Вступ
Розділ 1. Огляд літературних джерел з підготовки юнаків велосипедистів
1.1 Діти середнього шкільного віку та велосипед
1.2 Специфіка підготовки дітей середнього шкільного віку до велосипедного спорту
1.3 Побудова тренувального процесу враховуючи особистості дітей середнього шкільного віку
Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1 Методи дослідження
2.2 Експериментальна частина
Розділ 3. Методи власних досліджень та їх обговорення
3.1 Аналіз власних досліджень
3.2 Кореляційний аналіз власного експерименту
Висновки
Список використовуваної літератури
Однією з актуальних проблем спортивного тренування на сучасному етапі є управління тренувальним процесом в оптимальному режимі навантаження. Необхідність такого підходу викликана великими індивідуальними і тимчасовими варіаціями стану спортсмена, внаслідок чого використання однієї і тієї ж дії, однакового тренувального навантаження може привести до різної реакції організму, до різного тренувального ефекту.
Ефективність тренування велосипедистів підвищується, якщо умови роботи м'язів наближені до реального і оптимального зовнішнього навантаження з функціональними можливостями організму спортсмена.
Багато фахівців приділяють особливу увагу оптимальній величині навантаження з врахуванням індивідуальних особливостей організму спортсмена як основі адаптації і подальшого його розвитку. Причому найсприятливіші умови створюються при використанні різних технічних пристроїв адаптивного типа.
У кожного спортсмена є індивідуальна зона оптимальних значень ЧСС. Тренування при ЧСС меншою нижнього значення зони - неефективні, а при ЧСС, що перевищує верхні її значення - шкідливі і небезпечні для здоров'я. Сам спортсмен не завжди може контролювати себе по ЧСС. Тому доцільно в арсеналі тренувального устаткування мати пристрої, що забезпечують умови роботи м'язів максимально наближені до реального і оптимального узгодження зовнішнього навантаження з функціональними можливостями організму спортсмена, таким чином сприяючі підвищенню адаптаційних можливостей організму і ефективності управління тренувальним процесом.
Роботи в цьому напрямі початі І.П. Ратовим і Ю.Т. Черкесовим, а тепер продовжуються їх учнями. Відсутність необхідних доступних і адекватних медико-біологічних датчиків, що визначають фізичний стан людини, ще зовсім недавно стримувало практичне впровадження даних пристроїв в тренувальний процес, а, отже, і не стимулювало подальший розвиток цих технологій.
Проте в доступній нам літературі не виявлено прикладів вживання у велоспорті тренажерів і пристроїв.
Сказане вище обумовлює наукову проблему, суть якої полягає, з одного боку, в необхідності обліку оптимального індивідуального навантаження організму спортсмена при організації управління тренувальним процесом, і відсутністю, з другого боку пристроїв тих, що дозволяють автоматично регулювати навантаження у відповідь реакції організму спортсмена.
В рамках цієї проблеми розроблена тема курсової роботи, актуальність якої забезпечується створенням пристрою для тренування велосипедистів, що працює в адаптивному режимі на основі використання негативного зворотного зв'язку, і розробкою методики його вживання.
Об'єктом дослідження є процес вдосконалення рухових можливостей велосипедистів.
Предмет дослідження - педагогічні і біомеханічні умови використання штучного середовища з негативним зворотним зв'язком в процесі вдосконалення рухових можливостей велосипедистів.
Мета роботи: Обгрунтувати ефективність методу управління тренувальним процесом велосипедистів.
Мета справжнього дослідження зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
1. Проаналізувати існуючі засоби, методи і технології управління руховими діями велосипедистів у відповідь реакції організму.
2. Розробити автоматизовану систему безперервного управління руховими діями велосипедистів по негативному зворотному зв'язку.
3. Розробити методику тренування велосипедистів в умовах безперервного регулювання зовнішнього навантаження.
Діти обожнюють кататися на велосипеді, зазвичай легко освоюють технологію їзди, і годинами крутять педалі своїх "залізних коней" в компанії однолітків. Багато батьків побоюються, аби це захоплення їх дитяти не принесло шкоди їх здоров'ю.
Відзначимо, що для дівчаток, як і для хлопчиків, їзда на велосипеді абсолютно безпечна. Ні фізіологічному розвитку дівчаток, ні на їх майбутньому материнстві і потомству поїздки на велосипеді погано не відбиваються. Тисячі велосипедисток, серед яких і чемпіони світу по велоспорту стають матерями, щасливими людьми. Шкідливий вплив велосипеда на жіночий організм - дозвільна вигадка "нудьгуючих умів".
Що стосується хребта, то і тут побоювання марні. Хребет скривлюється від малорухливого способу життя, від слабкості м'язів спини і попереку. Велосипед тут ні при чому. Навпаки, як показують багаточисельні дослідження, велосипед добре розвиває довгі м'язи тіла, тобто природний м'язовий корсет, який укріплює хребет і не дає йому скривлюватися.
Коли дитя їде на велосипеді, спираючись на кермо руками, частина ваги тіла і голови падає на руки. На хребет навантаження менше. М'язи працюють, напружені. Де тут перевантаження хребетного стовпа? Дитя то сідає, то злізає з велосипеда. Долаючи гору, встає з сідла велосипеда, "танцює" на педалях. Тут все - динаміка, поперемінна напруга м'язів спини і поясу, хороше їх кровопостачання.
Інша справа, що лише кататися на велосипеді дитяті недостатньо. Треба робити гімнастику, плавати, ходити на лижах, бігати, грати в спортивні ігри. А зазвичай, полюбивши велосипед, хлопці, швидше за все, полюблять і інші корисні вправи.
При підготовці дітей середнього шкільного віку визначаються такі завдання.
Основними завданнями є: зміцнення здоров'я дітей, різностороння фізична підготовка, навчання посадці, техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання.
Підготовка велосипедистів на вказаному етапі базується на загальних педагогічних принципах, тренувальний процес має бути безперервним і цілорічним.
Найбільш значний прогрес у вибраному вигляді спорту можливий лише на основі загального підвищення функціональних можливостей організму, різностороннього розвитку фізичних і духовних здібностей. На етапі початкової підготовки загальна і допоміжна фізична підготовка - це фундамент, на основі якого відбувається подальше вдосконалення юних велосипедистів. Їй приділяється основна увага - об'єм загальної і допоміжної підготовки складає до 90%, а спеціальною - всього 10%. (Поліщук Д.А. 2004г).
В даний час набір в групи початкової підготовки по велосипедному спорту, як правило, проводиться в 11 - 12 років. Річний об'єм роботи у юних спортсменів значною мірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, у свою чергу, зв'язана з часом початки занять спортом. Наприклад, якщо дитя почало займатися велоспортом в 11 років, то тривалість етапу початкової підготовки складатиме 2 роки.
В деяких випадках діти з 9 - 10 років починають виявляти цікавість до велосипедного спорту. Тоді період початкової підготовки повинен скласти 3 - 4 роки, об'єм роботи протягом першого року невеликий - 100 - 150 г. Якщо ж майбутній велосипедист почав заняття велосипедним спортом з 13 - 15 років, то тривалість етапу початкової підготовки часто скорочується до одного або на півроку, а об'єм роботи з врахуванням попередніх занять в школі може досягти рівня його ровесників 250 - 300 г. в рік.
Восени, після відбору підлітків в групу, тренер знайомить їх з основами вигляду спорту, вчить їзді на велосипеді на спеціальних майданчиках або доріжках стадіону. Взимку основна увага приділяється вправам з інших видів спорту і навчанню їзди на велотренажері. Навесні і літом їзда на велосипеді поєднується із заняттями по загальній фізичній підготовці. Заняття тривалістю 60 - 90 хв. органічно поєднуються з уроками фізкультури в школі, носять переважно ігровий характер і проводяться 2 - 3 рази в тиждень [15].
Підготовка велосипедистів на даному етапі характеризується винятковою різноманітністю засобів і методів з інших видів спорті і рухливих ігор. Не слід планувати тренувальних занять із значними фізичними навантаженнями, що передбачають вживання одноманітних, монотонних навантажень. На жаль, на практиці ця вимога ігнорується. Відсівши з груп і втрата талановитих спортсменів відбувається із-за неправильного підбору і дозування вправ, їх одноманітності, загальної низької емоційності занять. На етапі початкової підготовки особливу увагу приділяють вдосконаленню техніки рухових дій (біг, ходьба на лижах, навчання різним спортивним іграм). В цей час у юного спортсмена закладається основа що передбачає опанування широкого комплексу всіляких рухових дій.
Підвищення функціональних можливостей різних систем організму на даному етапі носить різносторонній характер і планується з обліком і відповідно до особливостей природного розвитку рухових здібностей. Основну увагу звертає на розвиток прудкість. При високому темпі приросту фізичних здібностей не слід застосовувати вправи з високою інтенсивністю у поєднанні з нетривалими паузами відпочинку, не прагнути часто брати участь у відповідальних змаганнях, недоцільно планувати тренувальні заняття з великими навантаженнями і ін. На етапі попередньої базової підготовки, який зазвичай охоплює віковий діапазон 14 - 16 років, слід враховувати рухові здібності у підлітків різного віку і пов'язану з цим необхідність різносторонньої підготовки.