Психолог, початківець працювати з командою спортсменів, нерідко зіштовхується з рядом труднощів. Вони виникають через те, що психолог , правило , не може бути присутнім у команді на всьому протязі підготовки спортсменів. Однак, якщо він працює з ними досить довго, йому дуже непросто погодити свою діяльність із щоденним тренувальним процесом, зробити свою роботу його органічною складовою частиною.Справжнім і серйозним помічником психолога повинен стати тренер, що безпосередньо працює в команді. Тренер - це педагог, що допомагає спортсменам освоювати, закріплювати й удосконалювати основи спортивної майстерності, і вихователь, а виходить, не може не бути психологом.Він повинен систематично, цілеспрямовано керувати психологічною підготовкою спортсменів, послідовно виховувати в них уміння контролювати себе, застосовувати індивідуально значимі методи саморегуляції психічного (стресового) стану , уводити в особливий психічний стан, у якому найбільше повно реалізують фізичні й технічні можливості .Тому головне завдання професійного психолога - бути потрібним у першу чергу тренерові: консультувати його із всіх питань психологічної підготовки спортсменів, виконувати ту роботу, що сам тренер виконати не може (наприклад провести корекцію незадовільних психічних (стресових) станів, послідовно, з методично чітких позицій, виховувати в окремих спортсменів здатність до самоконтролю й саме регуляції, оперативно набудовувати їх на виконання конкретної діяльності, розробляти, апробувати й впроваджувати перспективні методи психорегуляції в практику роботи тренерів і лікарів команди).Вся ця робота повинна носити комплексний характер. Дуже важливо, щоб тренер і лікар розуміли конкретні призначення всіх заходів, виконуваних або планованих психологом, і брали активну участь у них. Крім того, необхідно систематично підводити підсумки цієї спільної діяльності й намічати нові цілі й завдання.
5. Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів
Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів - самостійний науковий напрямок, основною метою якого є формування особливих психічних станів, що сприяють найбільш оптимальному використанню фізичних і технічних можливостей спортсмена. Це досягається за рахунок спеціальних центральномозкових перебудов, у результаті чого створюється така інтегративна діяльність організму, що концентрировано й найбільше раціонально направляє всієї його можливості на рішення конкретних завдань. Для спортсмена це (в остаточному підсумку) досягнення вищого спортивного результату - перемога в єдиноборстві, виграш команди, членом якої він є.
Дуже важливо підкреслити, що об'єктом психорегуляції в спорті (на відміну від психотерапії - клінічної дисципліни) є здорові люди. Причому в ряді випадків це спортсмени високої кваліфікації, нерідко унікальні по своїх фізичних можливостях, як правило, сильні особистості, дуже відомі й популярні. Тому не можна не враховувати їхню індивідуальність: особливості самооцінок, високий рівень домагань, прагнення до домінування.
Для успішної роботи з такими спортсменами необхідна правильні тактики спілкування. Червоною ниткою взаємин з ними повинен бути теза про те, що психорегуляція - це засіб посилення їхніх кращих якостей, усунення всього росту, що заважає, і вдосконалюванню їхньої спортивної майстерності. Психолог повинен постійно вселяти спортсменові думка про те, що «він усього домагається сам», що психолог виступає тільки в ролі помічника, консультанта, але ні в якій мері не в ролі якоїсь всемогутньої людини.
Психологічна адаптація особливо в екстремальних умовах залежить багато в чому від характеру й виразності мотивації - регуляторного процесу, що забезпечує керування діями для досягнення певної мети, тобто результату, зміст якого зрозумілий людині, усвідомлюється їм.
При дії на людину екстремальних факторів, чіткіше й повніше проявляються загальні, неспецифічні симптоми адаптації, на вивчення яких спрямоване дослідження стресу. Стресові реакції й наступні стресові стани, викликані фізично й психологічно значимими впливами, є потужним чинником, що забезпечує адаптивне поводження людини. Психічна адаптація є найбільш зробленим і складним пристосувальним процесами.
Антистресова стійкість розуміється як результат розвитку адаптації, внаслідок якої організм здобуває нову якість, а саме адаптацію у вигляді резистентності, стійкості до стресового впливу, тренованість, нові навички. Ця нова якість проявляється надалі в тім, що організм не може бути ушкоджений тими факторами, до яких придбав адаптацію й, отже, у широкому біологічному аспекті адаптаційні реакції є реакціями, що попереджають ушкодження організму, становлячи основу природної профілактики.
У світлі сказаного психолог повинен уважати своїм основним завданням навчання спортсменів майстерності самоконтролю й саморегуляції, виховання в нього вміння управляти собою, настроюватися на подолання будь-яких труднощів і невдач. Психолог, що поставив себе в положення «няньки», що постійно опікує спортсмена, робить йому погану послугу: спортсмен, привикнув до такої опіки, може виявитися безпомічним, коли йому доведеться вирішувати складні завдання психорегуляції самостійно.
Дуже важливі раціональне сполучення засобів контролю функціонального стану спортсменів, проведення цілеспрямованих заходів щодо відновлення психічної працездатності й, нарешті, використання різних гетеро - і ауторегулірующих прийомів. Серед них особливе місце займають методи, спрямовані на краще самоусвідомлення важливості й потреби виконуваної діяльності, чітке розуміння взаємозв'язку виконуваних зусиль із різними формами морального й матеріального стимулювання, усвідомлення значимості всієї спортивної діяльності для задоволення особистісних запитів спортсмена (не тільки матеріальних, але й моральних).
На основі принципів комплексної психорегуляції зложилася певна система послідовного навчання спортсменів саморегуляції , умовно названа психодидактикой . Під психодидактикой розуміється сполучення використаних засобів і методів психорегуляції , спрямованих на поетапне вдосконалювання процесів самоконтролю й саморегуляції.На першому етапі передбачається використання різних засобів і методів гетеро регуляції з метою створення в спортсменів подання протім , що він повинен досягти самостійно . Важливо формувати у свідомості спортсмена умовно рефлекторні зв'язки між словами й відчуттями ваги тіла , прохолоді, легені тіла , ясної (“порожній”) голови й т.п. У цей період використовуються різні апаратурні й вербальні засоби гетеро регуляції. Роль спортсмена в основному пасивна : всі відчуття йому створюють , а він лише фіксує їх у пам'яті.На другому етапі спортсмен уже сам повинен учитися формувати відчуття. Процес саморегуляції ведеться за допомогою допоміжних засобів і без них. Тут важливо знайти “ключ до себе” ,тобто конкретний технічний прийом, конкретний засіб самовпливу , за допомогою якого можна буде домогтися необхідної стадії розслаблення , або навпаки , мобілізації. На третьому етапі відпрацьована, індивідуально значима система саморегуляції автоматизує. Важливо що на рівні подань ці реакції настільки відпрацьовану, що можуть реалізовуватися практично миттєво . Людина при цьому може навіть повністю не усвідомлювати нового відчуття , але воно вже здатна включати комплекс корисних і раціональних захисних психофізіологічних механізмів .Висновок
Проблема психічного стресу в спорті - одна з актуальних психологічних факторів у спортивній діяльності. Психічний стрес у спорті є предметом досліджень виряджаючи спортивних психологів, і в більшій своїй частині зводиться до рекомендацій з психорегуляції у роботі зі спортсменами конкретного виду спорту.
Спортивна діяльність обов'язково жадає від спортсменів високого розвитку великого комплексу психічних процесів і станів, для досягнення успіху в змаганнях.Всі психічні стани й процеси в спортивній діяльності грають особливо важливу роль і повинні враховуватися в роботі із психологічного підготовці спортсмена перед підготовкою до змагання.Роль психорегуляції у тренуванню доведена необхідністю мобілізації психічних процесів, необхідних для досягнення успіху в змаганнях. Однак психорегуляція повинна протікати не стихійно механічно підкоряючи собі й часто спотворюючи поводження спортсмена, а під строгим контролем його свідомості .Для запобігання виникнення в спортсмена стресового стану рекомендується:
- виключення надзвичайних зовнішніх подразників, зовнішніх грубих впливів, високих фізичних і психічних навантажень перед стартом;
- збалансування домагань спортсмена з його можливостями;
- розвиток вольових якостей у спортсменів (упевненості, рішучості, самовладання);
- виключення надмірного зовнішнього стимулювання спортсменів перед змаганнями;
- підвищення в спортсменів стійкості до стресу;
- розвиток вольових якостей (рішучості, упевненості, самовладання);
- забезпечення спортсмена перед змаганням необхідною інформацією для прийняття рішень;
- формування у спортсменів адекватної самооцінки;
- розвиток у спортсменів емоційної стійкості;
- збалансування рівня домагань із можливостями спортсмена;
- забезпечення страховки при виконанні вправ і емоційної підтримки перед стартом;
- запобігання тривожності в осіб зі слабкою нервовою системою;
- запобігання агресії в осіб із сильною нервовою системою;
- збалансування рівня домагань у спортсмена з його можливостями на даний момент;
- зниження емоційної збудливості спортсмена.
Всі рекомендації можуть ще деталізуватися. Однак зовсім очевидно, що рішення кожної з вартих перед спортсменами завдань буде значно ефективніше при комбінуванні засобів впливу.