Смекни!
smekni.com

Методика аутогенного тренування при підготовці єдиноборців 14-15 років з рукопашного бою (стр. 2 из 10)

Розглядаючи психологічну підготовку в її загальному вигляді за допомогою системного аналізу, в ній виділяють такі рівні [9,10]:

психофізіологічний;

власне психологічний;

соціально-психологічний.

Кожен із названих рівнів має свою мету, вирішує завдання, пов’язані зі специфікою підходу, та свої технології допомоги спортсмену в процесі його підготовки.

Психологічна підготовка - це також і педагогічний процес, успішність якого залежить від урахування ряду загальних дидактичних принципів: свідомості й активності, систематичності й послідовності, доступності, індивідуальності та ін. Стосовно процесу психологічної підготовки в спорті ці принципи є основою його раціональної побудови і практичного здійснення [11-15].

Аналізуя сутність психологічної підготовки, фахівці виділяють її основні напрями.

Перший напрям припускає формування функціональної надійності психіки спортсмена, що досягається шляхом удосконалення спеціалізованих форм пізнавальної діяльності. У результаті формуються спеціальні знання, практичні уміння і навички, специфічний руховий досвід.

Другий напрям пов язаний із формуванням емоційно-вольової стійкості, психологічної надійності спортсмена. Це передбачає розвиток здатності керувати своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях спортивної діяльності, ефективно діяти під час змагань.

Третій напрям передбачає формування психічної готовності до змагань в умовах міжособистісного і групового суперництва. Тут важливо своєчасно психологічно адаптуватися до мінливих обставин змагальної боротьби, подолати психологічні суб єктивні бар єри, знати сильні й слабкі сторони суперника, його тактики та ін. [9,16].

Четвертий напрям психологічної підготовки обумовлений досягнутими на змаганнях результатами й особливостями після змагальної діяльності. Особливо це актуально в ситуації, коли атлет закінчує спортивну кар’єру, активні заняття спортом і має потребу в підтриманні оптимального рівня психічної працездатності, адаптації до нових умов діяльності.

Напрями психологічної підготовки тісно пов’язані, для їх реалізації потрібне ретельне попереднє планування. Плануючи психологічну підготовку, необхідно враховувати як спрямованість певних навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів та періодів підготовки спортсмена. Особливу увагу рекомендується звернути на розвиток і вдосконалення тих якостей психіки спортсмена, котрі визначають результативність тренувальної і змагальної діяльності.

Вирішення завдань психологічної підготовки здійснюється за допомогою відповідних засобів і методів [3,9,16-18].

Загальними засобами психологічної підготовки спортсмена є фізичні вправи, засоби техніки і тактики даного виду спорту. Спеціальні засоби - психологічні вправи (дії на зразок завдань з чіткою настановою і психологічною спрямованістю), а також психологічні впливи. Це можуть бути психологічні засоби і прийоми регуляції й саморегуляції, способи відновлення спеціальної працездатності, різноманітні тренінги та ін.

Різні засоби і прийоми психологічної підготовки об’єднуються в методи. Виділяють три основні групи методів: наочні, вербальні й практичні. Залежно від вирішення завдань їх можна використовувати в різних варіантах.

Психологічна підготовка спортсмена є багатогранним педагогічним процесом. Вона здійснюється на базовому рівні в підготовчому періоді тренування і на спеціальному - у змагальному періоді та на етапі безпосередньої підготовки до змагань, що дозволяє визначити її основні види [17-20].

Процес психологічної підготовки охоплює два відносно самостійних і в той же час тісно взаємопов’язаних напрямки:

Виховання моральних і вольових якостей.

Удосконалення специфічних психічних можливостей.

У вольовій дії психології відокремлюють підготовчий, виконавчий і одинарний етапи, а структуру вольових якостей і діяльності визначають щодо об’єктивних особливостей конкретного виду спорту (А.І. Пуні, 1994г) [9].

Психологічна підготовка - одна з провідних форм психологічного забезпечення, що охоплює період з моменту приходу дитини в той чи інший вид спорту і деякий час після закінчення спортсменом регулярних занять спортом та переходу його до інших видів діяльності. Значущість даного виду підготовки обумовлена спрямованістю на формування саме тих якостей та властивостей психіки спортсмена, що забезпечують високу результативність його діяльності.

Психологічна підготовка здійснюється завжди в поєднанні з іншими видами підготовки спортсмена: фізичною, тактичною, технічною. Особливу роль вона відіграє в тому випадку, коли спортсмени мають однаковий рівень за всіма видами підготовки, окрім психологічної [19-22].

Планування психологічної підготовки є важливим раціональним її елементом, що має цілеспрямований характер, конкретні види та потребує врахування як спрямованості окремих навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів, періодів підготовки спортсмена, і, таким чином, дозволяє уникнути стихійності.

Психологічна підготовка є дуже тривалим, а тому складним процесом, який включає загальну (ЗПП) та спеціальну (СПП) психологічну підготовку. Кожен із цих видів спрямований на підготовку до визначеного виду діяльності в спорті, що зумовлює їх конкретну мету, зміст та специфіку організації [20,23-25].

1.1.1 Тривожність, як один з основних показників при зайняттях спортом

Тенденція відчувати неспокій і побоювання взагалі і в окремих випадках давно привертала увагу психологів і фахівців, що займаються особою в нормі і патології. Деякі психоаналітики використовують терміни "тривога", "тривожність" для позначення надмірного похмурого передчуття. Під "страхом" мається на увазі усвідомлена оцінка реальної загрози ситуації.

Взагалі ж під "тривожністю" розуміють як риси особи, так і стан. Як риса особи тривожність характеризує наявну в нас тенденцію, схильність випробовувати побоювання, страх у більшості ситуацій [19,25-29].

Додатково до того рівня загальної і специфічної тривожності, який суб’єкт може відчувати в різних повсякденних і стресових ситуаціях, існують і багато інших параметрів прояву тривожності, знання яких важливе для спортсмена і його тренера.

Наприклад, деякі учені, оцінюючи тривожність у суб'єктів, що знаходяться в загрозливих ситуаціях, виявили, що їх досліджувані випробовували або "травматичну тривожність", або тривожність у зв'язку з очікуванням невдачі. Одним з істотних чинників стурбованості, вираженої у цих ситуаціях, був страх невідповісти очікуванням своїх товаришів або боязнь підвести своїх керівників, тренерів. Отже, тривожність як боязнь невдачі пов'язана із сприйняттям індивідом соціальних наслідків його успіху або невдачі в даній ситуації [27-30].

Цей вид тривожності був найважливішим для більшості випробовуваних в порівнянні з "травматичною тривожністю" - боязню отримати серйозну фізичну травму або поранення. Можна з достатньою ймовірністю припустити, що в напружених видах спорту з наявністю фізичного контакту тривожність учасника частіше пов'язана з подальшим соціальним несхваленням або похвалою, чим з побоюванням отримати травму. Тому рівень тривожності, який може заважати діяльності, мабуть, пов'язаний з відношенням людини до успіху і невдачі і з його загальною потребою в досягненні.

Необхідно відзначити, що сміливі в своїй поведінці спортсмени, які займаються видами спорту, де потрібен прояв мужності, не завжди вільні від високого рівня тривожності. Не виключено, що такі спортсмени могли обрати діяльність,яка вимагає зовнішнього прояву сміливості, щоб довести собі і іншим, що вони не такі боязливі, якими іноді бувають [8,13,31].

Тривожність і вік. З цього питання існують найсуперечливіші думки. За даними Кеттелла і інших авторів [8,9], які досліджували рівень тривожності у людей різного віку, тривожність підвищується в підлітковому (юнацькому) віці, але до 30 років знижується.

Віковий діапазон між підвищенням рівнів тривожності дуже близько відповідає періоду, під час якого спортсмени досягають свого фізичного потенціалу в спорті. Якщо соціальний статус і, непрямим чином, привабливість для протилежного полу пов'язані з успіхом у спорті (а в деяких ситуаціях успіх або невдача у спорті мають дуже важливе значення для наступної оцінки людиною себе як професійного спортсмена і як особи), то недивно, що стрес змагання від юнацького віку приблизно до 30 років для багатьох є непосильною працею.

У дослідженнях тривожності було встановлено, що рівень неспокою можно передбачити і він змінюється в часі: до, в час і після того, як наступає стресова ситуація. Наприклад, рівень передробочої тривожності зазвичай високий. Очікування настання стресової події, очевидно, робить істотний вплив на динаміку особи. З іншого боку, після реального контакту з ситуацією рівень тривожності має тенденцію до зниження [8,32-37].

Після виступу в змаганнях часто можна помітити підвищення тривожності, аналогічне тому, яке спостерігається перед стартом. Спортсмени і тренери зазвичай увечері або навіть через декілька днів після цього в думках знов і знов переживають окремі епізоди боротьби змагання.

У високотривожних людей більше вірогідність порушення діяльності в умовах стресу, у низькотревожних менше. Хронічна дія значного стресу може привести до зриву навіть дуже стійких суб'єктів. З іншого боку, систематичне подолання помірного або поступово зростаючого стресу часто сприяє створенню міцності у індивіда (психологічної, і можливо, фізіологічної), яка дозволяє йому краще справлятися зі стресом. Таким чином, існує тенденція адаптуватися до стресу, можливість навчитися управляти їм, якщо його інтенсивність не дуже велика. На думку фахівців тренер і всі, хто працює зі спортсменами, повинні створювати такі ситуації, щоб спортсмен поступово адаптувався до стресових умов, з якими йому доведеться зустрітися [30,35,37-40].