Біомеханіка при контролі фізичного навантаження (стр. 9 из 9)
Таким чином, практичне застосування запропонованої методики оцінки статистичних закономірностей циклічних рухів дозволяє, з одного боку, оцінити функціональний стан м`язів нижніх кінцівок, а з іншого боку - оцінити ступінь досконалості виконання циклічних рухів на основі мінімізації обсягу допоміжних рухів, спрямованих на корекцію основного руху.
Що стосується механізму мінімізації корекційних рухів при поліпшенні функціонального стану м'язів нижніх кінцівок, то, імовірно, у його основі лежить підвищення аферентації з м'язових рецепторів кінцівок. Ріст обсягу аферентної інформації з м'язів кінцівки, посилення внутрішньо сегментарної імпульсації приводять до підвищення точності виконання виробленого руху і до пропорційного зниження варіабельності його характеристик. Особливо наочно це виявляється при порівнянні стабільності біомеханічних параметрів нормальної і патологічної ходьби: внаслідок ушкодження або втрати м'язових рецепторів при різних травмах і ушкодженнях сегментів нижніх кінцівок скорочується приплив аферентної інформації з м`язів даної кінцівки, що приводить до підвищення варіабельності біомеханічних параметрів на стороні ушкодженої кінцівки.
Рецептори м'язових веретен, як і інші рецептори опорно-рухового апарата (наприклад, суглобні), відносяться до механорецепторів і служать для того, щоб інформувати ЦНС про стан і зміни механічних властивостей навколишньої їхньої м'язової тканини [5]. Фізичне навантаження в малотренованих випробуваних викликає більш значне підвищення імпульсації з м'язових рецепторів, чому більш тренованих пацієнтів [2]. Крім того, маються дані про зміну характеру імпульсації з м'язових рецепторів при атрофії м'язів, наприклад зв'язаної з тривалою іммобілізацією кінцівок [7]. Ці факти свідчать про наявний взаємозв'язок функціонального стану м'язів з характером імпульсації з м'язових рецепторів.
Аналогічний підхід може бути застосований для оцінки ступеня досконалості різного роду циклічних рухів кінцівок (у тому числі і верхніх). У цьому випадку може бути застосований статистичний аналіз інших біомеханічних кривих, що відбивають домінуючі рухи в конкретному виді спорту (наприклад, гоніограм колінного суглоба при ударі по м'ячу). У процесі тренування удосконалюється техніка виконання вправи, а обсяг рухів, що коректують хід виконання вправ, скорочується, кінцевий результат досягається з меншими витратами м'язової енергії. Запропонований критерій дозволяє шляхом зіставлення циклограм у серії однотипних рухів спортсмена об'єктивно оцінити результат тренувального процесу, простежити його динамікові в ході підготовки до змагань, визначити в конкретний момент спортсмена, що знаходиться в кращій спортивній формі.
Висновки
1. Біомеханіка як наука вивчає просторові рухи біологічних об`єктів. Біомеханіка використовується для медичної діагностики, створення методів аналізу та корекції рухових дій тощо. Велике значення біомеханіка має для фізичної культури та спорту.
2. Біомеханіка фізичних вправ вивчає рухову систему людини та її рухові акти (вправи) під час занять фізичною культурою і спортом з метою забезпечити раціональні методи фізичного виховання населення і створити міцні наукові основи сучасної системи підготовки спортсменів високої кваліфікації.
3. Кожний вид спорту об'єднує цілі комплекси фізичних вправ, котрі мають спеціальну рухову спрямованість і становлять його спортивну техніку. Біомеханіка розглядає спортивну техніку як складну динамічну систему дій, що ґрунтується на раціональному використанні рухових можливостей людини і спрямована на розв'язання конкретного завдання у тому або іншому виді спорту, зокрема на досягнення високих спортивних показників.
4. Біомеханічний аналіз спортивної техніки є важливою передумовою для наукового обґрунтування та раціоналізації самого процесу навчання рухів у спорті, а також для профілактичного, оздоровчого та лікувального застосування фізичних вправ у лікувальній фізичній культурі.
5. Для розв'язання поставлених завдань біомеханіка використовує різні методи дослідження, запозичені з анатомії, фізіології, педагогіки, механіки, математики та інших наук. Разом з тим вона розробила власні оригінальні способи вивчення рухів, котрі сформувалися у самостійні методичні прийоми, що визначають так званий біомеханічний метод дослідження.
Список використаної літератури
1. Агашин Ф.К. Биомеханика ударных движений. — М.: Физкультура и спорт, 1977. - С.188-190.
2. Бернштейн Н.А. О построении движений. — М.: Медиздат, 1947. — 436 с.
3. Бернштейн Н.А. Очередные проблемы физиологии активности //Проблемы кибернетики. — М.: Физматгиз, 1961. — С.101—160.
4. Біомеханіка спорту. / За заг. ред. А.М. Лапутіна – К.: Олімпійська література, 2005. – 320 с.
5. Биомеханика физических упражнений /Под общ. ред. Е.А. Котиковой. — М.: Физкультура и спорт, 1939. — С.47 — 138.
6. Болобан В.Н. Методика стабилографии в исследованиях устойчивости тела спортсмена и системы тел при выполнении гимнастических и акробатических упражнений: Метод, рекомендации. — Киев: КГИФК, 1990. — 24 с.
7. Бранков Г. Основы биомеханики. — М.: Мир, 1981. — С.20—21.
8. Гернет М.М., Тихонов В.Н. Экспериментальное определение момента инерции человеческого тела и его верхних и нижних конечностей //Теория и практика физической культуры. — 1967. — № 11. — С 79—80.
9. Годик М.А. Спортивная метрология. — М.: Физкультура и спорт, 1988.
10. Гримм Г. Основы конституциональной биологии и антропометрии. — М.: Медицина, 1967. - С.72-251.
11. Гросс Х.Х. Педагогическая кинезиология — новое направление в спортивной педагогике и биомеханике //Теория и практика физ. культуры. - 1979. - № 9. - С.7-10.
12. Донской Д.Д. Биомеханика с основами спортивной техники. — М.: Физкультура и спорт, 1971. - С.12-18, 159-161.
13. Донской Д.Д., Зациорский В.М. Биомеханика. — М.: Физкультура и спорт, 1979. - 263 с.
14. Жуков Е.К., Котельникова Е.Г., Семенов Д.А. Биомеханика физических упражнений. — М.: Физкультура и спорт, 1963. — 260 с.
15. Зациорский В.М. и др. Биомеханические основы выносливости. — М.: Физкультура и спорт, 1982. — С.79—84.
16. Зациорский В.М. Спортивная метрология: Учебник для ИФК. — М.: Физкультура и спорт, 1982. — С.19—120.
17. Зациорский В.М., Аруин А.С., Селуянов В.Н. Биомеханика опорно-двигательного аппарата человека. - М.: Физкультура и спорт, 1981. - 141 с.
18. Иваницкий М.Ф. Движения человеческого тела. - М.: Физкультура и спорт, 1938. - С.13-48.
19. Иваницкий М.Ф. Анатомия человеческого тела. - М.: Физкультура и спорт, 1965. - С.12-58.
20. Иванов В.В. Комплексный контроль в подготовке спортсменов. - М.: Физкультура и спорт, 1987. — 256 с.
21. Короткое В.П., Тайц Б.А. Основы метрологии и теории точности измерительных устройств. — М.: Изд-во стандартов, 1978. — С. 30 - 53.
22. Лапутин А.Н. Гравитационная тренировка. — К.: Знання, 1999. - 315 с.
23. Лапутин А.Н., Хапко В.Е. Биомеханика физических упражнений. — К.: Рад. шк, 1986. - 131 с.
24. Лапутін А.М. Зміни в координаційній структурі довільних рухів людини в різних умовах гравітаційних взаємодій //Тези доповідей XIV з'їзду укр. фізіолог, товариства ім. І.П. Павлова. — Київ, 1994. — С.312 — 313.
Додатки
Додаток А
Таблиця 1. Силові та часові параметри нормальної ходи
| Вікові групи | 20 - 24 | 25 - 29 | 30 - 34 | 35 - 39 | 40 - 44 | 45 - 49 | 50 - 54 | |||||||
| Кількість піддослідних | 9 | 15 | 11 | 9 | 9 | 9 | 7 | |||||||
| кінцівка | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна | ведуча | контрольна |
| Відносне навантаження, % | 50,80 ±0,55 | 49,20 ±0,55 | 50,98 ±0,60 | 49,02 ±0,6 | 50,58 ±0,51 | 49,42 ±0,51 | 50,85 ±0,445 | 49,15 ±0,44 | 50,75 ±0,53 | 49,25 ±0,53 | 50,56 ±0,48 | 49,44 ±0,48 | 50,73 ±0,63 | 49,27 ±0,635 |
| Середній тиск/вага | 0,82 ± 1,53 % | 0,79 ± 2,31 % | 0,82 ± 1,61 % | 0,79 ± 1,98 % | 0,82 ± 1,55 % | 0,80 ±2,07 % | 0,83 ± 1,36 % | 0,80 ± 2,07 % | 0,83 ± 1,67 % | 0,79 ± 2,09 % | 0,82 ± 1,32 % | 0,79 ± 1,97 % | 0,84 ± 1,35 % | 0,79 ± 2,10 % |
| Середній час опори, с | 0,73 ± 2,98 % | 0,73 ± 3,63 % | 0,74 ± 2,34 % | 0,74 ± 2,86 % | 0,76 ± 2,47 % | 0,76 ± 3,27 % | 0,78 ± 2,48 % | 0,79 ± 3,35 % | 0,77 ± 2,42 % | 0,78 ± 3,17 % | 0,75 ± 2,78 % | 0,76 ± 3,57 % | 0,76 ± 2,10 % | 0,77 ± 2,83 % |
Додаток Б
Кількість кроків = 10
ліва нога
ліва нога
Варіабельність вертикальні складові реакції опори: 1 - пацієнта зі звичним вивихом надколінка, 2 - фізично не тренованої людини, 3 - спортсмена-велосипедиста, 4 - літніх чоловіків