2.1 Критерії оцінки спортивної обдарованості
Конкретний вид діяльності вимагає від людини і конкретних здібностей. У спорті це достатньо яскраво виявляється навіть при візуальній оцінці соматичного розвитку. Дослідження свідчать, що структура спеціальної обдарованості спортсмена вищої кваліфікації визначається великою кількістю компонентів. Основними компонентами слід визнати соматичний розвиток, психофізіологічні властивості, рівень розвитку рухових і фізичних здібностей.
Антропометричний критерій
На спортивний результат робить значний вплив будова тіла людини, а отже, визначення спеціальної обдарованості починається з візуальної оцінки показників соматичного розвитку, до яких відносяться: форма грудної клітки (бажано, щоб вона була циліндричною, а не плоскою і не конічною), форма живота (повинен бути прямий і міцний, а не виступаючий і не запалий), форма хребетного стовпа (прямою, з помірним розвитком вигинів, без яких-небудь значних викривлень в ту або іншу сторону), постава тіла.
Для визначення соматичного розвитку можна використовувати не одну, а дві класифікації. В основу береться класифікація В.В. Бунака, в якій представлені 7 типів - грудний, мускульний, черевний і чотири перехідних. Для визначення соматотипу у дітей є спеціальна класифікація В.Г. Штефко, в якій виділені нормальні 5 типів - астеноїдний, торакальний, м'язовий, дігестивний, абдомінальний. При визначені соматичної типології жінок рекомендується класифікація І.Б. Таланта, що виділяє 3 типи і 7 підтипів:
1. Лентозомний: астенічний і стенопластичний.
2. Мазозомний: пікнічний і мезопластичний.
3. Мегалозомний: атлетичний, субатлетичний і зуропластичний.
При оцінці спеціальних здібностей необхідно звертати увагу на пропорції тіла, в першу чергу, на співвідношення довжини тіла і кінцівок, а також окремих сегментів (плеча, передпліччя, стегна і т.д.).
Представники різних соматичних типів володіють певними фізичними здібностями. Оцінка соматичного типа, таким чином, може служити критерієм визначення здібностей дітей і підлітків при виборі спортивної спеціальності. Більшість ознак, включених в зміст соматичних класифікацій, володіють генетичною основою.
Природно, що заняття тим або іншим видом спорту роблять вплив на будову тіла, змінюють форму тіла і форму окремих м'язових груп, але не скелетні і не соматичні показники.
Особливості представників різних видів спорту включені в зміст моделей для орієнтації і вибору спортивної спеціалізації. Так, наприклад, при розробці моделей соматичного розвитку спортсменів, що спеціалізуються в різних видах легкої атлетики, були використані дані, одержані англійським ученим Дж. Таннером, ученими Польщі і України.
Як виявилось, учасники Олімпійських ігор по всіх видах легкої атлетики мають велику довжину тіла в порівнянні з іншими досліджуваними групами. Незначний виняток становлять бігуни на короткі дистанції. Слід зазначити, що спортсмени збірної України трохи відрізняються по довжині тіла від атлетів-олімпійців, чого не можна сказати про спортсменів із збірної команди Польщі.
Загальна тенденція всіх трьох груп — це велика довжина тіла у стрибунів у висоту з жердиною, а також у метальників і штовхачів, низька — у бігунів на довгі дистанції. Проте спортсмени із збірної команди України (майже по всіх видах легкої атлетики) мають дещо меншу довжину тіла в порівнянні з даними, одержаними при дослідженні учасників Олімпійських ігор.
Незначні відмінності у всіх груп спортсменів спостерігаються при порівнянні маси тіла. Легкоатлети із збірної Польщі мають значно меншу вагу, що можна пояснити їх віком, який в середньому складає 18-19 років. Найбільша маса тіла у метальників і штовхачів, середня — у бігунів з бар'єрами і стрибунів, мала — у бігунів на довгі дистанції.
Дані, одержані Дж. Таннером, свідчать, що за показниками довжини нижніх кінцівок учасники Олімпійських ігор перевершують спортсменів з команд України і Польщі. Найменша їх довжина - у спортсменів із збірної команди Польщі (майже по всіх видах легкої атлетики). Близькі за своїми показниками спортсмени із збірної України і учасники Олімпіади. Звертає на себе увагу велика довжина нижніх кінцівок у бігунів на 400 м, 110 м з бар'єрами, стрибунів у висоту, метальників диска і молота.
По довжині верхніх кінцівок майже не можна розрізнити жодну з груп, за винятком високих показників цієї ознаки у метальників диска — учасників Олімпіади. Найбільшою довжиною верхніх кінцівок володіють бігуни на 110 м з бар'єрами, стрибуни у висоту, метальники і штовхачі.
Порівняльний аналіз середніх даних плечового діаметру спортсменів свідчить про високі показники даної ознаки у учасників збірної команди України, середніх — у олімпійців, низьких — у спортсменів з Польщі. Найбільшим плечовим діаметром володіють високорослі спортсмени — метальники і штовхачі, які, до речі, мають і велику масу тіла. Низькі показники — у бігунів на довгі дистанції. Аналогічна картина спостерігається і при аналізі середніх даних спортсменів за показниками тазового діаметру.
Показники обхвату плеча свідчать про те, що найбільші величини майже по всіх видах легкої атлетики мають спортсмени з команди України, найнижчі - спортсмени з Польщі. При цьому метальники і штовхачі значно відрізняються від представників інших видів легкої атлетики високими показниками даної ознаки.
По обхвату стегна не спостерігається значних відмінностей як у представників змішаної групи, якою є олімпійська команда, так і в учасників збірних команд з України і Польщі. Найвищими ж показниками володіють метальники і штовхачі, найнижчими — бігуни на короткі дистанції.
Дані, одержані при порівнянні соматичного розвитку спортсменів різних груп, свідчать, що найменші відмінності спостерігаються в скелетних показниках, найбільші — в обхватах і діаметрах тіла, що може свідчити про відмінність в методах тренування, вживаних при підготовці в збірних командах різних країн світу.
В даний час розроблені моделі соматичного розвитку спортсменів, що спеціалізуються в різних видах спорту, що допомагає орієнтуватися у виборі спортивної спеціалізації.
Психофізіологічний критерій
Особливості нервової системи, її типологічні властивості дозволяють достатньо виразно провести диференціювання юних спортсменів як при виборі спортивної спеціалізації, так і при розробці індивідуальних засобів і методів тренувальної дії.
У спорті зустрічаються представники різних типологічних груп, але вищих досягнень добиваються спортсмени, що володіють відповідними властивостями нервової системи. Наприклад, для досягнення високих результатів в швидкісних видах спорту, тобто при роботі з максимальною потужністю, велику роль відіграє рухливість нервових процесів. Людина із завдатками спринтера володіє хорошою реакцією і швидким мисленням. Ці важливі для спринтера якості звичайно властиві дітям з підвищеною збудливістю. Хороший спринтер завжди рухомий, активний і відрізняється різкістю рухів. Спортивний тренер повинен шукати спринтера серед підлітків з нервовим сангвінічним темпераментом, бо саме це є відмінною рисою спринтера високого класу. Якщо говорити про рухливість нервових процесів спринтера, то вона у них дуже велика, і у багатьох з них збудливі процеси переважають над гальмівними. Представники швидкісних видів спорту повинні мати високу рухливість нервових процесів при переважанні збудливого процесу.
При роботі великої і помірної потужності характерною є відносно менша рухливість нервових процесів, що відрізняються високою врівноваженістю.
Що стосується особливостей центральної нервової системи спортсменів-скороходів, то в більшості випадків у них спостерігається деяке переважання збудливого процесу над гальмівним. У них немає тієї врівноваженості нервових процесів, яка характерна для бігунів на довгі дистанції.
Представники швидкісно-силових видів спорту (метання, стрибки) по характеру елементарної умовно-рефлекторної діяльності нагадують спринтерів.
При відносно короткому латентному періоді рухових реакцій у багатьох з них утруднене вироблення диференційованого гальмування на негативні подразники. Це свідчить про деяке переважання збудливого процесу над гальмівним. Тільки у метальників молота наголошується хороша врівноваженість нервових процесів.
Дослідивши бігунів на різні дистанції методом "прихованого періоду рухової реакції післядії", ми визначили, що рухливість нервової системи залежить від довжини дистанції. Чим довша дистанція, тим більшою врівноваженістю володіє спортсмен-бігун. Так, найбільшу врівноваженість мають спортсмени, що спеціалізуються на довгі дистанції, меншу — на середні, а спринтери відрізняються переважанням збудливого процесу над гальмівним. Крім того, не дивлячись на вислови деяких дослідників про те, що у спортсменів-ходоків збудливі процеси переважають над гальмівними, ми вважаємо, що скороходи по особливості нервової системи близькі до бігунів на довгі дистанції.
Рухливість і врівноваженість нервових процесів мають велике значення для рухової діяльності плавців, оскільки рухи людини в незвичайному середовищі декілька утрудняють формування динамічних стереотипів, лежачих в основі рухових навиків. Тут ми спостерігали таку ж картину, як в легкій атлетиці: особливості нервової системи залежать від довжини пропливання дистанції.
Спеціалізація в спортивній, художній гімнастиці і акробатиці також пред'являє особливі вимоги до нервовоїсистеми. Різноманітність рухової діяльності, швидкісно-силова робота і необхідність швидко міняти силу і напрям рухів в процесі гімнастичних вправ вимагають високої рухливості нервової системи — якості, характерної для сильного, урівноваженого і рухомого типа.