У такій постановці питання на сьогодні вже, очевидно, нічого нового ні, і на практиці завдання, про яку мова йде, якщо не всі, те багато фірм намагаються вирішувати. Справа, однак, у тім, що ведеться ця відповідальна робота звичайно емпірично, «навмання». Що, втім, і не дивно, оскільки в нашій країні дослідження, що служать рішенню такого завдання, ще явно не одержали необхідні масштаби й звучання. Саме з урахуванням даної обставини розглянемо питання науково-технічної політики, що концентрується в такий поки мало в нас розробленої області знання, як інноваційний менеджмент.
Насамперед про те, що розуміти під науково-технічною політикою підприємства. У першому наближенні ця стратегія поводження даного суб'єкта господарювання стосовно процесу інновацій, що включає:
- розробку планів і програм інноваційної діяльності;
- контроль за ходом розробки нової продукції і її впровадженням;
- вивчення проектів створення нових продуктів;
- проведення єдиної інноваційної політики;
- забезпечення фінансами й матеріальними ресурсами програм нововведення;
- забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;
Науково-технічна політика підприємства підлегла досягненню його головної мети: максимально повне задоволення вимог споживачів кількості і якості випускає продукции, що, при мінімально можливих витратах на її розробку й виробництво з одночасним забезпеченням її безпеки як у виготовленні, так і в споживанні. Інновації мають на увазі освоєння нової продуктової лінії (тобто сукупність контрактів на збут продукту й постачання покупними ресурсами, а також необхідних матеріалів і нематеріальних активів), заснованої на спеціально розробленій оригінальній технології, що здатна вивести на ринок продукт, що задовольняє не забезпечені існуючою пропозицією потреби. Нова технологія може також зробити, у силу своєї підвищеної продуктивності, доступним для споживачів істотно більша кількість відомого їм продукту.
Інновації характеризуються більше високим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги в порівнянні з попереднім продуктом. Поняття «інновації» застосовується до всіх нововведень, як у виробничої, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, навчальній і іншій сферах, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію витрат або навіть умов, що створює, для такої економії. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації. Процеси відновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб рішення виробничих, комерційних завдань, як найважливіший фактор забезпечення стабільності їхнього функціонування, економічного росту й конкурентоспроможності. Інновації, отже, орієнтовані на ринок, на конкретного споживача або потребу. Інновації є досить складною, багатогранною проблемою, що зачіпають весь комплекс відносин дослідження, виробництво, збуту. Величезне значення в підвищенні її ефективності належить менеджменту.
Загальнонаукове поняття "інновація" визначається як цільова зміна у функціонуванні системи, причому в широкому змісті це можуть бути якісні й (або) кількісні зміни в різних сферах і елементах системи. Поняття "інновація" уперше з'явилося в дослідженнях культурологів в XIX в. і означало введення елементів однієї культури в іншу. Перше найбільш повний опис інноваційних процесів був представлений на початку XX в. видатним економістом І. Шумпетером, що аналізував "нові комбінації" змін у розвитку економічних систем (1911 р.) Трохи пізніше, у Зо-і рр. І. Шумпетер і Г. Менш увели в науковий оборот і сам термін "інновація", що порахували втіленням наукового відкриття в новій технології або продукті. Із цього моменту концепт "інновація" і сполучені з ним терміни "інноваційний процес", "інноваційний потенціал" і інші придбали статус загальнонаукових категорій високого рівня узагальнення й збагатили поняттєво-термінологічні системи багатьох наук.
Інноваційний процес являє собою сукупність процедур і засобів, за допомогою яких наукове відкриття, ідея перетворюються в соціальне, у тому числі, освітнє нововведення. Таким чином, діяльність, що забезпечує перетворення ідей у нововведення, а також формує систему керування цим процесом. і є інноваційна діяльність. Нововведення при такому розгляді розуміється як результат інновації, а інноваційний процес містить у собі, принаймні, три етапи: генерування ідеї (у певному випадку - наукове відкриття), розробка ідеї в прикладному аспекті, реалізація нововведення в практиці.
Нововведення може розглядатися й у процесуальному плані як процес доведення наукової ідеї до стадії практичного використання й реалізація пов'язаних із цим змін у соціально- педагогічному середовищі.
За аналогією із принципами функціонування складних систем (загальна теорія систем) можна сформулювати основну закономірність проектування інновацій: чим вище ранг інновацій, тим більше вимоги до науково-обгрунтованого керування інноваційним процесом.
Нововведення - це результат інноваційного процесу. Інноваційний процес - це не простий впровадження чого-небудь нового, а такі зміни з метою, умовах, змісті, засобах, методах, формах організації виробничого й управлінського процесів, які:
- мають новизну;
- мають потенціал підвищення ефективності цих процесів у цілому або якихось їхніх частинах;
- здатні дати довгостроковий корисний ефект, що виправдує витрати зусиль і засобів на впровадження нововведення;
- узгоджені з іншими здійснюваними нововведеннями.
Якість реалізованих нововведень істотно залежить від того, як організований інноваційний процес. Недоліки в інноваційній діяльності підприємств звичайно проявляються в наступних основних формах:
- потенційно ефективні нововведення не впроваджуються або впроваджуються зі значною затримкою в часі. У результаті не використається можливість одержати корисний ефект від використання нововведення;
- впроваджується нововведення, що не має необхідний інноваційний потенціал. (Помилки в оцінці корисності або ж нововведення впроваджується не тому, що воно може дати корисний ефект, а тому, що воно модно);
- впровадження нововведення в силу явного або схованого опору або поганої організації впровадження не дає очікуваного результату;
- впровадження нововведення вимагає значно більших витрат, чим очікувалося при ухваленні рішення про впровадження;
- строки впровадження виявляються значно більшими, ніж спочатку очікувалося через їхню помилкову оцінку, поганої організації впровадження або ж сильного опору нововведенню.
Кожний такий дефект може бути пояснений тільки через неякісне виконання певного етапу інноваційного процесу або через його відсутність, що, у свою чергу, свідчить про незадовільне керування пошуком і впровадженням новацій.
Те, що в керуванні пошуком і впровадженням нововведень на підприємстві необхідні зміни, уважають 53% опитаних. З них 15% орієнтовані на значні зміни й 38% - на зміни невеликі. Протилежної точки зору дотримуються 23% респондентів, що не бачать необхідності в змінах. Причому найбільше керівників, що вважають, що немає необхідності в зміні керування пошуком і впровадженням нововведень, серед керівників підприємств, орієнтованих на розвиток (34%). Приблизно чверть опитаних (23%) не мають певної думки по цьому питанню. Найбільше що не визначилися серед керівників підприємств, головна мета яких - виживання (28%), менше - серед керівників, орієнтованих на розвиток (18%).
Те, що серед опитаних керівників малих підприємств лише ледве більше половини бачать необхідність удосконалювання системи керування нововведеннями, а майже половина такої необхідності або не бачать, або не мають певної думки, свідчить про досить непросту інноваційну обстановку на підприємствах малого бізнесу. Навряд чи можна трактувати такі відповіді опитаних керівників як свідчення відносного благополуччя в сфері інновацій, відсутності об'єктивної необхідності вдосконалювання керування пошуком і впровадженням нововведень. У сполученні із що виявилися й зафіксованими раніше тенденціями зниження активності керівників відносно управлінських нововведень у міру наближення до реальних дій, це можна вважати свідченням щодо невисокого рівня готовності до інновацій у сфері менеджменту, суб'єктивно низкою значимості для керівників інноваційної проблематики взагалі й інновацій у керуванні, зокрема. Даний висновок підкріплюється незначною часткою тих, хто вважає за необхідне істотні зміни в керуванні інноваціями (15%). Той факт, що найменше “не визначилися” серед керівників МП, орієнтованих на розвиток, також служить непрямим підтвердженням висловленої тези. Ці підприємці, як показують результати дослідження, практично із всіх питань демонструє певну й послідовну позицію, виражаючи не тільки установки на зміну методів керування, але й реальну готовність до фактичних нововведень. Саме цю частину респондентів можна з більшою підставою вважати що сформувалися інноваторами. Слід зазначити, що очікування підприємців відносно наслідків впровадження управлінських новацій цілком відповідають їхній орієнтації. Ті, хто орієнтований на значні зміни, визнаючи тим самим важливість для підприємства проблем керування інноваціями, очікують і значно більше високої віддачі від реалізації цих управлінських нововведень. І навпаки, чим менше респонденти орієнтовані на зміни в керуванні нововведеннями, тим менше, вони припускають, може бути віддача від новацій у сфері менеджменту.