Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.
2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс
Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська) низовина (рис.2.4).
В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.
Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.
Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.
Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.
На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.
Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.
На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).
Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.
На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.
Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.
На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.
Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.
На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).