Заняття фізичною культурою і спортом у дитячому, підлітковому і юнацькому віці стимулюють ріст і розвиток організму, обмін речовин, зміцнюють здоров'я і фізичний розвиток, підвищують функціональні можливості всіх систем, а також мають велике виховне значення. Однак ці заняття забезпечують гармонійний розвиток організму тільки за умови проведення їх з урахуванням особливостей вікового розвитку і під контролем спортивного лікаря.
На підставі динаміки вікового розвитку організму виділяються наступні вікові групи: 1) переддошкільна (1—3 роки); 2) дошкільна (4—6 років), 3) молодша шкільна (7—11 років); 4) середня шкільна (12—15 років) і 5) старша шкільна (16—18 років).
Вік до 7 років вважається дитячим, з 8 до 14 років включно — підлітковим, а з 15 до 20 років — юнацьким.
При проведенні занять фізичними вправами з дітьми й у процесі лікарського контролю за ними необхідно враховувати, що розвиток організму в кожному віці має свої особливості. Так, ріст тіла в довжину відбуваються нерівномірно: періоди щодо уповільненого росту (у 7—10 років середнє збільшення рости 4—5 см) змінюються більш прискореним ростом (у хлопчиків у 13— 14 на 7—9 см у рік, у дівчинок у 11—12 на 7—8 см).
Найбільший приріст маси тіла відзначається в періоди щодо уповільненого росту тіла в довжину, тобто з 7 до 10 років і з 17 до 20 років.
Періоди посиленого росту характеризуються значною активізацією енергетичних і пластичних процесів в організмі. У ці періоди організм найменш стійкий стосовно несприятливих факторів зовнішнього середовища, наприклад до інфекції, недоліків харчування, великим фізичним навантаженням. У періоди ж найбільшого збільшення ваги тіла і щодо уповільненого росту відзначається велика стійкість до цих факторів [19,192].
Темпи і рівень фізичного розвитку підлітків значною мірою залежать від ступеня статевого дозрівання. У підлітків з ознаками більш раннього статевого дозрівання показники фізичного розвитку і підготовленості вищі, ніж у тих, у кого вторинні статеві ознаки з'являються пізніше. Відомо, що система фізичного виховання, усі нормативні вимоги розроблені з урахуванням паспортного віку. Однак орієнтація тільки на нього недостатня. При тому самому паспортному віці. нерідко зустрічаються великі розходження в темпах статевого дозрівання і рівня фізичного розвитку. Наприклад, 12-літній підліток по своїх біологічних показниках може відповідати 14-літньому, а 14-літній—11-літньому. Тому важливою умовою правильної побудови занять фізичними вправами є визначення біологічного віку дітей і підлітків і відповідність його паспортному. Біологічний вік з 6 до 12 років визначається по термінах прорізування і зміни зубів, а після 12 років — по розвитку ознак статевого дозрівання; у хлопчиків оцінюють стадію розвитку волосяного покриву в пахвовій западині (Ах) і на лобку (Р), а в дівчинок, крім того, — розвиток грудних залоз (Ма) і вік, при якому настає перша менструація (Ме).
Феномен, що спостерігається в дійсний час, акселерації виражається не тільки в збільшенні розмірів і маси тіла, прискоренні темпів морфологічного і функціонального дозрівання дітей, але й у збільшенні числа випадків невідповідності між паспортним і біологічним віком. Подібні особливості росту і розвитку сучасних дітей, підлітків і юнаків обумовили той факт, що серед однолітків можна виділити індивідуумів з різними варіантами розвитку: звичайний розвиток, гармонічна акселерація або ретардація, негармонійна акселерація або ретардація. Варіант розвитку, при якому дитина випереджає однолітків або відстає від них на 1—2 роки по всім морфофункціональним показниках, визначається як гармонічна акселерація або ретардація. Якщо він випереджає однолітків або відстає від них по одному або декільком морфофункціональним показникам, говорять про негармонійну акселерацію або ретардацію.
Найбільше різко внутрішньо групові розходження в індивідуальних темпах росту і розвитку, тобто в біологічному віці, виражені в період статевого дозрівання. У гармонійно акселерованих підлітків показники, що характеризують фізичний розвиток, рівень прояву сили, швидкості і витривалості, функцію кровообігу і зовнішнього подиху, істотно не відрізняються від аналогічних у дорослих. У негармонійно акселерованих підлітків частіше, ніж в однолітків, зустрічаються випадки підвищеного АТ, порушення серцевого ритму, гіпоеволютивних варіантів розвитку серця. У гармонійно ретардорованих підлітків морфофункціональні показники відповідають нормативам для більш молодших вікових груп [19,195].
Дітям властива велика збудливість нервової системи, у тому числі і центрів, що регулюють діяльність рухового апарату і внутрішніх органів. До 13—15 років відбувається інтенсивний і різнобічний розвиток рухової функції — легко утворяться найрізноманітніші рухові навички, добре розвиті м'язова система (якщо в 8 років м'язова маса складає 27% маси тіла, то в 13 років — 33%) і сила м'язів. Разом з тим функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем у дітей, підлітків і навіть у юнаків і дівчин значно нижче, ніж у дорослих. Зокрема, серце в них по вазі і розмірам менше, і тому ударний і хвилинний обсяги серця не досягають тих величин які відзначаються в дорослих. Так, обсяг серця в 10-літніх дітей дорівнює в середньому 364 мл, а ударний обсяг — 29,2 мол; у наступні роки ці показники поступово збільшуються і до 16 років подвоюються.
У дітей недостатньо висока скорочувальна здатність міокарду, малоефективна насосна функція серця і невеликий його функціональний резерв. Чим молодший організм, тим менше при фізичній роботі може збільшуватися ударний обсяг крові, що обумовлюється меншим обсягом серця і його функціональних особливостей.
Навіть при невеликому фізичному навантаженні ЧСС у дітей збільшується в більшому ступені, чим у дорослих. У дітей молодшого шкільного віку АТ при фізичному навантаженні підвищується значно менше, ніж у дорослих, що порозумівається недостатнім розвитком серцевого м'яза, малим обсягом серця і більш широким просвітом судин щодо розмірів серця.
Зіставлення показників функцій кровообігу і дихання зі споживанням кисню свідчить про те, що при м'язовій роботі кисневі режими організму дитини менш економічні, чим у дорослих. У дітей 7—11 років більше вентиляційний еквівалент, але менше коефіцієнт використання кисню і менш ефективне постачання тканин киснем. Доставка кисню до працюючих м'язів забезпечується в основному за рахунок посилення кровотоку, у той час як у дорослих велику роль грає висока утилізація кисню.
У підлітковому віці (12—15 років) значно збільшуються адаптаційні можливості; зміна співвідношення симпатичних і парасимпатичних впливів забезпечує більш ощадливу роботу серця, розширює резерв працездатності системи кровообігу і підвищує її стійкість.
Разом з тим у період статевого дозрівання відбувається глибока перебудова в ендокринній системі: починається посилений ріст полових залоз, підвищується активність щитовидної залози і наднирників, активізується гормональна функція задньої частки гіпофізу. У цьому періоді збільшується збудливість кори головного мозку і загальна реактивність нервової системи, що приводить до підвищеної емоційності.
Цим же порозуміваються стрімкі рвучкі дії без обліку фізичних сил і можливостей.
У підлітків і юнаків іноді відзначається деяке відставання збільшення розмірів серця від збільшення росту і ваги тіла — варіант гіпоеволютивного серця ("мале" серце). Найчастіше це відставання з віком ліквідується. При малому серці адаптація апарату кровообігу до фізичного навантаження відбувається з великою напругою і менш ощадливо. У зв'язку з цим працездатність у таких підлітків і юнаків виявляється зниженою.
Пристосування функції дихання як і функції кровообігу до фізичних навантажень у дітей і підлітків протікає по менш раціональному шляху, чим у дорослих. При фізичних навантаженнях, що вимагає прояви витривалості, відзначається наступне: чим менше вік, тим раніш при підвищенні навантажень зменшується відсоток утилізації кисню з вдихуваного повітря внаслідок значного збільшення легеневої вентиляції. Таким чином, чим молодше дитина, тим більше повітря потрібно йому провентилювати для забезпечення працюючих органів і тканин необхідною кількістю кисню. Економічність роботи при цьому відносно знижена.
У дітей і підлітків у меншому ступені в порівнянні з дорослими розвинута здатність до роботи в анаеробних умовах, тобто величина максимального О2-боргу в них менше, ніж у дорослих. Гірше переносять діти і гіпоксичні умови [28,97].
Ці й інші особливості організму дітей, підлітків вимагають ретельного спеціального лікарського контролю в процесі занять фізичною культурою і спортом.
Лікарський контроль за фізичним вихованням дітей дошкільного віку, учнів і студентів включає: 1) розподіл на медичні групи за результатами дослідження стану здоров'я, фізичного розвитку і функціональних можливостей; 2) визначення впливу навантажень на організм у процесі навчальних занять по фізичному вихованню; 3) санітарно-гігієнічний контроль за місцями й умовами проведення занять; 4) педагогічні, педагогічно-лікарські спостереження в процесі занять; 5) профілактику травм і захворювань, зв'язаних з нераціональною методикою проведення занять; 6) медичне обслуговування масових оздоровчих фізкультурних і спортивних заходів у дошкільних установах, піонерських і оздоровчо-спортивних таборах; 7) санітарно-просвітню роботу з питань фізичного виховання; 8) пропаганду оздоровчого впливу фізичної культури і спорту.