Суперечка між прихильниками спадковості і неспадковості здібностей продовжується вже кілька сторіч. У принципі спірних позиції завжди визначалися їхнім загальним світоглядом і носили в основному умоглядний характер. Лише порівняно недавно в зв'язку з деякими успіхами біології й особливо генетики з'явилася можливість вивчати це питання більш об'єктивно. Однак навіть сьогодні вчені мають у своєму розпорядженні відносно деяк зведення про спадкування високих варіантів нормальних ознак людини, оскільки можливості вивчення їхній поки досить обмежені. Для цього звичайно використовують методи багаторічних спостережень за групами людей, порівняння показників в окремих родинах (включаючи кілька поколінь), а також методи вивчення ідентичних, тобто дуже схожих, і неідентичних, тобто несхожих, близнюків (близнюковий метод).
Особливо важкою є оцінка частки впливу спадкових або середовищних факторів на формування здібностей. Будь-який спадкоємний фактор буде впливати по-різному в різних умовах середовища, а будь-який фактор буде по-різному впливати на різний спадкоємний матеріал. Спроби такої оцінки будуть безуспішними доти, поки не будуть враховані і кількісно обмірювані всі незліченні фактори зовнішнього середовища, а також динаміка взаємодії їх з генотипом від моменту зачаття до кінця життя. Варто завжди уникати спрощення цієї проблеми. Гени не визначають здатності самі по собі, а лише задатки, або, як часто тепер говорять, норму реакції на средовые впливу. Виховання і навчання також не всесильні. Не можна робити таких заяв, які робив американський педагог Дж. Вотсон: "Дайте мені дюжину дітей, і я зроблю з них усе, що захочу: лікаря, юриста, торговця, художника і навіть злодія". Ця фраза довгі роки була символом могутності виховання й утворення [9].
Педагогічний оптимізм полягає не у твердженні, що шляхом правильного навчання в кожної людини можна розвити будь-яку здатність безмежно, а у визнанні того факту, що серед нормальних людей немає жодного, хто був би ні до чого не здатний. Визнання людини нездатним у якій-небудь області не означає його неповноцінності взагалі. Воно означає лише те, що його здатності лежать не в цій області, а в іншій. "Для кожної людини, — говорить видний радянський психіатр В. М. Банщиків, — незважаючи на складність соціальної організації особистості, існує якась біологічно обумовлена "екологічна ніша, в умовах якої він буде найкраще працювати, довше зберігати здоров'я і буде більш корисний суспільству.
Ідею спадковості таланту вперше науково намагався розвити англійський психолог і антрополог Гальтон. Він вивчав родоводи самих різних видатних людей (полководців і політичних діячів, письменників, поетів і музикантів, юристів і вчених) і прийшов до висновку, що талант і особливо виняткова обдарованість успадковуються.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що є функції, для яких необхідний тільки винятковий генотип. Але це не виходить, що талант генетично жорстко детерминирован.
У випадках виняткової, обдарованості мова йде вже не про здібності, а про талант і навіть про геніальність. Імовірно, у человекознании немає іншої такої проблеми, яка б викликала настільки велику увагу й активність у вивченні і яка б так мало дала в результаті цього вивчення, як проблема інтелектуальних розходжень. Прикладом може служити так називаний коефіцієнт розумового розвитку. Слід зазначити, що дотепер не існує повного визначення поняття "інтелект", а методи виміри тепер критикуються.
Однак багато хто вважають, що не визначає здатності людини. Творчі досягнення особистості від здатності створювати нові поняття і формувати нові навички, тобто від її креативности. На сьогодні немає ще надійних методів виміру креативности. Поняття "талановита людина" обов'язково крім здібностей повинне включати а себе мотивацію, тобто пристрасть до будь-якої справи.
Якої ж риси характеру відрізняють творчу особистість? Її відрізняють величезна працьовитість у тій області знань, який вона цікавиться, оригінальність, самостійність і розкутість мислення, готовність до ризику, сприйнятливість до гумору, зосередженість уваги і "невідступне думание", як говорив И. П. Павлов. Що ж стосується віку розквіту таланта, то по цьому питанню маються самі суперечливі думки. В одних великих людей талант виявлявся дуже рано, в інших — пізно [10].
Потрібно відзначити ще одну особливість: обдарованість батьків часто не збігається з обдарованістю дітей не тільки в ступені прояву, але й у специфіці діяльності, іншими словами — предмет діяльності в обдарованих батьків і дітей може бути зовсім різним.
Звичайно, обдарованість не може зустрічатися на кожнім кроці, але шляхом правильного навчання і виховання активізувати творчі потенціали широких мас — задача цілком реальна.
Так, поняття "здібності" завжди зв'язано зі співвідношенням природженого і набутого, біологічного і соціального, природного і суспільного. Людина— це, істота біосоціальна, похідних двох факторів — природного і суспільного, і будь-яка риса його повинна нести в собі відбуток їх взаємодії.
Отже, стійкий інтерес до занять спортом у дітей і підлітків у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідності індивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. При відборі в масовий спорт важливу роль відіграють здібності дитини та елементи спадковості.
Основними задачами першого етапу відбору (первинний відбір) є визначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхом виявлення їх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінка ступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревського про те, що на даному етапі основною задачею є відбір узагалі моторно-обдарованих дітей і виявлення їх психомоторного статусу.
До спортивних занять залучається можливо більша кількість обдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортається робота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секції в загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і при участі тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту. У процесі занять і змагань протягом навчального року виявляються перспективні учні. На уроках фізичної культури й у ході секційних занять можна виявити стійке прагнення школяра до спортивного удосконалювання, успішність оволодіння їм руховими навичками й уміннями, інтерес до виконання фізичних вправ [11].
Варто враховувати і відношення родини до систематичних занять спортом. З цією метою тренер повинний проводити бесіди з батьками або анкетне опитування. Істотно поповнити інформацію про школярів може учитель фізичної культури. Важливе значення мають безпосередні бесіди тренера з дітьми.
Наприкінці першого етапу відбору проводяться огляди-конкурси по видах спорту, контрольні іспити і змагання. Доцільно ці заходи пристосовувати до закінчення навчального року. У ряді випадків попередньо відібрані учні зараховуються в літній спортивний табір, де вони займаються під керівництвом тренерів спортивної школи. У спортивному таборі на основі тестування і педагогічних спостережень продовжується виявлення здібностей дітей і підлітків.
В останні роки в ряді республік країни створюються групи підготовки дітей для надходження в ДЮСШ, перед цими групами поставлені задачі: масове залучення дітей до занять даним видом спорту і підбор найбільш перспективних хлопців для зарахування в ДЮСШ. Як показали дослідження М. Н. Тураходжаєвої, шляхом підбора спеціальних засобів і методів у цих групах можна направленно впливати на розвиток фізичних якостей, формування навичок і умінь, створюючи необхідні передумови для наступної спеціалізації у визначеному виді спорту [12].
Проблема відбору юних гімнастів може бути успішно вирішена лише на основі тривалих і ретельно організованих комплексних обстежень, за тими хто займається. Правильно обраний комплекс методів дослідження, що припускає вивчення різних сторін особистості спортсмена шляхом педагогічних, лікарсько-фізіологічних, психологічних і соціологічних методів, дасть можливість виявити спортивну обдарованість школярів.
На основі педагогічних спостережень тренер визначає здатність юних спортсменів переборювати значні тренувальні навантаження, можливість організму юного спортсмена до ефективного відновлення, виявляє темпи формування рухових навичок, темпи розвитку окремих фізичних якостей. Велику роль грають педагогічні контрольні іспити (тестування), за результатами яких судять про рівень розвитку фізичних якостей і можливих темпів їх приросту. Тести повинні відповідати визначеним вимогам. Важливою якістю тесту є валидность, тобто відповідність тесту (контрольної вправи) можливості виявлення рівня розвитку даної фізичної якості. Це відповідність звичайна виявляється в структурі рухів, тривалості й інтенсивності виконання вправ. У ряді випадків у юних спортсменів на відміну від дорослих навіть вправи однієї і тієї ж потужності, але різної тривалості можуть характеризувати різні властивості рухового апарата. Наприклад, у дітей і підлітків 7—16 років швидкісні можливості повніше тестируются не за результатами бігу на 100 м, а за допомогою пробегания відрізків меншої довжини — 20—40 м. У даному випадку результат у бігу на 100 м у більшій мері характеризує рівень розвитку спеціальної витривалості спортсмена.