Мінеральні курорти України.
ПЛАН
Вступ.................................................................................................................... 3
Розділ 1. Проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України............................................................................................................................. 4
1.1 Сучасний стан санаторно - курортної галузі в Україні........................... 4
1.2 Концептуальні підходи до розвитку санаторно-курортної галузі.......... 8
Розділ 2. Особливості функціонування мінеральних курортів в Україні...... 13
2.1 Історія лікувального використання мінеральних вод............................ 13
2.2 Основні мінеральні курорти України.................................................... 18
Розділ 3. Характеристика основних мінеральних вод України...................... 33
Висновок............................................................................................................ 42
Список використаної літератури...................................................................... 44
Туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.
Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення та теоретичного осмислення, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження як соціального явища. Створення туристських послуг і товарів та їх реалізація є справою великої кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на виробництві та наданні певних послуг.
Основна мета даної курсової роботи полягає у досліджені особливостей функціонування мінеральних курортів України.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань, а саме:
· дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;
· розглянути особливості функціонування мінеральних курортів України;
· дати характеристику основним мінеральним водам України.
Предметом курсової роботи є відносини з приводу функціонування санаторно-курортної галузі економіки України.
Об’єктом курсової роботи виступають мінеральні курорти України.
Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.
Україна – одна із держав, в якій вдало поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров‘я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.
Санаторно-курортне лікування з використанням цілющих властивостей природних чинників є важливою складовою процесу лікування хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування в зв‘язку з потребою лікування та оздоровлення чисельного контингенту населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Багатство природних чинників обумовлює велику кількість різновидів лікувально-оздоровчих методів. Кліматотерапія як одна із основних лікувальних методик використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та інш.) та Карпат (як Прикарпаття, так і Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та інш.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях.
Багаті на лікувальні грязі приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).
Після розпаду Радянського Союзу в санаторно-курортній галузі України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних причин використовувалась не в повну міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування України та Українською республіканською радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу не тільки зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України.
Раціональне використання найцінніших природних чинників неможливе без адекватного наукового обґрунтування, постійної розробки нових методів лікування та реабілітації і удосконалення традиційних методик. Україні є чим пишатися. Так, з 20-их років функціонує Інститут курортології в Одесі (який продовжив славну працю фахівців Одеського Бальнеологічного товариства, заснованого ще у позаминулому сторіччі – далекому 1876 році). Відомий за межами України Кримський республіканський НДІ ім. І.М. Сєчєнова. Вивченням лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття займається НПО “Реабілітація” в м. Ужгороді. Проблемами оздоровлення та лікування дітей опікується Український науково-дослідний інститут дитячої курортології у м. Євпаторія.
Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів та курортологів, створена в 1998 році, є членом Всесвітньої федерації бальнеології та курортології.
Мережа курортних закладів та закладів відпочинку в Україні налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 – санаторно-курортні заклади.
У 2003/2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:
· протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. – 2 620 472);
· протягом 1-2 днів – 220 136 осіб (у 1999 р. – 141 213).
Кількість працюючих у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення – 121 075 осіб, з них:
· лікарі – 6 420;
· середній медперсонал – 18 135,
· інший персонал – 96 520;
в т.ч. у закладах тривалого перебування:
· 12 0842 осіб, з них:
· лікарів 6 420;
· середній медперсонал 18 133;
· інший - персонал 96 289.
Не працювало 710 закладів на 50 064 ліжка (місць), у т.ч. з причин: перебування на капітальному ремонті (135), відсутності коштів на експлуатацію (370), відсутності дозволу СЕС (43), відсутності попиту (46) (для порівняння, у 1999 р. – 721 на 55 373 ліжок).
З загального ліжкового фонду санаторіїв (133 366):
· у державній власності 35 283;
· у комунальній – 19 776;
· у приватній – 78 307 (абсолютна більшість).
Для порівняння, у 1999 р. - у приватній – 0, у державній власності – 59 906, у колективній – 74 034, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 6 228).
З числа осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, оздоровлено 154186 осіб:
· у санаторіях – 121 174;
· з них у дитячих 38 996 осіб.
Оздоровлено 451 411 іноземців з далекого зарубіжжя, 428 523 - з країн колишнього СРСР.
В 1 902-ох госпрозрахункових закладах продано путівок/курсівок на 1 456 928,5 тис. грн. або 39 на один ліжко/день в середньому за рік (для порівняння – у 1999 р. у 2 162 закладах - на суму 1 049 671,8, тис. грн., або 24 на один ліжко/день в середньому за рік).
Особливою проблемою є санаторно-курортне лікування населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних заходів у санаторно-курортних умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного лікування.
У зв’язку із збільшенням віку осіб, які постраждали внаслідок аварії, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед “ліквідаторів” за чотири останні роки зменшилась на 2% і становить лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює закономірне збільшення потреби у такому лікування у найближчому майбутньому.
Однак щороку зменшуються обсяги охоплених санаторно-курортним лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році – до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році – 32,5%).
В цій ситуації не можна погодитись із запропонованим МНС України терміном санаторно-курортного лікування у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.
Тенденція, яка останні роки поширюється в цьому питанні, фактично призвела до підміни санаторно-курортного лікування оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних закладів в бік збільшення терміну лікування та приділити пильну уваги організації дійсно відновного лікування в умовах санаторних закладів системи МОЗ України та інших відомств.
Міністерству охорони здоров’я України підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв, які забезпечують санаторно-курортним лікуванням хворих на туберкульоз всіх вікових груп населення (22 заклади) та дітей з нетуберкульозними захворюваннями за 9-ма медичними профілями (15 закладів).
Ліжковий фонд містить 5390 протитуберкульозних ліжок та 3956 ліжок для дітей з соматичними захворюваннями.
Санаторно-курортні заклади МОЗ є бюджетними установами, утримуються за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковими. Щороку Законом України "Про Державний бюджет" затверджуються видатки на санаторне лікування як по загальному, так і по спеціальному фонду.