Чернігівський національний педагогічний університет
імені Т.Г.Шевченка
факультет фізичного виховання
кафедра спорту
на правах рукопису
Ондюк Дмитро Сергійович
«Основи методики тренувань у культуризмі»
Курсова робота
Студента IV курсу43 групи
денної форми навчання
за спеціальністю
«Фізичне виховання»
Спеціалізація«спортивно-масова
і туристична робота»
Науковий керівник -
старший викладач:
Кондратенко Павло Борисович
Чернігів - 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
1.1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИЗМУ (БОДИБІЛДИНГУ)
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ТРЕНУВАНЬ У КУЛЬТУРИЗМІ (БОДИБІЛДИНГУ)
3.1. АНАТОМІЯ М’ЯЗІВ
3.2. МЕТОДИКА ТРЕНУВАННЯ У КУЛЬТУРИЗМІ (БОДИБІЛДИНГУ)
ВИСНОВКИ
Культуризм, як вид спорту, зародився у вічнім прагненні людства до фізичної й духовної досконалості. Поняття досконалості людського тіла з'явилося ще в прадавньому світі. Ми можемо й сьогодні побачити чудові зразки людської статури, відбиті майстрами - скульпторами прадавнього Середземномор'я. Але у своїх творіннях майстри відбивали не тільки зовнішню красу, але й багатий внутрішній зміст героїв своїх створінь, підтвердженням чому служать описані в літературі незабутні образи Геркулеса, Антея, Ахілла та інших героїв. У прадавніх державах таких як, наприклад, Спарта, де найважливішим уважалося виростити з людини справжнього воїна, величезна увага приділялася всебічному розвитку. Фізичне виховання невід'ємно сполучалося з духовним і розумовим розвитком.
Саме ця вічна ідея гармонійного розвитку особистості й лягла в основу сучасного культуризму (бодибілдингу). Але професійний спорт у будь-якому своєму виді (будь то бодибілдинг, футбол і т.д.) - це світ рекордів і максимального прояву можливостей людину. Найчастіше спортсмен своїм девізом ставить: результат за всяку ціну.
Об'єктом прагнення будь-якого спортсмена є змагання. Змагання в бодибілдингу - це, насамперед, тактична боротьба, нервова й психічна напруга, найтяжча м'язова робота. На сцені ми бачимо всміхнених спортсменів, і нам здається, що це лише конкурс краси. Але тим же поглядом можна подивитися й на художню гімнастику, фігурне катання, акробатику, де на подіумі все виглядає легко й просто. Лише людина, яка хоч трішки знайома з будь-яким видом спорту, знає, якою працею досягається ця легкість і невимушеність. Основна боротьба завжди протікає за лаштунками й у спортивних залах.
Не кожний прагне бути спортсменом - професіоналом і тому не бачить смислу в заняттях спортом. Але ж спорт існує не тільки заради рекордів, а культуризм - не тільки заради мускулів. Культуризм це ще й здоров'я, задоволення, спілкування й нові цікаві знайомства.
Займаючись культуризмом людина може поправити своє здоров'я, нормалізувати обмін речовин, позбутися зайвої ваги, поліпшити роботу серцево-судинної системи, позбутися депресії, за бажанням збільшити м'язову масу або привести м'яза в тонус, не змінюючи їх обсягу, отримати гарні форми.
У результаті поліпшується самопочуття, настрій, спортсмен стає справжнім хазяїном свого тіла й життя, тому що культуризм як ніщо інше вчить ставити цілі й щабель за щаблем досягати їх.
Мета досліджень – проаналізувати методику тренувань у культуризмі.
Об’єкт досліджень – тренувально-педагогічний процес у культуризмі.
Предмет дослідження – методика тренувань у культуризмі.
Структура роботи: роботу викладено на 33 друкованих сторінках, вона складається зі вступу, основної частини у трьох розділах, висновків, списку використаної літератури, що містить 26 джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИЗМУ
1.1 . Історія розвитку культуризму (бодибілдингу)
Культуризм (культура тіла, бодибілдинг) — це система вправ, спрямована на пропорційний розвиток людського тіла, нарощування маси й розвиток рельєфу м'язів, контроль товщової (жирової) тканини тіла, тренування сили й витривалості.
Культуризм бере свій початок у античній Греції. Високий престиж переможців Олімпійських ігор спричинив появу професійних спортсменів. Отримуючи гроші за свою спортивну діяльність, спортсмени могли регулярно фізично тренуватися в гімназії. Гімназії були поширеним явищем для еллінського світу.
У часи античного риму престиж спорту занепав — фізичні вправи, це для легіонерів, чи гладіаторів, людей із низьким соціальним рівнем.
Підвищений інтерес до спеціального нарощування мускулатури виник наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя. Причому потужні м'язи вважалися не стільки засобом виживання або самозахисту, скільки поверненням до давньогрецького ідеалу - гармонійно розвиненому людському тілу. Прадавня традиція підняття ваг перетворилася в сучасний вид спорту - важку атлетику. У міру свого розвитку вона здобувала різну спрямованість. У Європі важка атлетика стала одним з видів циркового мистецтва. З'явилися професійні силачі - люди, які заробляли собі на життя різного виду силовими атракціонами. Краса тіла не мала для них значення, тому вони тяжіли до нарощування здоровенних масивних тіл.
В Америці ж значний інтерес до розвитку сили виявився у зв'язку з її впливом на здоров'я. Це були часи, коли американці починали переселятися з ферм і з маленьких міст у великі. З появою автомобіля збільшилася мобільність, однак спосіб життя ставав усе менш рухливим. До того ж поширення нових технологій обробки продуктів привело до того, що населення стало вживати занадто багато неякісних продуктів. До цього треба додати ще життя в умовах постійного стресу. На цім тлі й з'явилися прихильники фізичної культури й здоровішого способу життя, які почали боротьбу за загальне здоров'я й фізичне вдосконалювання. Вони виступали за помірність і збалансованість у всіх аспектах життя. Звичайно, їхнім ідеалом були не пузаті силачі - аматори пива. Їм був потрібний зразок для наслідування, людей, чия статура втілювала б ідеї, які вони намагалися поширювати; хтось, що втілює образ давньогрецького атлета. Таку людину вони знайшли в особі Юджина Сэндоу - суперзірки фізичної культури на рубежі сторіч. Сэндоу став професійним силачем у Європі, де успішно змагався з іншими атлетами, перевершуючи всіх у їхніх власних коронних трюках.
«Російським левом» називали Георга Гаккеншмідта завдяки його видатним досягненням у важкоатлетичному спорті. Він здобув перемогу на російському важкоатлетичному чемпіонаті в 1898 г., а також перемагав на різних світових чемпіонатах по боротьбі. Він емігрував у Великобританію, де нажив статок. Це була талановита людина, умілий оратор і плідний письменник, що створював філософські книги, такі, як, наприклад, «Походження життя». Він вів дискусії з такими інтелектуалами, як Джордж Бернард Шоу й Альберт Ейнштейн. Були й інші - професор Аттила, Артур Саксон, Херман Гомер, Оскар Хільгенфельдт, У. Є. Пуллум - ціла плеяда прославлених силачів, яку поповнили імена Пола Андерсона, Василя Алексєєва й інших важкоатлетів наших днів. Одним з тих, для кого заняття фізичною культурою стало свого роду релігією, був бізнесмен-видавець Бернар Макфадден.
Для поширення ідеї про те, що фізична слабкість фактично аморальна, він заснував журнал «Фізична культура». Пізніше він почав видавати газету «Нью-Йорк івнінг грефік», яка була націлена на аудиторію, що володіла таким же рівнем освіченості, як і він сам. Макфадден організував цілий ряд конкурсів у Мэдисон Сквер Гарден на звання «Чоловіка з найдосконалішою статурою в Америці». Перший такий конкурс проходив в 1903 році, і його переможець разом зі званням одержав приз - одну тисячу доларів (у той час це було вже станом). І конкурси, і журнал мали успіх протягом десятиліть. Макфадден не тільки проповідував і призивав, але й застосовував свої ідеї на практиці. Щоранку він босий відправлявся пішки з будинку на Ріверсайд Драйв у Нью-Йорку в офіс, розташований у центрі міста, і з'являвся в редакції свого журналу з оголеним торсом, виявляючи собою зразок здоров'я й прекрасної фізичної форми, хоча йому було більш сімдесяти років. Макфадден, імовірно, не схвалив би сучасний бодибілдинг із його упором на видовищність, а не на атлетичну майстерність. Однак він і інші фізкультурники зіграли в еволюції бодибілдингу велику роль. Його конкурси сприяли зростанню інтересу до зовнішнього вигляду тіла, а не просто до сили м'язів, і в результаті цих конкурсів з'явилася суперзірка, якої призначено було стати одним із самих знаменитих людей в Америці на майбутні десятиліття. Переможцем конкурсу Макфаддена в 1921 році став Анджело Сіціліано. Щоб нажити капітал на своїй зростаючій славі, цей чудово складений чоловік поміняв своє ім'я на Чарльза Атласу й придбав права на продаж по поштових замовленнях курсу вправ по фізичній підготовці за назвою «Динамічна напруга». Протягом більш п'ятдесяти років підростаючі хлопчиська бачили рекламу цього курсу в журналах і коміксах: кволому хлопцю ногою шпурляють пісок в обличчя, хлопча посилає заявку на курс по розвиткові мускулатури, а потім вертається, щоб побити хулігана й відібрати в нього назад загублену було свою подружку.
«Агов, слабак, у тебе стирчать ребра!» це стало найбільш запам’ятовуваним девізом однієї із самих успішних рекламних кампаній в історії.
До кінця 20 століття у світі культуризму (особливо професійному) домінували стиль, який популяризував Джо Вейдер (Joe Weider). Особливістю цього стилю були надзусилля — що більші й що інтенсивніші тренування, то більші досягнення в царині культуризму. Тренування треба проводити не менш ніж тричі на тиждень, і кожне тренування може складатись навіть із кільканадцяти вправ.