Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).
Судно набуває права плавання під Державним прапором Ук-
раїни після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.
Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін та доповнень.
Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.
Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.
Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорони життя і здоров’я людей, що знаходяться на судні, і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззаперечно виконуватися всіма особами екіпажу судна, а також пасажирами й іншими особами, що знаходяться на судні. Капітан у разі потреби має право відсторонити від виконання обов’язків осіб суднового екіпажу. Капітан є органом дізнання (ст. 101 КПК), і якщо на судні хто-небудь вчинить злочин, капітан зобов’язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).
Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження (п. 2. ст. 1252 ЦКУ). Капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажу чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі; такий акт підлягає поданню до органів реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про народження чи шлюб; капітан складає акт, а також опис майна зниклого пасажира і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані). Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження — лікарем або фельдшером (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України).
Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийнят-
тя всіх заходів до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.
Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху судно, пліт або людину, що знаходиться в небезпеці, зобов’язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.
Важлива складова інфраструктури річкового транспорту — це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.
По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).
Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.
У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності — цілодобово.
Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.