Постава – це рефлекс положення, і для отримання умовного рефлексу в зберіганні правильної постави. При цьому необхідно, щоб ті хто займається знали, яке положення тіла вважається правильним, які існують відхилення від правильної постави і яке значення правильної постави. Вони повинні наглядно побачити переваги правильної осанки, її естетичність.
В школі повинні бути наглядні посібники, ілюструючи типи постави.
Перед тим як навчати правильній поставі, необхідно спочатку навчити дітей тримати правильно голови. Правильне положення голови в силу дії шийно – тонічних рефлексів забезпечує роз приділення тонусу м’язів, утримуючих тулуб та голову.
Вправи на відчуття правильної осанки необхідно включати в комплекс загально розвиваючих вправ підготовчої частини уроку індивідуальної гігієнічної гімнастики . Ними потрібно починати та закінчувати комплекси. Дітям потрібно виконувати ці вправи щоденно, по декілька разів в день, щоб опанувати звичкою триматися прямо та стежити за осанкою.
Необхідно виховати звичку завжди триматися виправленим, з при піднятою головою, розвернутими плечами та злегка підтягнутим животом. Щоб досягти цього, слід регулярно виконувати стройові вправи, вправи на рівновагу, найпростіші вправи художньої гімнастики та інші. Техніка їх така, що вони виконуються лише з правильною поставою. Ці вправи необхідно включати в уроки фізичного виховання, в секційні заняття, а деякі з них повторяти вдома.
Для виховання правильної постави рекомендується: організовувати бесіду шкільного лікаря про значення постави для здоров’я з батьками та дітьми; проводити ранкову індивідуальну гімнастику та заняття між уроками, фізкультурні хвилинки ( в процесі уроків); стежити за тим, щоб розміри парт відповідали віку ( згідно норм професора Ерісмана); призначати чергових, щоб стежили за поставою на перервах.
3.3 Навчання гімнастичним вправам
Прості вправи часто засвоюються зразу опісля показу та пояснення,більш складні – потребують довгого навчання та примінення самих різноманітних методів та прийомів. Лише уміле використання існуючими в гімнастиці методами та прийомами навчання дає позитивні результати.
Підбір вправ та методика їх проведення в різних класах залежать відособливостей віку.
3.3.1 Молодший шкільний вік
Чим менше років дитині, тим швидше вона розвивається. Особливостідитячого організму полягають в тому, що в ході зросту та розвитку будова та функції всіх органів та систем постійно вдосконалюються. Хоча зріст та розвиток на протязі дитинства проходять нерівномірно, але все ж загальна закономірність зросту зберігається.
М’язи дітей еластичні, тому діти можуть виконувати рухи по великій амплітуді. Але вправи для розвитку гнучкості вони виконують у відповідності з їх м’язовою силою. Лишня розтягнутість м’язів та зв’язок може привести до їх ослаблення, а також до порушення правильної постави. Розвиток сили м’язів тулуба має велике значення для формування правильної постави, яка в цьому віці нестійка.
Процес окостеніння проходить в усіх ланцюгах хребта. І тому не можна на довгий час використовувати вправи стоя , а також стрибки на грунт з висоти більше 80 см.
Діти цього віку відрізняються малою економією реакції всіх органів, високою збудливістю нервових процесів, слабкістю процесів внутрішнього гальмування. В зв’язку з цим діти швидко втомлюються.
Чим молодша дитина, тим швидше у нього виникають умовно – рефлекторні зв’язки на природні цілості дії, що зустрічаються в житті. Чим конкретніший рух, вужча рухова задача, тим доступніша вправа і тим успішніше вона засвоюється.
У дітей 7 – 9 років необхідно рівномірно розвивати всі фізичні якості , звертаючи увагу на швидкості та спритності (загальна координація). Шляхом активної м’язової діяльності необхідно стимулювати вегетативні функції, які впливають на обмін речовин в організмі, на зріст, розвиток всіх систем та органів.
Дітям цього віку рекомендуються слідуючи вправи основної гімнастики: ходьба, біг, повзання по нахиленій лавці, гімнастичній стінці, кидання та ловля м’яча, метання в ціль, переноска набивних м’ячів, вправи на рівновагу, акробатичні вправи.
При навчанні дітей молодшого шкільного віку потрібно користуватися методиками показу та роз’яснення. Пояснення доступних вправ повинно бути лаконічним, простим, зрозумілим – зводитися до назви конкретних дій та вказівок як їх виконувати. Демонстрацію слід супроводжувати образним оповіданням, акцентуючи увагу на тих діях, які забезпечують виконання вправи, яка вивчається.
Діти цього віку люблять повторювати за ким – несуть. Тому, навчаючи їх потрібно користуватися методом імітації та демонстрації. Рекомендується давати конкретні вказівки: стрибайте по розмітці, як можна дальше та вище, потрапляйте в ціль, робіть як я роблю та таке інше. Вправи, що вивчаються повинні бути прості та доступні дітям.
Необхідно пам’ятати, що діти швидко втомлюються і також швидко, після невеликої перерви, знову можуть виконувати рухові дії. Відповідно, вправи повинні бути недовгими та чергуватися з короткими перервами для відпочинку.
У дітей 7 – 9 років рухові навики формуються повільніше, ніж у 10 – 13 річних, та часто вдале виконання чергується з невдалим.
Для скорішого відновлення рухових навиків вправи необхідно повторювати по 6-8 разів на кожному занятті, причому в однакових умовах.
Саме про в одній із своїх праць говорить І.П.Павлов: "Точные постоянные эффекты раздражителей в системе могут получаться все легче и скорее только при одних и тех же промежутках между раздражителями, притом же применяемых в строго определенном порядке, т.е. при внешнем стереотипе…" ( 16, стр. 397).
Навчати дітей цього віку оцінювати рухи в часі, просторі та ступеню м’язових зусиль необхідно шляхом постановки конкретних завдань: ходити та бігати по розмітці ( 50, 60, 80 см); стрибати на першу, другу лінію (близько, далеко) або на задану відстань; кидати м’яч в ціль та на задану відстань; робити вправи швидко, повільно; розрізняти 5, 10, 15 секунд при виконанні стройових вправ, напружувати м’язи як можна більше та розслабляти їх при виконання загально розвиваючих вправ.
Діти повинні виконувати вправи великими групами. Послідовно, потрібно приміняти фронтальний, груповий , потічний та ігровий засоби організації занять.
Діти 7 – 9 років прихильні до ігор, фантазування, що дозволяє їм легше уявити різні рухові дії в іграх. Тому більшість вправ потрібно наближати до ігор та проводити у формі ігор.
Особливості хлопчиків та дівчаток цього віку виражені меншою мірою, тому різниці в методиці та змісту вправ практично немає.
3.3.2 Середній шкільний вік
В середньому шкільному віці на заняттях основою гімнастики продовжується подальший фізичний розвиток та укріплення ростучого організму дитини, виховуються моральні та вольові якості, а також вміння оцінювати свої рухи в часі, просторі та по ступеню м’язових зусиль.
Діти до 11 (дівчатка) – 12 (хлопчики) до віковій реіодізації відносяться до другого дитинства, а 12 – 15 років ( дівчатка) і 13 – 15 років ( хлопчики 0 - до підліткового віку.
Ріст та розвиток дітей середнього шкільного віку виникає не рівномірно. Особливо виділяється початок періоду статевого дозрівання ( 11 – 13 років ), коли бурно проходять морфологічні та функціональні зміни в усіх системах організму. Шляхи розвитку хлопчиків та дівчаток різні. Встановлено, що в період статевого дозрівання дівчатка значною мірою набирають вагу та уступають хлопчикам в силі, швидкості, витримці. Загальним для підлітків являється те, що маса тіла у них завжди відносно менша довжини тіла, а у швидкоростучих це особливо самітно. Висока збудливість та лабільність нервово – м’язового апарату сприяє значному розвитку швидкості рухів. У підлітків 13 - 14 років по швидкості м’язові скорочення досягають максимуму. Тому в них потрібно розвивати динамічну силу, швидкість та спритність. Потрібно також розвивати гнучкість, враховуючи, що тонічний опір м’язів розтягуванню після 12 років значно збільшується.
Процес формування рухових навиків у дітей 11 – 13 років проходить значно швидше, ніж у 8 – 9 річних та вони можуть оволодіти більш складними вправами.
Дітям 10 – 11 років , так як і більш молодшим, потрібні короткі та лаконічні пояснення, проте вони можуть розуміти характерні особливості рухів і можуть розрізняти їх деталі. Маючи деякий досвід, діти цього віку можуть виконувати знайомі або схожі з ними вправи по розповіді. При навчання показ та пояснення обов’язкове.
Вправи, які вивчаються на кожному уроці необхідно повторювати 6 – 8 разів. Вони засвоюються скоріше, якщо діти повторюють їх 2 – 3 рази за один підхід.
Навчальний матеріал слід засвоювати невеликими частинами, послідовно починаючи із самих простих та легких форм. Поступове нашаровування частин дозволяє успішно виконувати ті чи інші вправи в більш досконалій, але доступній формі. Наприклад, навчаючи стрибкам, потрібно спочатку навчити дітей робити напівприсідання та піднімання на носках, звертаючи увагу на те, щоб при відштовхуванні рухи ногами були еластичними, швидкими та упругими, а положення тулубу прямим. З цією метою необхідно виконувати стрибки через довгу та коротку скакалки, стрибки на одній та на двух ногах з продвиганням наперед, стрибки по розмітці. Після цього потрібно навчити їх стрибкам з місця: в довжину, через набивні м’ячі та інші.
Коли діти оволодіють основами техніки стрибка з міста в довжину та висоту, потрібно навчити їх керувати ступінню напрягу м’язів при поштовху, а також оцінити свої дії в часі і просторі. З цією метою рекомендуються слідуючи вправи: стрибок в довжину з місця на максимально можливу відстань ( оцінюється довжина стрибка); стрибок на задану лінію ( оцінюється точність виконання , визначаються помилки); те саме із закритими очима; стрибок в довжину з місця на величину орієнтира ( рейка, стойка ) з інформацією про допущені помилки; стрибки вперед по розмітці на заданий час ( 5 стрибків за 3 сек., 5 стрибків за 5 сек., 5 стрибків за 4 сек.).