Відбір об'єктів закінчується складанням картки (паспорта) на кожний з них. Дані картки використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так і для майбутніх екскурсій.
У картку об'єктів вносяться наступні дані:
1) найменування об'єкта (первинна й сучасне), а також назва, під яким пам'ятник відомий у населення;
2) історична подія, з яким зв'язаний пам'ятник, дата події;
3) місцезнаходження об'єкта, його поштова адреса, на чиїй території пам'ятник розташований (місто, селище, промисловий підприємство й т.д.);
4) опис пам'ятника (під'їзд до нього, його автор, дата спорудження, з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису)
5) джерело відомостей про пам'ятник (література, де описаний пам'ятник і події, пов'язані з ним, архівні дані, усні перекази, основні друковані праці й місця зберігання неопублікованих робіт);
6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника й території, на якій він перебуває, дата останнього ремонту, реставрації);
7) охорона пам'ятника (на кого покладена);
8) у яких екскурсіях пам'ятник використовується;
9) дата складання картки, прізвище й посада укладача.
До картки прикріплюється фотографія об'єкту, що відтворює його нинішній і колишній види.
У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть бути включені й інші відомості. Наприклад, у картку на пам'ятник архітектури (будинок) включаються відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному вбранні пам'ятника (ззовні, усередині), про тип і конструкцію й будинку, технічному стані його (ступеня збереження).
Наявність карток на всі екскурсійні об'єкти, розташовані на території даного краю, прискорює розробку нових екскурсійних тим, дозволяє різноманітити використання пам'ятників в екскурсіях на різні теми, робить їхній показ більш активним. У багатьох регіонах країни проведена паспортизація й складені відомості пам'ятників. В 70-і року ХХ ст.
Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури й управліннями культури були підготовлені відомості пам'ятників історії й культури України по територіях. Матеріали відомості включають лише одну групу нерухомих пам'ятників – меморіальні будинки, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури й значних подій у житті території (краю, області, автономної республіки). [№19, стор. 214–218]
Таким чином, що вирішує значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони становлять той пізнавальний матеріал, що є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент у доказах екскурсовода.
Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу й розповіді) від об'єктів, їхнього стану, під'їзних колій, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль у цей момент грають зв'язку екскурсійних установ с тими організаціями, які ведуть роботу з виявлення, реставрації й охороні пам'ятників історії й культури. Активна участь екскурсійних працівників у діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні
1.2 Методика організації екскурсії
Методичні прийоми підрозділяються на кілька груп залежно від їхнього призначення: методичні прийоми, завдання яких – допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких домогтися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкта; прийоми, які закріплюють увагу до розповіді, збудливі в екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, які забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.
У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:
Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкта, віддаленні від нього, русі уздовж його.
Прийоми розповіді – це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього виду й що викликають в екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, які відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.
Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більше прості, створюючи умови для проведення екскурсії й більше складні – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.
Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, уживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується й прочим іде розповідь; частки, властивого одного виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одному унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є «знахідкою» одного екскурсовода й не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору роки, дня.
При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен ураховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їхній розмаїтості. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи. [№4 стор. 34]
2. Професійна майстерність екскурсовода
2.1 Екскурсовод – професія
Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що жадає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника.
Донедавна (кінець 60-х років) робота як екскурсовод не була професійної, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов'язку екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.). Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.
Поява нової професії пов'язане з мірами, прийнятими директивними органами в 1969 р. по розвитку туризму й екскурсійної справи в країні. Зміна функцій екскурсій, перетворення їх з форми відпочинку у форму культурно-виховної роботи в трудових колективах, за місцем проживання трудящих і з туристами, у велику галузь обслуговування населення сприяло підвищенню ролі екскурсоводів, подальшому становленню нової спеціальності. Екскурсовод, що в 1940 р. був визначений як керівник екскурсії, у музеях – співробітник, що показує екскурсантам виставлені для огляду предмети й даючи необхідні пояснення, в 70-х роках став одним з тих, кому довірено нести знання людям, екскурсовода стали розглядати як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій «Супутника», «Інтуриста», Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам'ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Вимоги до екскурсовода визначалися «Посадовою інструкцією екскурсовода туристсько-екскурсійної організації», затвердженої в 1977 р. До початку 90-х років в екскурсійних установах працювало або співробітничало на правах сумісників більше 70 тисяч екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи.
Процес становлення професії екскурсовода складний і багатогранний, у ньому необхідно розрізняти чотири етапи.
Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред'являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по однієї або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур'ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, увічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії.
Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знанням основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об'єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе.
Професія екскурсовода припускає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю.