Ця обставина в свою чергу зумовила бурхливий розвиток у Франції любительської, суто спортивної боротьби. Збагачується її техніка, вдосконалюються правила змагань.
Чемпіонати Франції приваблюють борців з різних країн — Німеччини, Італії, Росії, Туреччини та інших — для ознайомлення з так званою французькою боротьбою А згодом іноземні борці стали проводити подібні турніри в своїх країнах, запрошуючи на них французьких колег. Таким чином, французька боротьба набула міжнародного визнання і стала поширюватися в багатьох країнах.
На Русі спортивна боротьба започаткована на основі самобутньої національної. Ще з сивої давнини вона була улюбленим і справді народним видом фізичних вправ. Про це свідчать, зокрема, історичні літописи X ст. її виникненню і розвитку сприяла життєва необхідність наших предків захищатися від набігів загарбників, відстоювати незалежність і цілісність своєї держави.
У ті часи борців вважали найкращими воїнами. Вони були основою війська. А іноді в безпосередньому поєдинку двох воїнів вирішувалася доля всієї війни. Згадаймо хоч би подію 933 p., коли печенізький князь запропонував князю Володимиру герць між двома воїнами, і перемогу своєму війську здобув молодий слов'янський селянин [4, 6].
Російській народній боротьбі були властиві способи поєдинків як "без захвату", так і "з захватом".
Борючись у перший спосіб, суперники захоплювали один одного рукою за комір і з цього положення кожен намагався здійснити кидок на землю, підбиваючи ногою ногу супротивника. При цьому способі боротьби застосовувалися й такі прийоми, як кидок через себе, через стегно, підсікання носком.
Боротьба "із захватом" велася при взаємному захоплюванні тулуба руками навхрест.
Існував на Русі і так званий московський спосіб боротьбі, при якому один суперник намагався нахилити іншого в правий бік і, підбивши носком правої його ліву ногу, звалити на землю.
Боротьбу із захватом навхрест можна вважати прообразом сучасної класичної боротьби, а без захвату — сучасної вільної.У процесі свого розвитку давньоруська народна боротьба збагачувалася такими прийомами, як: "забрати впоперек живота", "кинути з носка", "поставити на голівку", "зігнути кочергою", почати герць "колесом" тощо. Ці та інші самобутні прийоми багато в чому нагадували технічні засоби французької боротьби і тому сприяли її швидкому поширенню в Росії.
1895 р. став офіційною датою виникнення любительської спортивної боротьби в Росії. Першими нею захопилися спортсмени з петербурзького гуртка любителів важкоатлетичного спорту, організованого лікарем В. Ф. Краєвським.
Через рік борець-професіонал В. Питлясинський видав перший посібник з французької боротьби російською мовою.
Невдовзі гуртки любителів французької боротьби виникли і в Москві, Києві, Ризі та інших містах.
Подальшій популяризації французької боротьби значною мірою сприяв перший всеросійський любительський чемпіонат борців, що відбувся 1897 р. З того часу такі чемпіонати стали традиційними. Й нерідко до їхніх програм включали також зустрічі російських борців з іноземними.
У дореволюційній Росії боротьба була поширена більше, ніж інші види спорту. Значну роль у цьому відіграли виступи професіоналів.
Перший чемпіонат професіональних борців Росії відбувся в Петербурзі 1904 р. Найбільш відомими борцями-професіоналами стали три Івани: Піддубний, Заїкін, Шем'якін.
На міжнародній арені російські борці вперше досягли значного успіху, виборовши два других місця (в легкій і важкій вагових категоріях) на IV Олімпійських іграх у Лондоні 1908 р.
З 1910 р. боротьба входить до циркових програм, і майже 30 цирків стають місцем одночасного розиграшу звань чемпіона світу, Європи, Росії, Півдня Росії, Сибіру і Кавказу. Віртуозами боротьби того часу були Г. Лурих, Г. Гаккеншмідт, І. Піддубний, І. Заїкін, І. Шем'якін.
У 1912 р. Росія офіційно взяла участь в Олімпійських іграх у Стокгольмі, але десять борців, що входили до олімпійської збірної, виступили в них невдало. Лише М. Клейн посів друге місце.
У перші роки Радянської влади заняття із спортивної боротьби проводилися в клубах всевобучу. І918 р. у Петрограді був відкритий перший борцівський клуб.
У 1922 р. відбулися змагання борців класичного стилю Москви, Петрограда і міст України. А через два роки на першому чемпіонаті СРСР з класичної боротьби в Києві вже змагалися 40 борців у п'яти вагових категоріях.
З 1925 р. радянські атлети почали мірятися силами на килимі із зарубіжними борцями. На чемпіонаті СРСР 1928 p., у якому взяли участь 38 зарубіжних спортсменів, вони довели свою перевагу, вигравши загальнокомандну першість.
У тридцяті роки в спортивному товаристві "Крила Рад" (Москва) було відкрито першу секцію боротьби вільного стилю. Про цей вид боротьби було відомо лише те, що правилами спортсменам дозволялося захоплювати один одного нижче пояса і застосовувати дії ногами.
Зважаючи на схожість цього виду боротьби з деякими національними видами, поширеними в республіках Середньої Азії та Закавказзя, радянські тренери творчо розробили й класифікували технічні прийоми, створили правила змагань.
У 1937 р. було проведено першу товариську зустріч між борцями вільного стилю Москви і Ленінграда, а наступного року відбувся матч команд уже з п'яти міст країни.
Численні змагання з вільної боротьби сприяли вдосконаленню майстерності спортсменів. У передвоєнні роки молоді борці — фундатори радянської вільної боротьби С. Спиридонов і А. Ялтирян неодноразово отримували призи за високу спортивну майстерність.
У роки Великої Вітчизняної війни радянські борці мужньо билися з фашистськими загарбниками. За доблесть і героїзм багато з них удостоєні високих урядових нагород. Смертю хоробрих полягли відомі спортсмени Микола Суслов, Іван Михайловський, Григорій Пильнов, Олексій Желнін та багато інших.
У 1947 р. радянські борці стають членами Міжнародної любительської федерації боротьби (ФІЛА). І з цього часу борці класичного та вільного стилів постійно беруть участь у чемпіонатах Європи, світу, в Олімпійських іграх, успішні виступи яких піднесли популярність класичної і вільної боротьби в країні. Для об'єднання усіх осередків любителів спортивної боротьби 1959 р. було створено Федерацію боротьби СРСР.
Видатних успіхів досягли збірні команди країни на XXIі XXIIОлімпійських іграх. Так, виступаючи в усіх десяти вагових категоріях на XXI Олімпіаді в Монреалі, радянські борці класичного стилю здобули сім золотих, дві срібні й одну бронзову медалі, а представники вільної боротьби привезли на Батьківщину п'ять золотих і три срібні нагороди. Таких успіхів на той час не досягла жодна команда світу з усіх існуючих видів боротьби [4, 8].
Через чотири роки в Москві, на іграх XXIIОлімпіади, наші спортсмени знову підтвердили свою відмінну підготовку: борці -"класики" стали володарями п`яти золотих, двох срібних і однієї бронзової медалей, а борці вільного стилю — семи золотих, срібної і бронзової нагород.
Відомими спортсменами стають найбільш сміливі, настирливі й завзяті. Що ж спонукає хлопців оволодівати борцівськими прийомами, вступати до секцій боротьби? Насамперед природне бажання помірятися силами, виявити найспритнішого. А як це краще зробити? Звичайно, під час борцівськнх поєдинків.
Іноді доводиться спостерігати таку картину: не знаючи ані правил, ані прийомів боротьби, підлітки самотужки оволодівають окремими технічними діями, борються, як вміють.
Прагнення молодої людини до пізнання, самоствердження і самовдосконалення слід всіляко підтримувати й заохочувати, і допомогти в цьому має вчитель фізичної культури під час реалізації відповідного розділу комплексної програми Фізичного виховання як на уроках, так і під час позакласної робот.
Учні мають усвідомити, що спортивна боротьба справляє на них неабиякий вплив. Так, у герці на килимі доводиться долати опір суперника, який прагне перемогти. Але хіба можна побороти його, якщо немає сили? Боротьба розвиває цю фізичну якість. Зустрівшись із фізично сильним суперником, однією силою з ним не впоратися. Потрібна неабияка спритність. Боротьба вдосконалює й цю якість. Залежно від віку борців кожен спортивний двобій триває лише 4—6 хв (звичайно, якщо жодному з них не вдається достроково покласти суперника на лопатки). Під час поєдинку необхідно весь час атакувати, стримувати натиск суперника, долати опір. Напруження, що виникає під час двобою, може витримати лише витривалий, отож, розвивається й витривалість На розгадування задуму суперника, оцінювання обставин і прийняття необхідного рішення в поєдинку, який протікає бурхливо, у борця є лише частка секунди. Отже, йому потрібні миттєва реакція й неабияка кмітливість. Боротьба розвиває і швидкість реакції, і точність мислення.
Мінливі обставини двобою удосконалюють не тільки фізичні, а й морально-вольові якості: боягуз не зможе досягти успіху в поєдинку на борцівському килимі. Активні дії під час борцівського герцю сприяють також вихованню цілеспрямованості, наполегливості в досягненні поставленої мети, сили волі, "чоловічого характеру" і благородства [4, 10].
Навіть короткий перелік фізичних і морально-вольових якостей, умінь і навичок, розвиткові яких сприяє спортивна боротьба, свідчить про її корисність для виховання майбутнього воїна, якому, щоб оволодіти складною військовою технікою, потрібні і сила, і спритність, і витривалість, і працелюбність, і кмітливість, і вміння, не розгублюючись, знаходити правильне рішення у складній обстановці сучасного бою.
Методика підготовки спортсменів повинна цілком відповідати вимогам змагань. Змінюються правила змагань - настільки ж оперативно повинні вноситися корективи й у методику підготовки до них.