Представники цих видів спорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманних дій, але усі не знають заздалегідь, як поводитися в даний момент, який застосувати прийом, тому їх реакції носять вибірковий характер. Такі реакції теж відрізняються швидкістю, але в них більш тривалий, у порівнянні з простими реакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількості інформації, яка надходить у головний мозок і потребує переробки.
Реакції - це один із проявів фізичної якості швидкості.
Швидкість реакції в спорті має величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того, наскільки вчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуації або наскільки вчасно він виконує стартову дію. Швидкість реакцій піддається удосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.
Один з найважливіших факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, - рівень психічної напруги [6].
Робота, вироблена спортсменом у ході тренувальних занять, вимагає енергетичного забезпечення і збереження сталості внутрішнього середовища організму. У цьому зв'язку, а також для досягнення успіху в спортивній діяльності спортсменові необхідно приводити в активний рух механізми, що регулюють стан організму спортсмена, що забезпечують внутрішні умови здійснення певних дій. Регуляція діяльності людини завжди протікає комплексно. Її основу складають емоційно-вольова сфера людини, вегетативні механізми і принцип домінанти в керуванні діяльністю.
Переходячи до більш детального розгляду даного питання, необхідно згадати слова І.П.Павлова, який писав, що „людина є система, яка існує по своєму найвищому саморегулюванню".
Дійсно, людський організм є досить довершеним у плані самоконтролю і саморегуляції.
Механізми домінанти, тимчасово пануючого вогнища порушення, дозволяють нам в умовах, коли надходить маса різноманітних подразників і сигналів, відібрати з них тільки ті, які мають значення для виконуваної діяльності. Позитивна роль домінанти в керуванні діяльністю спортсмена полягає в тому, що властивість її підкріплюватися сторонніми подразниками і гальмувати інші вогнища порушення забезпечує досягнення мети навіть у несприятливих умовах. Однак у ряді випадків інертність домінанти заважає спортсменові швидко й адекватно пристосуватися до ситуації, що змінилася, змінити план ведення двобою, змінити уявлення про методику тренування і т.д.
Природа передбачила й інший механізм подолання перешкод - виникнення емоцій. Ця роль емоцій була зрозуміла із самого початку їх вивчення. Емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується на перешкоду. У спорті емоційна регуляція діяльності виявляється при великому бажанні досягти високого результату, при сильних переживаннях. Часто емоції розкривають додаткові ресурси, автоматично, неусвідомлено для спортсмена. Таким чином, розкриваються і реалізуються в діяльності резервні можливості організму. Позитивне значення емоційної регуляції полягає в гіперкомпенсаторній мобілізації енергетичних ресурсів, хоча ця перевага має і слабкі сторони: така регуляція неощадлива, марнотратна, завжди містить небезпека ухилу від головної мети.
Вольова регуляція компенсує слабкі місця емоційної, перешкоджає її генералізації, сприяючи утриманню початкової мети [7].
Вольова регуляція - це фактори свідомої напруги фізичних і духовних сил, спрямованих на підвищення результатів будь-якої діяльності. В основі вольової регуляції лежить не тільки бажання, але і глибоке розуміння необхідності перебороти самого себе заради досягнення мети. Але і вольова регуляція має свої недоліки: значне обмеження часу для пошуку рішення, що ускладнює рішення нових задач, обмежує творчість через програмування діяльності.
Оптимальне сполучення всіх компонентів регуляції, необхідне для здійснення успішної діяльності, можливо тільки в результаті становлення особистості спортсмена, значного розвитку його фізичних якостей, закріплення й удосконалювання рухових навичок і повної адекватності вегетативних реакцій організму. Природно, процеси регуляції приводять спортсмена в стан психічної напруги, які, будучи адекватними зовнішніми і внутрішніми умовами виконання діяльності, можуть мати різний рівень прояву. Відомо, що психічна напруга впливає на результати діяльності людини як позитивно, так і негативно. У спорті багато прикладів, коли психічна напруга була причиною або зниження працездатності і розладу сну спортсмена, або росту його спортивної майстерності, що забезпечило успіх його виступу на змаганнях. Напруга в тренуванні пов'язана з процесом діяльності, з необхідністю виконувати усе більш зростаюче фізичне навантаження. Психічна напруга в умовах змагань доповнюється напругою, обумовлена метою досягти певного результату, тому психічна напруга в тренуванні називають процесуальною, а в змаганні - результативною.
Висока і тривала напруга може вплинути на спортсмена. В умовах сучасного тренування застосовуються такі високі фізичні навантаження, що нерідко спортсмен відчуває стан підвищеної психічної напруги. Сама по собі психічна напруга в спорті - фактор позитивний, що відбиває активацію усіх функцій і систем організму й забезпечує високу продуктивність діяльності. Але варто врахувати, що при несприятливих факторах (високій і тривалій напрузі, страху перед навантаженням, поганими взаєминами, недостатній мотивації, непевності в собі і т.п.) психічна напруга може викликати дисгармонію функцій, надлишкову і невиправдану витрату енергії. Слабкий ступінь психічної напруги не залишає наслідків і зникає через кілька днів [4].
Сильна і тривала перенапруга може мати негативні наслідки навіть через тижні і місяці. Негативні наслідки звичайно виявляються в несприятливому відношенні до оточуючих й у своєрідних поведінкових актах.
У психології виділяють три стадії психічної перенапруги, що мають загальні і специфічні для кожної з них ознаки.
Загальні ознаки: швидка стомлюваність, зниження працездатності, розлад сну, відсутність почуття свіжості і бадьорості після сну, епізодичні головні болі.
Специфічні ознаки:
Нервозність - примхливість, нестійкість настрою, внутрішня дратівливість, виникнення неприємних відчуттів (в основному м'язові). Спочатку ці ознаки виявляються нечасто і виражені неяскраво.
Примхливість: спортсмен залишається дисциплінованим, організованим, як звичайно, якісно виконує завдання тренера, але періодично виражає невдоволення спілкуванням, завданням, умовами і т.д. Це виявляється в міміці, жестах, мові. Таку реакцію можна розглядати як своєрідну адаптацію до зростаючих нервово-психічних напруг. Але залишати їх без уваги не можна.
Нестійкістьнастрою: виявляється у швидкій зміні і неадекватності реакції. Незначний успіх викликає бурхливу радість, що може швидко змінитися невдоволенням усім, що оточує.
Внутрішня дратівливість: найчастіше виражається в міміці і пантоміміці, у поведінкових актах не виявляється.
Неприємні відчуття: у певній мері є виправданням спортсмена в тих випадках, коли він відмовляється виконувати які-небудь завдання або невдало виступає в змаганнях. Такі настрої необхідно м'яко, але неухильно припиняти. Скарги найчастіше бувають на хворобливі відчуття, але вони, як правило, швидко проходять.
Міцна стенічність - наростаюча, нестримувана дратівливість, емоційна нестійкість, підвищена збудливість, занепокоєння, напружене чекання неприємностей.
Наростаюча, нестримувана дратівливість виражається в тому, що спортсмен утрачає самовладання, направляючи свій гнів на товаришів, тренера, зовсім випадкових людей; якийсь час він ще намагається пояснити причини гніву, потім утрачає самокритичність, усе рідше просить вибачення за свої дії; стає нетерпимим до недоліків оточуючих людей [3].
Емоційна нестійкість, тобто нестійкість настрою, приводить до різких коливань працездатності.
Внутрішнє занепокоєння, тобто напружене чекання неприємностей, яке виражається в тому, що спортсмен сприймає як відхилення від норми те, що раніш здавалося йому природним, саме собою зрозумілим.
Астенічність - загальний депресивний настрій, тривожність, непевність у своїх силах, висока ранимість, сенситивність.
Загальний депресивний фон настрою - це пригніченість, загальмованість, відсутність бадьорості, що знижують мотивацію діяльності.
Тривожність - це порушення внутрішнього психічного комфорту, занепокоєння або страх у ситуаціях, раніше байдужних для спортсмена.
Непевністьу своїх силах виникає в спортсмена унаслідок виникнення думки про невідповідність своїх можливостей досягненню поставленої мети. У крайніх випадках приводить його до відмови від досягнення мети і виходу зі спорту.
Висока ранимість, сенситивність - властивості психіки, які приводять до того, що спортсмен дуже болісно реагує на найменшу недружелюбність у взаєминах, на зміна режиму тренувальних занять або задач змагань.
Знаючи ознаки психічної перенапруги, тренер може вносити корективи в тренувальний процес спортсмена згідно з динамікою його психічного стану.
Центральне місце в психології змагальної діяльності спортсмена займає дослідження таких психічних станів, як психічна напруга, емоційне порушення, стрес, передстартове хвилювання. Ці стани характеризуються як передробочі у випадках значимої діяльності з невизначеним результатом.
В основі психічної напруги лежить взаємодія двох видів регуляції в діяльності спортсмена: емоційній і вольовій. Перший породжує переживання, другий - вольове зусилля. Часто переживання спортсмена, що виникають перед змаганням, досить успішно стимулюють його, зводячи до мінімуму вольові зусилля. У той же час будь-яке вольове зусилля має у своїй основі емоційний початок. Як відомо, ці поняття глибоко взаємозалежні. Передзмагальна емоційна напруга регулюється цілеспрямованим вольовим зусиллям. Емоції викликають енергетичний викид, а воля визначає економічність використання цієї енергії. Історія спорту знає чимало прикладів, коли рекордні досягнення ставали результатом емоцій, керованих волею [3].Розглянемо схему динаміки передзмагальних психічних станів спортсмена в період, що передує старту, і в момент старту. У повсякденному житті, при відсутності екстремальних ситуацій, рівень психічної напруги знаходиться в межах норми. За кілька днів до старту рівень напруги зберігається близьким до норми. Якщо він залишається таким до старту, то спортсмен знаходиться в стані стартової байдужності.