Актуальність теми. Питання, щодо розвитку силових якостей школярів є досить актуальним. Тому, що здобувати високі результати у сучасному спорті можуть тільки обдаровані діти. А для виховання спортсменів високого класу потрібні великі соціально-економічні витрати.
На сьогоднішній день постає багато питань, щодо ефективності тренувального процесу великих спортсменів. Але великий спорт починається від раннього дитинства, коли молодий організм дитини дозволяє досягти такого рівня фізичної підготовки, який буде потрібен для того щоб добитися високих результатів у великому спорті. На початковому етапі спортивної підготовки в окремих видах спорту в якості критеріїв відбору використовують показники рівня розвитку основних силових якостей. На думку ряду авторів ряд ознак, які несприятливо впливають на спортивний результат, можуть бути компенсовані високим рівнем розвитку інших силових якостей. [5].
Діти які виділяються своїми фізичними можливостями серед інших зберігають такі позиції і в майбутньому. І працюючи з такими дітьми використовуючи найсучасніші методи і засоби розвитку якостей дає підстави виховати висококласного спортсмена. У процесі роботи з дітьми, які проявили можливості до розвитку сили, використовують різноманітні засоби контролю силових якостей. Це є вимірюючі пристрої (динамометри, велоергометри та ін.) і контрольні вправи-тести (згинання і розгинання рук в упорі лежачи, підтягування на перекладині, стрибок у довжину з місця, стрибок у висоту). З допомогою яких можна встановити прогресивні або регресивні зміни у молодому організмі і оцінити ефективність методики тренувального процесу.[2].
Об’єкт дослідження: розвиток силових здібностей школярів у різні вікові періоди.
Предмет дослідження: сучасні засоби і методи розвитку силових здібностей школярів
Мета роботи - розкрити особливості вікового розвитку силових здібностей школярів та виявити ефективні засоби і методи розвитку сили школярів в сучасних умовах.
Для досягнення поставленої мети сформульовані наступні завдання:
1. Охарактеризувати вікову динаміку розвитку сили.
2. Узагальнити існуючі дослідження для розвитку сили у сенситивні періоди розвитку.
3. Охарактеризувати сучасні засоби і методи розвитку силових здібностей школярів.
Обсяг роботи: робота включає вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел. Робота викладена на 19 сторінкахвключає 1 таблицю.
Протягом життя в організмі людини безперервно відбуваються процеси росту і розвитку та оновлення клітин. У різні періоди життя інтенсивність цих процесів неоднакова, що зумовлює специфічні анатомічні, фізіологічні та психічні особливості, які називають віковими. Відповідно до вікових особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на періоди. Між віковими періодами немає чітких меж. До певної міри вони умовні.
Таблиця 1.1 - Періодизація життєвого циклу людини
| назва вікового періоду | тривалість (роки) | |
| хлопчики | Дівчата | |
| 1. Новонароджений 2. Грудний 3. Раннє дитинство4. Перше дитинство5. Друге дитинство6. Підлітковий 7. Юнацький 8. Зрілий вік, 1-й період9. Зрілий вік , 2-й період10. Похилий вік11. Старечий вік12. ДовгожителіПеріодизація за періодами навчання1. Перед дошкільний вік (ясельний)2. Дошкільний вік3. Шкільний вік:– молодший–середній– старший | Перші 10 днів10 днів – 1 рік1-34-7 | |
| 8-12 8-1113-16 12-1517-21 16-2022-35 21-3536-60 36-5561-74 56-7475-9090 і більшедо 3-х років3-7 років7-10 років11-14 років15-17 років | ||
Але виділення таких періодів необхідне для визначення хронологічного (паспортного) і біологічного віку людини.[9] Хронологічний вік - це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік - це сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції. Він залежить від індивідуального темпу росту, розвитку і старіння організму. Різниця між хронологічним і біологічним віком на етапі дозрівання може сягати п'яти років, а на етапі старіння - до 20 років.
Верхньою видовою межею для людини вважають 115-125 років. Якщо біологічний вік значно випереджає хронологічний, це свідчить про передчасне старіння. На вік людини впливають також соціально – економічні умови. [9]
1.2 Характеристика сили
Сила – здатність людини долати опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати:
1. Сила земного тяжіння;
2. Опір навколишнього середовища;
3. Маса обтяжень (приладів, снарядів);
4. Сила інерції власного тіла або його ланок;
5. Опір партнерів.
Чим більший опір здатна подолати людина тим вона є сильніша. Основними специфічними для різних дій видами сили є: абсолютна сила, відносна сила, швидкісна сила, вибухова сила, силова витривалість.
Абсолютна сила – це здатність долати найбільший опір або протидіяти йому.
Відносна сила – показник абсолютної сили котрий приходиться на 1кг/маси тіла людини.
Швидкісна сила – здатність людини долати помірний опір з максимальною швидкістю.
Вибухова – прояв найбільшого зусилля за найкоротший проміжок часу.
Силова витривалість – це здатність людини якомога ефективніше долати помірний зовнішній опір.
Сила залежить від 2 – х факторів:
1. Зовнішній фактор (величина зовнішнього опору,зовнішні умови, час доби, погодні умови);
2. Внутрішній фактор:
Структура м’язів. За структурою та метаболічними якостями розрізняють два основні типи м’язових волокон: червоні і білі. Червоні здатні до тривалої і повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі ніж червоних. [11]
М’язова маса. Збільшення м’язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність «маса тіла – абсолютна сила» тим більша чим краще тренована людина. У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятися. Поряд з тим, зі збільшенням м’язової маси відносна сила, як правило, зменшується.[11]
Внутрішньом’язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотонейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м’язовими волокнами, які він іннервує,називають руховою одиницею (РО). [11]
Міжм’язова координація. Її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної пухової дії кількості м’язів синергістів; гальмування активності м’язів – антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м’язів; забезпечення фіксації в суглобах, у яких не потрібно бути рухів. [11]
Реактивність м’язів. Її суть полягає у здатності м’язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах –– 15 – 25% ) розтягуються м’язи у фазі амортизації і сим швидше вони переключаються з поступливої роботи до волаючої роботи, тим вища потужність їх скорочення.[11]
Потужність енергоджерел Короткочасна напружена силова і швидкісно – силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розчеплення глікогену.[11]
Розвиток сили в онтогенезі характеризується нерівномірністю, що виявляється при порівнянні приросту сили якого-небудь одного м'яза, або групи м'язів у різні періоди часу. Самі систематичні дослідження в цьому плані належать Баркову В.А. [15]. Який вивчав силу згинальних і розгинальних рухів пальців, кисті рук, передпліччя, плеча та ін. Було показано, що спільною закономірністю змін максимальної сили м'язів з віком є переважання функцій розгиначів нижніх кінцівок над функцією згиначів. Збільшення сили в онтогенезі виражене неоднаково для різних груп м'язів. З 6-7 років найбільш значно розвивається сила м'язів, що згинають тулуб, стегно, а також м'язів, що здійснюють підошовне згинання стопи. В 9-11 років картина дещо змінюється. Для м'язів руки найбільшими стають показники сили при русі плечем і найменшими – кистю. Значно збільшується сила м'язів, що розгинають тулуб і стегно. В 13-14 років це співвідношення знову змінюється, сила м'язів, що виконують розгинання тулуба, стегна і підошовне розгинання стопи знову зростає. І лише до 16-17 років завершується формування співвідношення сили м'язів, типового для дорослої людини. В період після 50 років це співвідношення знову змінюється. [2]
Інтенсивність розвитку сили м'язів залежить від статі. По мірі зростання й розвитку стають все більш вираженими відмінності між показниками м'язової сили у хлопчиків і дівчаток. В молодшому шкільному віці (7-9 років) хлопчики і дівчатка мають однакову силу більшості м'язових груп. У дівчаток до 7-9 років сила м'язів, що розгинають тулуб, нижче, ніж у хлопчиків, проте до 10-12 років у дівчаток станова сила зростає настільки інтенсивно, що вони стають і відносно, і абсолютно сильнішими за хлопчиків. Після цього переважний розвиток сили у хлопчиків приводить до кінця періоду статевого дозрівання до значного переважання сили м'язів над силою м'язів у дівчаток.[2]
Розрахунок величини максимальної сили на 1 кг ваги тіла дозволяє оцінити досконалість нервової регуляції, хімізму і будови м'язів. Відзначено, що у віці від 4-5 до 6-7 років наростання максимальної сили майже не супроводжується змінами її відносного показника. Причиною вказаного зростання є недосконалість нервової регуляції і функціональна незрілість мотонейронів, що не дозволяють ефективно мобілізувати збільшену до цього віку м'язову масу. Надалі у віці після 6-7 до 9-11 років для ряду м'язів зростання відносної сили стає особливо помітним. В наш час спостерігаються швидкі темпи вдосконалення нервової регуляції довільної м'язової діяльності, а також змінами біохімічної і гістологічної структури м'язів. Це положення підтверджується тим, що у віковий період від 4 до 30 років м'язова маса зростає в 8 разів, а сила м'язів в 9-14 разів.