2. Замкнута бігова доріжка складається з прямих ділянок і поворотів (віражів). Бігові доріжки по способах обрису віражів бувають: прямокутними, коробовими, поліцентричними й одноцентровими.
А. Прямокутні бігові доріжки поширені, наприклад, в Англії на футбольних стадіонах і служать для тренувань і розминок футболістів. Радіус віражу такої доріжки не перевищує 10м, швидкий біг по віражу тут не можливий, тому для тренувань і змагань легкоатлетів вона не придатна. Прямокутні бігові доріжки можна будувати на комплексних фізкультурних площадках і на площадках для загальної фізичної підготовки, тобто на спорудах, де не проводиться спеціальних тренувань легкоатлетів.
Б. Коробова бігова доріжка довжини 400м уперше була побудована до Олімпійських ігор у Швеції в 1912р. До 1939р такі доріжки будувалися й у нашій країні, у Москві 1928р, Києві 1929р, Ленінграді 1927р, Тбілісі 1934р. Коробова доріжка найчастіше мала наступні розміри: довжина 400м, прямий відрізок 98,58м, великий радіус 48м, малий радіус 24м. Така доріжка обрамляла футбольне поле розміром 105 х 70м.
В. Поліцентрична (італійська) бігова доріжка мала віражі, описані двома радіусами довжиною 60 і 30 м. На поліцентричній доріжці 2/3 шляху приходиться бігти по віражах, що дуже незручно для бігунів.
Г. Одноцентрова бігова доріжка є в даний час найпоширенішою. У країні такі доріжки будують починаючи з 1939р, коли був уведений проект стандартного спортивного ядра, що включав футбольне поле розміром 104 х 69м і 400-метрову доріжку навколо його.
Геометричні параметри бігових доріжок залежать від розмірів футбольних полів. Тому в нашій країні по діючих нормах рекомендується будувати 400-метровіодноцентрові бігові доріжки в яких довжина прямого 86 м, радіус віражу 36м.
Ці доріжки більш зручні для бігу чим багатоцентрові (утрата швидкості бігу на віражі таких доріжок менше, ніж на віражі багатоцентрових). На зменшених полях, а також на шкільних спортивних ядрах дозволяється обладнати доріжки довжиною 333,33м (радіус віражу 27м); 250м (радіус віражу 18м); 200м (радіус віражу 16м).
1. Водонепроникні бігові доріжки з покриттям зі спеціальних сумішей (гареві, коксогареві, керамічні й інші). Конструкція їх залежить від гідрогеологічних і кліматичних умов будівництва.
Особливо важко зводити бігові доріжки в районах з великою кількістю опадів і глинистих ґрунтів. Глинистий ґрунт всмоктує вологу, набухає і стає водонепроникним і маломіцним.
Великою щільністю, міцністю і малою водопроникністю володіють скельні ґрунти.
Піщані ґрунти сипучі, водонепроникні і ті, що мало стискаються. Вони найбільш сприятливі для будівництва бігових доріжок і більшості інших площинних спортивних споруд.
2. При конструюванні біговими доріжками варто знати значення окремих конструктивних шарів і властивості матеріалів, що при цьому використовуються
Перший шар (знизу) - це підстава на ґрунті, що підстилає, товщина якого 5-12 см, склад: щебінь, гравій, шлак (40-70мм) або грубозернистого піску. Цей шар є фундаментом із дренувальним водопроникним прошарком.
Другий шар є проміжним (пружним). Для нього використовують кам'яновугільний шлак (10 - 12мм). Цей шар додає конструкції еластичність.
Третій шар є пружновологомістким. На його будівництво йдуть м'які, добре фільтруючі вологу матеріали (лігнін, обпилювання, торф, хлоп'я кордного волокна, відходи хімічного походження і поліетиленового виробництва).
Четвертий шар - це покриття виготовлене зі спеціальної суміші. За назвою основних компонентів цього шару визначається і назва доріжки. Покриття повинне бути міцним, пружним, водопроникним, атмосферостійким, гігієнічним і економічним.
І. Гарієва доріжка (при нормальній вологості 15-20%) є досить пружною і цілком придатною для швидкого бігу. Однак вона не довговічна, мало гігієнічна і не економічна в експлуатації. Будівництво таких доріжок різко скоротилося.
2. Коксогарієва доріжка є більш в'язкою чим гарієва. Вона більш придатна для спринтерського бігу. Цей тип покриття довготриваліший чим гареві, але і дорожче.
3. Пиритогарева доріжка - тверда, більш придатна для спринтерського (нетривалого, динамічного і швидкого) бігу.
4. Коксопирито-гарева доріжка - нормально-пружна, відносно проста в експлуатації і більш довговічна. Вартість її вище, ніж гаревої.
5. Керамічна доріжка - дуже довговічна й атмосферостійка. Вона відрізняється вигідними архітектурними якостями і не вимагає частих капітальних ремонтів.
Гумово-битумні й асфальто-гумові покриття. Їх суміші містять асфальто-в'яжучі речовини (бітум і мінеральний порошок), а як заповнювачі пісок і дроблений гум (гумову крихту).
Гумово-бітумні суміші складаються з в'язкого компонента - бітуму і заповнювачів - піску і дробленої гуми (крихти).
Пісок головний компонент суміші, що забезпечує її щільність і міцність; кращим вважається середнє зернистий пісок.
Гумова крихта додає покриттю пружність. Найбільш придатна фракція 1-3мм. Більш велика крихта погіршує якість укладання і знижує опірність покриття різним впливом.
Наповнювач застосовується для ущільнення суміші: він знижує водопроникність і чутливість до температурних змін. У якості наповнювача використовують вапняний порошок, цементний пил, цегельний порошок, мінеральні матеріали.
Бітум є органічною в'язкою речовиною. На практиці застосовуються бітуми марок БН-2, БН-3, БН-4. В міру збільшення марки бітуму підвищується температура його розм'якшення і падає його розтяжність, тому при будівництві бігових доріжок у північних і центральних районах застосовують бітум БН-2 і БН-3, а в південних БН-3 і БН-4.
Синтетичні матеріали для покрить мають володіють необхідними дефармативними властивостями, вони міцні, гігієнічні, мають гарний вигляд. Покриття із синтетичних матеріалів цілком водонепроникні і їхня якість не залежить від погоди (тартан).
Тартан - один з найбільш відомих за кордоном синтетичних матеріалів, відрізняється в'язкопружними властивостями. Це покриття придатне для змагань і тренувань у будь-яких погодних і кліматичних умовах. Властивість цього матеріалу майже не змінюються в інтервалі температур від 20O до +45 O. Покриття може бути листовим або наливним товщиною близько 15мм.
Рекортан - по своїх технічних властивостях ближче до тартана, але більшості спортсменів він подобається більше, тому що він більш пружний.
Не дивлячись, на широке поширення тортана і рекортана в нашій країні продовжуються пошуки нових, більш економічних і високоякісних покрить.
1. Все о спорте. Справочник, 2-е изд., в 3-х т. - М.: Физкультура и спорт, 1988.
2. Гагина Ю.А. Спортивные сооружения. - Учебник для ИФК. - М.: ФИС 1976. - 327с.
3. Холодов Ж.К., Кузнецов B. C. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2000. - 480 с.