МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ
Факультет туристичного менеджменту
Кафедра спеціальних туристичних дисциплін
РЕФЕРАТ
на тему“Археологічні пам’ятки та їх використання в туристичній діяльності”
студентки ІІІ курсу
перевірив
Килимистий С. М.
Київ – 2007
У наш час бурхливого розвитку індустрії міжнародного туризму важливого значення набуває фактор популяризації останніх досягнень науки, пам'яток історії та культури засобами туризму. Манільська Декларація Всесвітнього туризму (1978 р.) вказує на те, що сучасний туризм відповідає основному праву людини на відпочинок, проте Декларація також зазначає, що "у практиці туризму елементи духовності повинні брати гору над технічними та матеріальними". Ось ці духовні елементи, будучи "загальним завершенням людського існування, повинні бути постійним внеском в освіту, рівність у долі націй, духовного визволення людини по відношенню до тотожності та гідності, утвердженню неповторності культур та поваги моральної спадщини людей".
На туристичних маршрутах увагу туристів все більше привертають пам'ятки найдавнішої історії людства, зокрема, первісної археології. Вони поділяються на нерухомі (місця первісних стоянок, кургани, поховання тощо), а також рухомі (знаряддя праці, речі побуту, прикраси тощо), виявлені під час розкопок. Як правило, останні зберігаються в музеях, поповнюючи музейні експозиції. І ті й інші пам'ятки являють собою об'єкти туризму. Справа полягає в тому, як краще налагодити їх використання для потреб туризму. Виходячи з цього, цікавим є досвід ряду європейських країн і США щодо організації музеїв та туристично-екскурсійних маршрутів по пам'ятках первісної археології та природничої історії, методологічні принципи яких можуть бути використані у музейній справі та музейному будівництві України.
Ще задовго до офіційного визнання пам'яток первісної археології об'єктами історико-культурної спадщини Великобританія була однією з перших європейських країн, де подібне ставлення до пам'яток знайшло своє відбиття у діяльності видатних представників науки і культури. Так, знамениті Стоунхендж, Евебері біля м. Солсбері у Вільширі, які збудовані близько ІП-І тис. до н. е. (у 1986 р. ці пам'ятки та прилеглі території занесені до Списку Всесвітньої спадщини), ще на поч. XVII ст. визначним архітектором Ініго Джонсом (1573-1652) розглядалися як об'єкти, котрі можуть бути використані з туристично-екскурсійною метою. Він зробив перший план та графічну реконструкцію Стоунхенджу. Наприкінці XVII ст. художник Обрей виконав точний план пам'ятки. Визначні художники Джозеф Меллорд Уільям Тернер (1775-1851) та Джон Констебль (1776-1837) першими поставили питання про музеєфікацію пам'ятки. Зокрема, останній написав картину "Стоунхендж" (1836) для Королівської Академії. У 1882 р. генерал Пітт-Рівер розробив "Акт про стародавні пам'ятки", в якому виклав свій план стосовно музеєфікації пам'ятки, що складався з наступних пунктів: 1. Зміцнення фундаментів; 2. Проведення консерваційних та реставраційних заходів; 3. Забезпечення охорони.
Проблеми, пов'язані з музеєфікацією Стоунхенджу почали частково вирішуватись з 1901 p., коли археолог Уільям Гоуленд із Королівської школи майна (Південний Кенсінгтон) розпочав дослідження пам'ятки. Наступним етапом у справі музеєфікації пам'ятки став 1976 р. Саме в цей час Пітер Ллойд Джоне з Кенсінгтонського Політехнічного інституту розробив генеральний план "Доісторичного парку під відкритим небом навколо Стоунхенджу", результатом якого стало з цього часу проведення систематичних реставраційних заходів на пам'ятці. Сьогодні парк обладнаний входом, що являє собою тунель під дорогою; підземними датчиками, які реєструють наземні коливання, а також сприяють регулюванню потоку відвідувачів. Також зроблений спеціальний настил для ґрунту, що сприяє його збереженню, обладнані стежки для відвідувачів. Навколо Стоунхенджу створена інфраструктура з обслуговування туристів, яка включає, зокрема: гудроноване шосе, автостоянку, приміщення для продажу квитків, кафе, магазини тощо.
У 1991 р. у Британському Музеї Природничої історії створена нова експозиція з екології. У ній були подані оригінали-моноліти з Стоунхенджу, збереженість яких не могла бути забезпечена в автентичному середовищі. Вони слугують екраном, на якому демонструються унікальні кадри, що розповідають про історію життя на Землі.
Прикладами своєрідних музеїв під відкритим небом можуть слугувати також досліджені поселення доби неоліту на о-ві Гернсі - Ле Фуяж та в Ейшліпарку (Ірландія), рештки яких законсервовані. Ці нерухомі пам'ятки первісної археології відвідуються туристами.
Значний досвід використання пам'яток первісної археології у туристично-екскурсійній діяльності має Франція. Унікальним науково-дослідним та культурно-освітнім центром з вивчення суспільства є Музей Людини (Париж), який є не тільки Національним інститутом, а і Музеєм Світової культури.
Музей Людини створено у 1928 р. на основі приватних колекцій і з 1937 р. розташовано у палаці Шайо. Музей складається з шести поверхів, загальною площею 17 тис. кв. м (у 60-ті pp. загальна площа становила 16 тис. кв. м), з них у 1964 р. було відведено власне для Музею - 6 500 кв. м, а інші приміщення відведено під фонди, технічні служби та наукові інститути.
Музей перебуває у постійному пошуку, що дає можливість корегувати експозицію за останніми науковими даними. Так, у 1960-х pp. експозиція займала два поверхи і складалась з 450 вітрин. Зокрема, демонстрація музейних предметів з історії первісного суспільства відбувалась таким чином: уздовж однієї стіни експонувались оригінали, уздовж іншої - вітрини, які подавали "сцени" з історії людської життєдіяльності у різних аспектах: 1) історичному; 2) географічному; 3) економічному; 4) соціально-культурному. Серед залу розташовувались маленькі вітрини, які супроводжувалися панно, що демонстрували типові сфери діяльності первісної людини. Окремо від археологічного матеріалу експонувався у другому залі антропологічний (оригінали). У цьому залі також розкривалась тема походження рас. У кінці кожного залу зроблені були так звані зведені панно, які надавали можливість відвідувачу побачити сучасний стан вивчення експонованих музейних предметів. Ескалатор після огляду двох залів дозволяв "переїхати" в етнографічну галерею, яка була побудована по "кривій". Архітектурно-художнє вирішення другого поверху нагадувало п'ять континентів. Експонати були згруповані за темами: "Види одягу", "Знаряддя полювання", "Предмети домашнього побуту", "Предмети культу", "Музичні інструменти", "Предмети мистецтва" тощо. Музейні предмети експонувались за матеріалом та функціональним призначенням з поясненнями.
У 80-ті pp. під експозицію було відведено 5 тис. кв. м. Фонди Музею нараховували 1 млн. предметів. Метою Музею було визнано вивчення людини з точки зору фізіологічної та соціокультурної. Була вироблена нова концепція діяльності Музею: 1. Зберігання антропологічних, етнологічних та доісторичних матеріалів. 2. Науково-дослідницька діяльність. 3. Публікація наукових досліджень. 4. Видання каталогів з історії Людини за матеріалами колекцій Музею. 5. Освітня діяльність на високому науковому рівні.
Експозиція стала демонструвати походження, становлення та розвиток Людини від найдавнішого часу до сьогодення. Вона демонструє багато-варіативність культурних традицій у тісному зв'язку з місцевими умовами. Експозиція побудована на порівняннях: 1. Оволодіння вогнем призводить до розвитку керамічного виробництва. 2. Металургія халколіту-бронзи власне характеризує доіндустріальне суспільство. 3. Найдавніші поховання порівнюються з поховальними ритуалами у наш час. 4. Найдавніше мистецтво порівнюється з народним мистецтвом тощо. Експозиція складається з відділів: 1. Доісторії. 2. Етнології. 3. Антропології. Ці відділи тісно співпрацюють з Музеєм Природничої історії.
Отже, концепція Музею Людини поєднує у собі як програму діяльності етноархеологічного, так і екомузею.
Величезною популярністю у Франції користуються регіональні музеї археології, їх потрібно відрізняти від вітчизняних краєзнавчих та історико-краєзнавчих. Регіональні археологічні музеї створено на місці розкопок або поблизу досліджених та досліджуваних пам'яток, у замках, або спеціально збудованих будинках. За видами експозицій регіональні археологічні музеї-стоянки (переважно палеолітичного, мезолітичного та неолітичного часу), можуть бути класифіковані на наступні типи:
1. Музеї-стоянки, експозиція яких розкриває історію дослідження даної пам'ятки і побудована за комплексно-тематичним принципом (Музей Передісторії м. Солютре у печері Солютре, департамент Сена-та-Луара;Музей Передісторії м. Ніцца у печері Терра Амата, департамент Приморські Альпи).
2. Музеї-стоянки, експозиція яких розкриває історію дослідження пам'яток різних епох даного або інших регіонів і побудована за комплексно-тематичним принципом у хронологічному порядку та функціональним призначенням, або у хронологічному порядку (Музей Археології гротів Ази, департамент Сена-та-Луара).
3. Музеї-стоянки як об'єкти музейного показу зі спеціально збудованим поруч приміщенням, де створено Музей археології, в якому зосереджені колекції різних епох даного або інших регіонів (музеєфікована печера Ориньяк та Музей Передісторії у м. Ориньяк, департамент Верхня Гаронна; музеєфікований грот Пеш-Мері та Музей Амеді-Леморі у м. Кабрере, департамент Лот).
4. Музеї-стоянки як окремі об'єкти музейного показу переважно для вчених, з спеціально збудованою поруч копією, що відтворює дану пам'ятку і слугує як експонат для широкого загалу (музеєфікована печера Ніо та її копія, департамент Ардеш, музеєфікована печера Ласко та її копія, департамент Дордонь).