Дрогобич – туристичне місто (стр. 6 из 8)
Переходимо на площу Т.Шевченка. Поет зображений у молодому віці (скульптори І.Гончар та А.Гончар, архітектори В.Гнатюк та М.Стухляк). Чому в молодому, а не в старшому віці? Пам’ятник молодому Шевченкові збудований у Вашингтоні, в Буенос-Айресі, на Україні в місті Яготині на Київщині. Так чому ж саме молодому? Шевченків "Кобзар" з'явився, коли авторові було 26. Найреволюційніші твори – "Сон", "Кавказ", "Заповіт", "Єретик", "І мертвим, і живим, і ненародженим…" – поет написав в 1884-1845 рр., тобто в 30-31-річному віці. Ще раніше були написані знамениті "Гайдамаки", драма "Назар Стодоля". Пам’ятник молодому Шевченкові у Дрогобичі – символ нашого відродження, загального оновлення. Пам’ятник відкрито в день святкування 900-річчя міста.
4.2 Старовинні Храми міста Дрогобича
Цікава сторінка історії Дрогобича – релігійне життя. Деякі джерела доносять відомості про церкву Зачаття Пречистої Діви Марії, передану польським королем у XIV ст. під парафіяльний костьол, і церкву св. Івана. Остання знаходилась на давньому передмісті – Міських Загородах (сучасна вулиця М.Тарнавського). До XIVст. відносять згадки про давні церкви на Зварицькому передмісті – попередниць нинішніх церков св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста. Існували церкви св. Параскевії та Пресвятої Трійці (на території теперішнього Малого Ринку). Становище української церкви було нелегке: вона постійно переслідувалась й обмежувалась у правах. Українських храмів у межах міста не дозволялось будувати. Права віруючих-українців у Дрогобичі захищало Ставропігійське братство, що не підпорядковувалось місцевій духовній владі.
Всього у Дрогобичі до 1939 року діяло сім українських церков. Богослужіння в них відправляли десять (а часом і більше) священників, зокрема сім отців василіан і три світські (останні ще вчили катехізму учнів шкіл і гімназії).
Василіани брали активну участь у суспільно-політичному, економічному і культурному житті української громади. Головним їх осідком з 70-х рр. XVIIIст. була дерев’яна церква св. Петра і св. Павла з монастирем на вулиці Стрийській. У 1813р. василіани отримали нинішнє приміщення церкви Пресвятої Трійці (теж з монастирем).
З південного боку площу Ринок "замикає" кам'яна церква Пресвятої Трійці. Почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р. Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувала Австрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав під церкву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратське бюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцям василіанам за умови, що ті вестимуть у ньому "нормальну", тобто чотирикласну школу. Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко.
У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчя від дня народження М.С.Шашкевича – українського письменника, організатора та керівника "Руської трійці" – гуртка передової молоді, до складу якого входили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурному відродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні мети було видання безсмертного альманаху " Русалка Дністровая".
Того року передова українська громадськість Дрогобича встановила на церкві Пресвятої Трійці пам’ятну дошку з пристрасними рядками М.Шашкевича:
«
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чому ж мова єй не мила?»
В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію і заново розписано приміщення церкви.
Перейдемо до однієї із найстаріших споруд міста – готичного парафіяльного костьолу св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня 1392р. ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцяв щорічно виділяти на будову "6 куп грошей широких". Навряд чи довго допомагав король грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні кошти дрогобичан. Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразових руйнувань. Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолу встановили, що зведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи і частина цього терему увійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, з внутрішніми розмірами 8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом, написаною, можливо, в XIV ст., фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я. Матейка, С. Виспянського, Ю. Мегоффера.
На жаль, ця пам’ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазнала тяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крім реставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частини настінних фресок, кількох великих дерев’яних таблиць з латинським і польським текстами, приблизно 13% вітражів, надгробку п. Рамултової тут майже нічого не залишилося.
Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, над дверима, зображений герб Дрогобича за часів Польщі: орел з розпростертими крилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменю два великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом (1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князю Вітовту два мечі й заявили: "Прийміть, щоб мали чим битися". Прийняв зухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовське військо, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, король подарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом у Дрогобич. У Дрогобичі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок. Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверей костьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під час поновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів – як їх бачимо нині.
Пройдемося вулицею імені нашого земляка, вченого середньовіччя Юрія Дрогобича (Котермака). З лівої боку, де невеликий сквер, ми бачимо пам’ятний хрест, встановлений дрогобичанами у 1992р. в пам’ять про найдавнішу церкву у Дрогобичі. За переказами у цьому сквері стояла перша церква Зачаття Пречистої Діви Марії. Уже Казимир, завойовник Галицької Русі, "відняв руським церкву Пречистої і віддав її пришельцям римського віросповідання"; польські феодали в 1340 році переобладнали її під костьол. Пізня осінь 1498р. На Прикарпаття, як свідчить літописець, насунуло сімдесятитисячне турецько-татарське військо: "иже начаме около Дністру, около Галича, Жидачева, Дрогобича, сам бора огнем и мечем поплениша". Небагато після того нашестя лишилося в Дрогобичі людей, хат. Згоріли тоді й три дрогобицькі церкви: дам де був перша церква (Діви Марії), св. Юра та Воздвиження Чесного Хреста.
В 1541р. тут побудовано новий костел, що простояв до 1788р., коли його продали і перевезли до села Новошичі на Дрогобиччині. В 1838р. дрогобицькі міщани спорудили на цьому місці пам’ятну колону, замурувавши в неї пляшку з відповідним записом. Колона витримала всі буревії історії, пережила війни, окупації, свавілля і беззаконня періоду культу особи, та не змогла протистояти сучасним бюрократам. У 1986р., подібно, як у 30-і роки войовничі атеїсти нищили церкви та собори, колону знесли. За сквером зліва збігає донизу вулиця Маріїнська історично названа в честь першої церкви Діви Марії.
Перейшовши вулицею Маріїнською та Жупною перед нами відкривається вид на ще одну церкву древнього Дрогобича – св. Юра. Як уже згадувалося, в 1498р. Дрогобич зазнав чергового набігу татар, внаслідок якого первісне приміщення церкви св. Юра згоріло. На її місці споруджено новий, відомий нині храм. Церква по праву вважається унікальним витвором української дерев’яної архітектури галицької школи; про неї розповідається у всіх мистецьких виданнях. "На Україні немає іншої церкви з такою мальовничою грою об’ємів…Храм св. Юра і дзвіниця – це справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір" – так говорить про храм св. Юра в Дрогобичі відомий український мистецтвознавець Г.Н.Логвин.
За народною легендою цей "храм без жодного гвізда" місцеві чумаки виміняли на сіль аж за Дніпром і на возах привезли його у рідне місто. Дослідники ж вважають, що церкву св. Юра змайстровано і поставлено в селі На дієво (Долинського району, Івано-Франківської обл.), а в 1657р. її купили і в розібраному вигляді перевезли до Дрогобича.
Церква – тризубна, трибанна, з восьмигранними верхами. У східній частині має низеньку аркаду, що переходить у широке "опасання". Обшита ґонтом. Інтер’єр храму мальовничий і складний, побудований на співставленні об’ємів маленьких криласів-капличок. Розписи, що суцільно вкривають стіни, яруси та склепіння бань, добре гармоніюють з фактурою дерева. Іконостас різьблений, позолочений. Під хорами читається напис: "Розписані були хори сі р.Б.1691 міс. Квітня за старанням Братства і коштом Григорія Проскурського". З напису, вміщеного на іконі в південних воротах іконостасу дізнаємося: "Написана вона (ікона) 1651р., обновлена 1843р.". Ікона північних воріт 1659р.; одна ікона св. Миколая 1759р. Один антаміс бічного вівтаря має рік 1700. Діяла церква до 1961 року. Оскільки її приміщення невелике і становить виняткову архітектурну та мистецьку цінність, богослужіння в ній відбуваються в найбільші релігійні свята – на Різдво, Йордан, Великдень і на Юрія.
Перейдемо тепер до церкви Воздвиження Чесного Хреста яка з часу побудови суперничала за парафіян зі своєю красивою "сусідкою" – церквою св.Юра.
Церква Воздвиження Чесного Хреста разом із монументальною дзвіницею, що збудована у формах давніх оборонних дерев’яних веж, складає чудовий ансамбль рідкісної гармонії. До середнього зрубу зі сходу притулився низький вівтар, із заходу – бабинець з аркадою і маленьким наметовим верхом. Невеликий двоярусний іконостас не закриває фігурного вирізу арки, крізь який видно вівтарний розпис; вище від вирізу арки теж є розписи. Після чергового нападу на Дрогобич татар храму не стало. В 1661р. дрогобичани відбудували його; інтер’єр розписано в різний час. На внутрішній стіні церкви по правій руці видно напис: "Іоан Іляшевич – родич Грушатицький, пом’яни його Господи в церкві своїй – Амінь – Р.Божого (1636) міс. Липня". Виходячи з іншого напису, бачимо, що 1754р. записав церкві якийсь Андрій Зубрицький і дружина його з Немировських 700 золотих.