1. Правильне комплектування туристичної групи як основа безпеки в активному туризмі.
Цифри підтверджують, що туризмом захоплюється переважно молодь, яка слабо підготовлена до подорожей, не вміє долати елементарні перешкоди, нехтує правилами поведінки в горах.
Специфіка туристської діяльності полягає в автономності походів, коли безпека залежить лише від учасника та його товаришів. Подолання природних перешкод можливе тільки у разі колективної взаємодії та за умови взаємодопомоги. А це вимагає від особистості поступитися власними інтересами заради інтересів колективу.
Поряд з плановими і самодіяльними туристами існують, на жаль, і неорганізовані, або «дикі» туристи. На їх долю припадають 92% загиблих, 70,2% травмованих, 87% тих, хто втратив орієнтування. Підвищена аварійність неорганізованих походів – закономірне явище, адже жодне з них не підкріплюється достатньою технічною, фізичною і моральною підготовкою учасників. Такі походи не є школою спортивної майстерності, не дають справжнього туристичного досвіду. Навпаки, вони породжують хуліганство, безрозсудність, безвідповідальність, спотворене поняття про честь і обов’язки. Перше ж серйозне випробування викликає у таких туристів почуття безвиході і безпорадності, апатію замість швидкої реакції і рішучих дій, направлених на ліквідацію аварійної ситуації і рятування товаришів.
У наш час існують соціально-професійні групи робітників туризму: господарсько-економічні керівники (менеджери), спеціалісти і технічні виконавці. В умовах сьогоднішнього дня виникає необхідність заміни вузькоспеціалізованого робітника на людину, котра об’єднує у своїй діяльності функції керівництва і регулювання. Це повинна бути творча натура, ініціативна, відповідальна, рішуча, досить інформована. Рівень розвитку особистості робітника туризму стає важливим фактором, який впливає на культуру і якість роботи. Активний туризм висуває особливі вимоги до керівників, спеціалістам туристичних груп.
Керівник туристичної пішохідної групи повинен знати: основні вчення в області гуманітарних і соціально-економічних наук, уміти науково аналізувати соціальні проблеми;основи педагогічної діяльності;етичні і правові норми;природу психіки, розуміти значення волі та емоцій, аналізувати поведінку людини в конкретних умовах;загальні закони культури мислення;основи вчення про здоровий спосіб життя, про можливості існування людини в природних умовах, мати навики фізичного самовдосконалення й адаптації в природному оточенні;методи надання першої медичної допомоги;методи спортивного та оздоровчого туризму;прийоми та способи аварійно-рятувальних робіт;сучасні інформаційні освітні технології та вміти ними користуватися;методи керівництва колективом і групою туристів, уміти організувати роботу виконавців, знаходити і приймати керівні рішення в спірних умовах; давати оцінку й використовувати досягнення наукових знань; висловлювати й обґрунтовувати свою думку; аналізувати головні економічні та політичні події; використовувати та складати нормативні документи; розробляти програмну документацію для групових та особистих занять; організовувати та проводити туристичні походи, забезпечувати їх безпеку та ін.
Пішохідний похід включає, нараду з пізнавальною та навчальною діяльністю, виконання побутових робіт, починаючи від установки палаток і розпалювання вогню до подолання природних перешкод.
Для успішного і безпечного проведення походу слід передбачити всі види робіт і розподілити обов’язки серед учасників. З цією метою керівник проводить загальні збори групи, на яких знайомить з метою та завданнями походу; вимогами до учасників походу; узгоджує план роботи та графік наступних зустрічей. На чергових зборах остаточно вирішується питання про членський склад групи.
Безаварійність – найважливіша вимога до всіх туристичних походів. Навіть найпростіший вихід за місто малодосвідчених туристів може бути пов'язаний з елементами небезпеки. Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров’я і розвитку фізичних сил, кожен турист повинен суворо дотримуватися в похідних умовах правил поведінки і техніки безпеки. Важливе правило кожного походу – дотримання розпорядку дня і режиму харчування та особистої гігієни всіма його учасниками. Багатьом відома думка досвідчених туристів, що безпека залежить не скільки від складності маршруту, скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу. Якщо групу складають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовці, спільні інтереси, то в поході буде легше досягти дружної взаємодії за будь-яких ситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки і взаємодопомоги. До небажаних наслідків у поході можуть призвести погане знання маршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження.
Таким чином, комплектування туристичної групи є безумовною запорукою проведення туристичних заходів з максимальною безпекою для людей.
2. Правильне планування маршруту для безпечного руху туристичної групи
Одним із суттєвих моментів підготовки до походу є розробка та вибір маршруту. Від того, настільки ретельно буде проведена ця робота, залежить успіх усього заходу. Процес складання маршруту можна розділити на два етапи: складання маршруту в цілому, його ствердження і детальне вивчення об’єктів, по яким проходить нитка маршруту.
Розробкою маршруту займається ініціативна група учасників на чолі з керівником. Виходячи з цілей та задач походу вибирається район, час і тривалість маршруту. Визначаючи територію, необхідно враховувати можливі фінансові витрати. Виходячи з кліматичних умов вибраного району, узгоджують найкращий час проведення походу. Тривалість походу залежить від багатьох факторів, таких як: фізична підготовка учасників, оснащення групи та ін.
Складання нитки маршруту починається з вивчення пропонованого регіону. Вибраний район повинен відрізнятися найбільшим географічним різноманіттям, наявністю широтної зональності та висотної поясності. При всьому різноманітті вибору маршрутів треба мати на увазі оздоровчі аспекти туризму та його безпеку. Краще вибирати маршрути, що пролягають по негустому лісу, вздовж берегів водойм, де є найбільш сприятливі гігієнічні умови: насиченість повітря фітонцидами в хвойному лісі, що мають оздоровчу дію на дихальні шляхи; негативними іонами – поблизу води, що володіють тонізуючими і протиспазматичними діями на нервову й кровоносну системи. Усе це підвищує стійкість організму до простудних захворювань. Лісова рослинність значно покращує мікроклімат на маршруті – влітку, в жару, у тіні лісу значно прохолодніше, ніж на відкритій місцевості, а під час дощу, при сильному вітрі дерева дають затишок. Важливе також й естетичне значення рослинності, що сприяє позитивним емоціям.
На детальній карті місцевості ви намітили маршрут передбачуваної подорожі. Тепер треба умовно розбити весь маршрут на складові частини, що відповідають дням походу чи окремим ділянкам переходів між опорними точками. Тут необхідно, якщо можливо, врахувати все: характер місцевості, сезон і умови погоди, природні перешкоди, рівень підготовки всієї групи, вагу рюкзаків, час доби тощо. Плануючи довжину переходів, варто враховувати, що для школярів молодших класів кращими є денні переходи – 7-13км, для середніх підліткових класів уже можна розраховувати на 8-15км, а старші школярі можуть пройти 12-18км, дорослі – більше 25. На початку маршруту не повинно бути крутих підйомів або спусків, а максимальна крутизна приходилась би на середину або другу третину шляху. На кінцевому етапі також не повинно бути крутих спусків, підйомів і важких переправ, так як вони можуть сприяти травматизму стомлених туристів. Оптимальний варіант маршруту по пересіченій місцевості – це чергування рівнинних етапів з підйомами та спусками. Таке різноманіття профілю забезпечує кращу витривалість, зменшує шанси передчасної втоми. Раціональне планування показане на схематичному графіку:
Ознайомитися детальніше з місцем проходження маршруту можна зі спеціальної, науково-популярної, художньої літератури, а також зі звітів попередніх груп. Для цього можна звернутися до туристичних клубів, рад по туризму і екскурсіям, маршрутно-кваліфікаційних комісій (МКК), де є звіти туристичних груп, що раніше проходили даний регіон. Тим паче, що у звітах є відомості про особливості маршруту, природні перешкоди і способи їх подолання і т.п., а також картографічний матеріал.
Після загального ознайомлення з районом приступають до викреслювання нитки маршруту, розбивки по днях, визначення способів пересування всередині маршруту, а також прибуття і відправлення в початковий та кінцевий пункти походу. Визначають місця ночівлі, найбільш цікаві об’єкти з точки зору географії, біології, краєзнавства та ін. Потім, якщо в цьому є необхідність, у раніше складений маршрут вносяться корективи та зміни. Розробляються запасні варіанти добових переходів на випадок непередбачуваних обставин, негоди і т. д. Визначається спеціальне обладнання для спостережень, збору мінералів, гербаріїв. Остаточно складений маршрут розглядається в установі, з якої відправляється група (школа, підприємство, ДЮЦ та ін.). Після цього оформлюється заявка до МКК (за місцем проходження маршруту) для того, щоб отримати дозвіл на проведення пішохідного походу в указаному районі, узгоджується місця ночівлі. Заздалегідь в письмовій або усній формі оформлюються домовленості з організаціями, на території яких планується проводити стоянки. Після того, як усі формальності виконані, приступають до другого етапу складання маршруту. Відповідальні за оформлення похідної документації разом з керівником приступають до її створення. До заяви додаються список учасників та нитка маршруту. Якщо у членів МКК зауважень немає, то в такому разі можна сміливо вирушати в похід. Вони рекомендують контрольно-рятувальну службу (КРС), де необхідно стати на облік перед виходом на маршрут і місця контрольно-рятувальних загонів (КРЗ) або КРС всередині маршруту. Тут можна завжди отримати допомогу при нещасному випадку чи в надзвичайній ситуації. Для зручності всі члени групи повинні мати схематичну карту маршруту з нанесеними географічними назвами усіх об’єктів, що входять до району маршруту.