Смекни!
smekni.com

Розвиток силових здібностей школярів у різні вікові періоди (стр. 2 из 3)

1. Характерною рисою розвитку сили в онтогенезі є її не рівномірність. Тобто сила кожного м’яза чи м’язевих груп проявляється у певні періоди часу. І таку особливість потрібно враховувати при розробці тренувального плану. Для ефективного розвитку загальної чи спеціальної сили спортсменів.

2. Сила застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

3. Розвиток силової витривалості, вибухової сили, абсолютної сили, відносної сили і швидкісної сили має свої сенситивні періоди розвитку.


РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ЗАСОБИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ

2.1 Засоби і методи розвитку сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м'язових груп і всіх видів силових здібностей.[3]

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку м'язової маси, а отже і максимальної сили, але менш ефективні для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно впливають на міжм'язову координацію.[3]

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань.

Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м'язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді, коли одна група м'язів працює у долаючому, а протилежна - у поступливому режимах. Ці вправи сприяють зростанню м'язової сили та вдосконаленню внутрішньом'язової координації.[3]

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у відштовхуванні.[2]

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для окремих груп м'язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять.

Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ.

При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і натужування.

При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м'язів спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні напруження.

В практиці ФВ використовується велика кількість методів спрямованих на виховання різних видів силових здібностей:

Максимальних зусиль. Передбачає виконання завдань пов’язаних із необхідністю подолання максимального опору. Цей метод дозволяє забезпечити виховання здатності до концентрації нервових м’язових зусиль.

Метод субмаксимальних зусиль. Передбачає використання великих обтяжень 80 – 90% від максимального. З максимальною кількістю повторень (до відмови). [9]

Метод динамічних зусиль. Полягає у створенні максимального силового напруження за допомогою роботи з субмаксимальним навантаженням і швидкістю. При цьому вправи виконуються з максимальною амплітудою. Дані методи використовуються при вихованні швидкісної сили.

Ударний метод. Передбачає Використання спеціальних вправ із миттєвим подоланням обтяження упорної дії котре спрямоване на збільшення потужності зусиль ( вправи: зістрибування з підвищення, з миттєвим вистрибуванням вгору, стрибки у довжину).

Статичних або ізометричних зусиль. В залежності від завдань, що вирішуються при вихованні силових здібностей, передбачає використання за величиною ізометричних зусиль. Якщо вирішується завдання виховати максимальну силу м’язів та використання ізометричних напружень 80 – 90% від максимальної тривалістю 4 – 6 сек. або 100% тривалістю 1 – 2 сек. Якщо вирішується завдання виховання сили загального значення, то використовуються ізометричні напруження 60 – 80% від максимальних тривалістю 10 – 12 см в кожному повторенні. Як правило на тренуванні виконується 3 – 4 вправи по 5 – 6 повторень відпочинок складає між ними 2 хв.

Метод колового тренування. Забезпечує комплексний вплив на розвиток різних м’язових груп. Вони проводяться по стадіях і підбираються таким чином, щоб кожна наступна серія включала в роботу нові групи м’язів.

Ігровий метод. Передбачає виховання силових здібностей переважно в ігровій діяльності де ігрові ситуації заставляють змінювати режими напружень різних м’язових груп.[7]

2.2 Контроль розвитку сили в сучасних умовах

Сьогодні, коли смертність серед дітей різко зросла постало питання про перебудову системи медико-педагогічного контролю. За останні 2 роки на уроках фізичної культури померло 8 дітей. Рівень розвитку фізичних якостей не відповідає вимогам сьогодення, тільки 30% дітей можуть здавати нормативи з фізичної культури.

Тому 20 липня 2009 року було прийнято наказ Міністерством охорони здоров’я України «Про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.»

Метою якого є, визначення стану здоров’я, фізичного розвитку і функціонального стану організму учнів, які займаються фізичною культурою. Також сприяти оптимізації рухової активності учнів і вирішення питань про відповідність фізичних навантажень стану здоров’я та функціональним можливостям учнів.

Медико-педагогічний контроль вирішує багато завдань які сприяють кращому фізичному розвитку школярів. Визначення рівня фізичного розвитку, стану здоров’я, функціональних можливостей організму та рівня розвитку рухових навичок учня з метою диференціації засобів і форм фізичного виховання та дозування фізичного навантаження. Систематичне спостереження за динамікою показників фізичного розвитку, стану здоров’я та розвитку локомоторної функції організму учня під впливом фізичних вправ, загартування та інших засобів біокорекції для оцінки їх оздоровчого ефекту. Виявлення функціональних відхилень і ранніх симптомів хвороб, що виникають під час занять фізичною культурою. Профілактика шкільного, в тому числі спортивного травматизму. Проведення санітарно-просвітницької роботи та гігієнічного виховання учнів. Функціональних проб з дозованим фізичним навантаженням.


2.3Тестування силових здібностей школярів

У школярів здійснюється контроль за рівнем розвитку максимальної сили різних груп м’язів, швидкісної сили, силової витривалості і комплексне визначення силових здібностей.[11]

Э такі способи тестування максимальної сили школярів:

1. Піднімання штанги максимальної ваги. Тест для юнаків старшого шкільного віку. Використовується для визначення максимальної сили м’язів рук, плечового пояса, ніг.

2. Піднімання штанги вагою 50-90% максимальної. Для юнаків старшого шкільного віку.

3. Піднімання гирі. В тесті визначається м’язова сила плечового пояса і рук. Рекомендується використовувати при тестуванні школярів віком 15-17 років.

4. Підйом переворотом. Тест для визначення м’язової сили рук, плечового пояса, тулуба.

5. Лазіння по канату. Тест для дітей 6-10 років. Визначається максимальна динамічна сила м’язів рук, і плечового пояса.

6. Згинання і розгинання рук в упорі на лавку та на підлозі з зігнутими колінами. Ці тести рекомендовано для учнів з низьким рівнем фізичної підготовки.[14]

Розвиток швидкісної сили людини визначається за показниками стрибкових і метальних тестів, а також за результатами виконання силової роботи в обмежений час. Деякі тести, що використовуються для контролю швидкісної сили, наведені раніше (наприклад, стрибки у довжину і угору з місця, штовхання набивного м’яча, метання гранати, підняття тулуба із положення лежачи за 30 або 60 сек. та інші)[8]

Контроль швидкісної сили:

1. Стрибок у гору з місця без маху рук.

2. Вистрибування після стрибка у глибину.

3. Потрійний стрибок на правій і лівій нозі.

4. Вистрибування угору прогнувшись із глибокого сіду.

5. Кидок набивного м’яча

6. Кидок ядра

7. Присідання за 20 секунд

8. Піднімання ніг у перед у висі протягом 10сек.

9. Підняття тулуба із положення лежачи обличчям униз протягом 10 сек.