Розділ 1. Сила як фізична якості людини
1.1 Загальна характеристика сили
1.2 Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
1.3 Засоби розвитку та вдосконалення сили
Розділ 2. Вікова динаміка природного розвитку та контроль сили
Розділ 3. Динаміка розвитку швидкісно-силових якостей у школярів різного віку, що виявляються в рухах, які імітують метання списа, диска і штовхання ядра
Висновки
Список використаних джерел
За останні роки досягнення у всіх видах спорту піднялися на небувалу висоту. Якщо ще порівняно недавно результати Пауля Андерсена в піднятті штанги, Джона Томаса в стрибках у висоту вважалися недосяжними, то тепер першими в списках найсильніших спортсменів світу стоять імена Юрія Власова, Леоніда Жаботинського, Валерія Брумеля й інших спортсменів. Успіх спортсменів не випадковий. Основою їх видатних результатів є високий розвиток фізичних, морально-вольових якостей і техніки спортивних рухів. Загальновідомо, що розвиток цих якостей необхідно починати з дитячого віку.
Актуальність:Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості методики розвитку силових якостей дітей різного віку. Досить важливим моментом процесу навчання є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок силових дій різхних груп м`язів. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.
Предмет дослідження: особливості методики розвитку силових якостей.
Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок розвитку сили у дітей.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку силових якостей дітей є використання різних вправ розрахованих на дітей певного віку.
Мета дослідження: аналіз динаміки змін силових показників різних груп м`язів у дітей різного віку.
Задачі дослідження:
1. Охарактеризувати силу як фізичну якість.
2. З`ясувати, які фактори впливають на розвиток сили.
3. Охарактеризувати вікову динаміку зміни силових показників.
4. Проаналізувати динаміку зміни силових показників у дітей різного віку.
Методи і організація дослідження:
1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
2. Аналіз і синтез.
На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:
- відомості наукової і науково-методичної літератури;
- досвід провідних спеціалістів в даній області;
- аналіз особливостей та зміни організму дитини з віком.
Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про основи методики розвитку силових якостей дають можливість вибору найбільш раціонального підходу для розвитку цих якостей дитини в різному віці.
Практична значимість:для організації спрямованого процесу навчання силових якостей дітей різного віку необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, доступністю та відповідністю використання різних вправ для розвитку певних фізичних якостей.
Без прояву м'язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв інших рухових якостей.
В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.
При виконанні рухових дій м'язи людини виконують чотири основні різновиди роботи:
• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо;
• долаючу, яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій;
• поступливу, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу тощо. Зауважимо, що в цьому режимі м'язи можуть проявити на 50-100 % більшу силу, ніж у долаючому та утримуючому;
• комбіновану, яка складається з почергової зміни названих вище режимів. Отже, сила як рухова якість — це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м'язових напружень. Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо.
Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша. У процесі фізичного виховання розрізняють:
• абсолютну силу як здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей1. Найбільші величини сили людина може проявити у м'язових напруженнях, що не супроводжуються зовнішнім проявом руху (статичні зусилля), або в повільних рухах. Абсолютна сила має вирішальне значення при необхідності долати великий опір;
• відносну силу, як кількість абсолютної сили людини, що припадає на кілограм маса її тіла. Вона має вирішальне значення у рухових діях, що пов'язані з переміщенням власного тіла у просторі. Так, наприклад, утримання упору руки в сторони на гімнастичних кільцях ("хрест") можливе лише тоді, якщо сила утримуючих м'язів буде рівною масі тіла гімнаста;
• швидку силу як здатність людини якнайшвидше долати помірний опір. Швидка сила пов'язана із здатністю людини якнайшвидше долати зовнішній опір у діапазоні від 15-20 % до 70 % від її максимальної сили у конкретній руховій дії. Вона є домінуючою у забезпеченні ефективної рухової діяльності на спринтерських дистанціях та подібних до них рухових діях;
• вибухову силу як здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час. Вона має вирішальне значення у стрибках, метаннях та інших одноактних і ациклічних вправах (боксі, боротьбі тощо).
У більшості фізичних вправ, де вибухова сила має провідне значення, її прояву передує механічне розтягування працюючих м'язів. Наприклад, перед метанням списа, гранати тощо енергійний замах сприяє підвищенню ефективності метання.
Сила, яку здатна проявити людина у руховій діяльності, залежить від зовнішніх (величина опору, довжина важелів, по годно-кліматичні умови, добова та річна періодика) та внутрішніх факторів. До внутрішніх факторів належать:
1. Структура м'язів. За структурою і метаболічними якостями розрізняють два основні типи м'язових волокон: червоні та білі. Червоні здатні до тривалої, повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі, ніж червоних.
Процентне співвідношення різних типів м'язових волокон у кожної людини генетичне обумовлене і не змінюється у процесі силового тренування. Проте внаслідок тривалої силової підготовки збільшується відношення площі білих до площі червоних волокон, що свідчить про робочу гіпертрофію білих м'язових волокон.
При малому напруженні в роботу включаються переважно повільні волокна. Швидкі мають більш високий поріг збудження і включаються при значних напруженнях. Цікаво, що навіть при дуже великих напруженнях одночасно включається в роботу всього 40-50 % кількості рухових одиниць. Навіть найсильніші добре треновані штангісти під час рекордних підходів можуть мобілізувати не більш як 60-65 % рухових одиниць. Найбільшу кількість рухових одиниць організм включає в роботу в екстремальних умовах під впливом дуже сильних емоцій1.
2. М'язова маса. Збільшення м'язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність "маса тіла — абсолютна сила" тим більша, чим краще тренована людина, У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятись. Поряд з тим, зі збільшенням м'язової маси відносна сила, як правило, зменшується.
У зв'язку з цим розвиток силових можливостей тільки за рахунок збільшення м'язової маси буде мало перспективним щодо тих рухових дій, де провідне місце займає відносна сила.
У процесі спеціального силового тренування м'язову масу можна значно збільшити. Так, у фізично середньо розвинутих чоловіків м'язова маса складає 40% від загальної маси тіла. У видатних штангістів — 50-55 %, а в культуристів — до 60-70 %.
3. Внутрішньом'язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотоиейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м'язовими волокнами, які він інервує, називають руховою одиницею (РО).
РО різних м'язів суттєво відрізняються за структурою, силовими можливостями та особливостями активізації.
М'язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м'язових волокон в них (від 5-10 до 40-50). М'язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів, складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає велику кількість м'язових волокон (2 тис.). Це і пояснює великі розбіжності у силових можливостях різних РО.
Процес м'язового скорочення характеризується певним порядком активізації РО. Коли долається незначний опір, акти візуються повільні РО. Якщо опір зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким чином, внутрішньо м'язова координація полягає у синхронізації збудження рухових одиниць з метою залучення якомога більшої їх. кількості і до подолання опору.
Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м'язів, залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50 % РО, а у тренованих — до 80-90 %. Найвищого рівня синхронізації збудження РО можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95 %) і максимального опору.