Щодо органів, що регулюють відношення в сфері валютного контролю Декрет зазначає, що головним державним органом в сфері валютного регулювання є Національний банк України (далі — НБУ). Згідно зі статтею 13 Декрета (10) НБУ здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, забезпечує виконання уповноваженими банками, тобто банками, які здобули право на здійснення операцій з валютними цінностями на теріторії України та за її межами шляхом отримання ліцензій, які видає НБУ, своїх функцій по здійсненню валютного контролю згідно цього Декрету та інших актів валютного законодавства України. Ця стаття також визначає ще декілька державних органів влади, які виконують функції державного контролю за виконанням вишевказаних актів усіма суб'єктами валютних відносин на всіх рівнях. Як було зазначено вище уповноважені банки, які отримали ліцензію НБУ здійснюють контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами України через ці банки.
Компетенція державних органів в сфері валютного регулювання розподіляється таким чином.
Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами на теріторії України.
Міністерство зв'язку України здійснює виконання поштових переказів та пересилок валютних цінностей.
Державний митний комітет здійснює контроль за виконанням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України.
На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обов'язкового продажу, а також обов'язкового декларування, наприклад, приперетинанні державного кордону України, проведення незаконних валютних операцій, зв'язаних з тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства. Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих суб'єктів, кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості.
Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.
Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України.
Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються НБУ.
Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані Указом Президента України від 5 лютого 1992 року (11). Згідно з Указом, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить податки на експортерів, встановлювалась вимога обов'язкового здавання (продажу) усієї валютної виручки. Таким чином, НБУ встановлював офіційні обмінні курси карбованця по відношенню до російського рубля та долара Сполучених Штатів Америки, а рівні обмінного курсу для банківської системи встановлювались окремо на Міжбанківському валютному ринку. Це привело до множеності валютних курсів і, як наслідок, до відпливу КпАПіталів за межі України. Слабкою реакцією на негативний розвиток подій було зниження у вересні 1992 року рівня обов'язкового продажу валютної виручки суб'єктів ЗЕД від 100 відсотків до 50.
З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в Україні. Суть його полягає з одного боку у подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, а з іншого боку у підготовці передумов для введення гривні.
23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (13).
Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обов'язкове декларування усіма суб'єктами підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Також цим Указом Президент зобов'язав усіх суб'єктів підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках. Декларування має бути щоквартальним.
Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ).
Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від 8 травня 1993 року №50. МВБУ була створена, як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, а також як центр по підготовці пропозицій Правлінню НБУ про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні.
Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У зв'язку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обов'язкового 50-відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, пов'язаних із службовим відрядженням за кордон.
В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16).
Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території України мала використовуватись лише у встановлених у цьому положенні випадках. Наприклад для сплати зборів митних, дорожніх, продажу транспортних квитків, путівок, продажу пальних матеріалів, сплати готельних послуг. Перелік цих випадків вичерпаний.
На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не простежувалося.
I. 2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання.
Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території України передбачено декілька різновидів відповідальності.
Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції (стаття 80 КК) (17) та за приховування валютної виручки (стаття 801 КК) (18). Ці статті мають багато як спільних так і різних рис. Спільне в них те, що вони стоять на охороні законодавчовстановленого порядку обігу валюти на території України, але охороняють вони різні об’єкти. Наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80 КК є кредитно-фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностями, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків.