державного портового нагляду, що затверджується зазначеними органами.
У морських портах капітан порту і Інспекція державного портового нагляду, яку він
очолює, входять до складу порту.
У морських торговельних і рибних портах, що мають суміжні акваторії з іншими
морськими спеціалізованими або річковими портами, створюється єдина для суміжних портів
Інспекція державного портового нагляду на чолі з капітаном морського торговельного порту.
Повноваження капітана морського порту
Розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і
порядку в порту, що входять до його компетенції, обов’язкові для всіх суден, юридичних і
фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії порту. Розпорядження капітана
морського торговельного (морського рибного) порту може бути скасоване тільки
Міністерством транспорту України (Міністерством рибного господарства України).
За порушення чинного законодавства і правил щодо безпеки мореплавства і порядку в
порту капітан порту має право накладати адміністративні стягнення відповідно до чинного
законодавства України.
Поняття служби регулювання руху суден
У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин
морських шляхів) рішенням Міністерства транспорту України створюються служби
регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден.
Зона дії і порядок руху суден в зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, що
затверджуються Міністерством транспорту України.
Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою
судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, подання допомоги суднам
під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного
облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання.
Перелік послуг, що надаються конкретною службою регулювання руху суден, ступінь
обов’язковості окремих видів радіолокаційного обслуговування повідомляються в обов’язковій
постанові начальника морського порту, лоціях і Повідомленнях мореплавцям.
За межами територіального моря України служба регулювання руху суден обслуговує
судна тільки за заявкою капітана судна.(Ст.110 КТМ)
Правовий статус служби регулювання руху суден
Служба регулювання руху суден діє відповідно до Типового положення про службу
регулювання руху суден, що затверджується Міністерством транспорту України.
Якщо зона дії служби регулювання руху суден охоплює акваторії кількох портів або
узбережні води і вузькості (регіональна служба регулювання руху суден), порядок створення і
підпорядкованість служби регулювання руху суден визначаються портами, що беруть участь у
створенні такої служби, за погодженням з Міністерством транспорту України.(Ст.111 КТМ)
3. Правові основи діяльності водного транспорту
Водне транспортне право. Спочатку це були якісь окремі правові поняття, що переростали у звичаї, а вже ближче до сучасних часів ці поняття складалися в правові норми, закріплювались в нормативно-правові акти і створювали систему водного транспортного права,яка ає свій зоанішній вираз у системі транспортного законодавства.
Система правових витоків, в яких беруть своє правове пігрунтя водні транспотні суспільні відносини, називається джерелами водного транспортного права. Основні з них:
- Кодекс торгівельного мореплавства України
- Водний кодекс України
- Статут внутрішнього водного транспорту СРСР
- Закон України «Про транспорт»
Для морських транспортних відносин характерна дія в них норм права Водного кодексу України. Який був введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995р. і складається з 6 розділів:
- РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
- Розділ II. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЬ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ.
- Розділ III. ВОДОКОРИСТУВАННЯ.
- Розділ IV. ОХОРОНА ВОД.
- Розділ V. СПОРИ З ПИТАНЬ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯВОДНИХ РЕСУРСІВ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВОДНОГОЗАКОНОДАВСТВА.
- Розділ VI. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення
збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і
галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та
вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану
водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян наводокористування.Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом,Законом України “Про охоронунавколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу
України, що виникають під час користування водними об’єктами, регулюються відповіднимзаконодавством України.
Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.
До водного фонду України належать:
1) поверхневі води:
природні водойми (озера);
водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
інші водні об’єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море.(Ст.3 ВКУ)
Кодекс Торговельного мореплавства України був введений в дію Постановою Верховної Ради України 9 грудня 1994р. І своїм призначенням має регулювати відносини,що виникають з торговельного мореплавства.
Кодекс містить 11 розділів (393 статті).
- Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ .
- Розділ II СУДНО.
- Розділ III ЕКІПАЖ СУДНА .
- Розділ IV МОРСЬКИЙ ПОРТ.
- Розділ V МОРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
- Розділ VI ФРАХТУВАННЯ СУДЕН
- Розділ VII МОРСЬКЕ БУКСИРУВАННЯ .
- Розділ VIII МОРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ
- Розділ IX НАДЗВИЧАЙНІ МОРСЬКІ ПОДІЇ .
- Розділ X ОБМЕЖЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА.
- Розділ XI ПРЕТЕНЗІЇ ТА ПОЗОВИ .
Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають зторговельного мореплавства.Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов’язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.
Статут внутрішнього водного транспорту СРСР був затверджений Постановою від 15 жовтня 1955р. №1801. Він визначає основні задачі та обовязки органів внутрішнього водного транспорту по забезпеченню потреб держави в перевезеннях вантажів і пасажирів внутрішніми водними шляхами, а також взаємовідносини внутрішнього водного транспорту з іншими галузями народного господарства.
4. Договірні відносини у сфері водного транспорту
Для ефективного забезпечення транспортних перевезень на морському транспорті використовуються такі транспортні зобов’язання: договір перевезення вантажу, договір перевезення пасажира та багажу, договір круїзу, договір агентування, договір буксирування, договір лізингу суден, зобов’язання з приводу майна, що затонуло, тощо.
Правове регулювання перевезень здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства України та підзаконними актами.
Умови морського перевезення вантажів визначаються договором. Учасниками договору морського перевезення вантажів є перевізники різних форм власності та замовники транспортного перевезення. Перевізники — морські транспортні організації поділя-
ються на морські транспортні організації загального користування і морські транспортні організації незагального користування.
Морська транспортна організація загального користування має особливий статус, зокрема на неї покладаються додаткові обов’язки:
а) прийняти будь-який запропонований для перевезення вантаж, якщо на судні є вільні приміщення, придатні для перевезення, і вантаж може бути перевезений без шкоди для раніше прийнятих до перевезення вантажів;
б) не віддавати перевагу одному вантажовласнику перед іншим стосовно приймання вантажів і умов перевезення, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України;
в) публікувати тарифи та умови перевезень.
Зміст договору — за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язу-
ється сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).
Договір морського перевезення вантажу укладається у письмовійформі.Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер (надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень), коносамент, інші письмові докази.
Господарський кодекс України в ст. 307 визначає види договору на морському транспорті, зокрема такі як довгострокові і короткострокові договори.
Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту від-
правлення і призначення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження.