· інтенсивність вправ варто підвищувати поступово;
· вправи загального впливу за участю масивних м'язів, але невисокої інтенсивності, включати в початок розминкового комплексу. В міру «розігрівання» приступати до «суглобного» гімнастиці – вправам на збільшення рухливості в суглобах рук, ніг, хребетного стовпа;
· у груповій розминці доцільно застосовувати музичний супровід. Краще, якщо досвідчений акомпаніатор буде враховувати характер вправ. При використанні фонограми – підбирати «фоніруючу» музику оптимістичного змісту;
· сполучити вправи, що вимагають дій чітко під рахунок, з необов'язковим виконанням у строгій відповідності з гімнастичним стилем і вправи з неодмінною традиційною гімнастичною поставою;
· не затягувати розминку і не робити великої паузи між підготовчою й основною частинами занять.
Післядія розминкових вправ швидко загасає. Через 10 – 15 хв. послу розминки знижується еластичність розігрітих м'язів, рухливість у суглобах.
Підготовчої частини в занятті в цілому приділяється 10–15% загального часу. Конкретно про тривалість і зміст розминки тренер вирішує, керуючись задачами не тільки даного заняття. Наприклад, у роботі з початківцями підготовчу частину доцільно подовжувати і приділяти в ній увага вправам по оволодінню школою рухів тіла, вправам на координацію рухів (елементарні комплекси вільних вправ). У підготовчому періоді тренування розминка для всіх контингентів більш тривала й об'ємна, ніж у змагальному, де вона коротше й інтенсивніше [24].
У спеціалізованій розминці доцільно застосовувати акробатичні стрибки, стрибки на батуті з приземленням у поролонову яму, хореографічні вправи. Усі вони повинні бути заздалегідь добре освоєні і не викликати утруднень, типових при освоєнні нових елементів.
У роботі з добре підготовленими гімнастами наприкінці розминки пропонуються силові елементи з комбінацій з метою на «свіжі» сили «позначити» статичні положення, жимові стійки й ін.
Одним із сучасних способів проведення підготовчої частини є кругова розминка, у мініатюрі послідовність, що випереджає, і зміст вправ основної частини заняття [25]. Так, при підготовці до змагань із запланованим проходженням у заняттях усіх видів багатоборства (модельне заняття), гімнасти під час розминки випробують вправи у всіх видах багатоборства, виконуючи фрагменти своєї програми. Перед змаганнями подібна розминка переростає в майже годинне підготовче тренування і може розглядатися як самостійний тип занять, якщо ця розминка відстоїть від самих змагань на кілька годин (якщо змагання ввечері, то розминкове заняття – ранком). Кругова розминка проводиться й у заняттях по спеціальній фізичній підготовці круговим способом з випробуванням майбутніх вправ.
У цілому зі сказаного видно, як важливі і багатопланові задачі першої частини будь-якого гімнастичного заняття.
Основна частина заняття найбільш тривала (75 – 80% загального часу). У ній вирішуються головні задачі, що коштують перед гімнастами в даний період тренування.
У структурі основної частини виділяються види занять (часто – види багатоборства) і спеціальна розминка перед кожним видом.
Про чергування видів багатоборства. Структура основної частини, форми організації цілком залежать від істоти головних задач на кожнім виді занять. Приміром, якщо в навчальному занятті головна увага буде приділено освоєнню складних і ризикованих елементів на брусах і у вільних вправах, те дані види багатоборства планують першими, а потім всі інші. Якщо в задачу тренувального заняття входить виконання вільних вправ у стані стомлення, то даний вид планується ближче до кінця основної частини. У зв'язку з цим і застосовуються кілька варіантів графіків чергування видів [20]. Основними аргументами на користь того або іншого варіанта є наступні: кількість і ступінь складності і трудомісткості нового матеріалу для освоєння в тім або іншому виді (актуально для підготовчого періоду тренування й у роботі з дітьми на початковому і спеціалізованому етапах); придбання спеціальної витривалості і надійності виконання вправ програми змагань (зв'язується із змагальним періодом підготовки); здатність проходити види багатоборства в занятті в послідовності, що може бути визначена графіком змагань (характерно для етапу безпосередньої підготовки до змагань) [32].
У зв'язку з відзначеними ситуаціями в мікроциклах тренування пріоритет віддається тому або іншому варіантові чергування видів. При цьому варто мати на увазі, що в роботі з дітьми, крім традиційних видів багатоборства, самостійними видами занять, планованими в графіку чергування видів, є хореографія, акробатика, батут і СФП. Ці ж види можуть бути основними, а не розминковими, у заняттях кваліфікованих гімнастів на початку підготовчого періоду.
Кількість видів багатоборства в одному занятті визначається також виходячи з задач даного етапу підготовки. У навчальних заняттях необхідно відвести більше часу на перші два-три видів для виконання кропіткої роботи з вивчення техніки елементів і з'єднань з багаторазовими повтореннями, паузами для настроювання й обмірковування між спробами.
У цьому випадку на перші види багатоборства варто відводити по 35 – 40 хв. і в заняттях не планувати проходження усіх видів багатоборства.
У тренувальних заняттях, особливо з наближенням змагань, час, що відводиться кожному видові багатоборства, розподіляється більш рівномірно – по 20 – 25 хв. У графіку в цьому випадку передбачається тренування у всіх видах багатоборства.
По кількості підходів і середній кількості елементів у підході визначаються обсяг і інтенсивність тренування [32].
Підходи не однорідні по цільовій спрямованості. Виділяються розминкові, підготовчі, основні і додаткові підходи. Наприклад, в опорних стрибках розминкові підходи містять пробіжки від лінії старту до місця поштовху, з'єднання розбігу з поштовхом об місток і розминковим стрибком через коня (наприклад, – переворотом уперед). Досвідченому гімнастові досить двох-трьох підходів, щоб «відчути» розбіг і коня, підготувати суглоби ніг і рук до сильного відштовхування. Підготовчі підходи пов'язані з підготовкою до основного стрибка. У них гімнаст виконує, фактично, також розминку, але вже до конкретного стрибка (наприклад, – переворот вперед і сальто вперед або до «цукахара»). У цьому випадку налагоджуються усі фази стрибка. Два-три підходу також достатні гімнастові, щоб «відчути» снаряд, «згадати» стрибок у цілому. Потім йде серія основних підходів з визначеною установкою на відпрацьовування окремих деталей стрибка (акцентування дій у різних фазах). Кількість стрибків залежить від плану даного заняття (звичайно в змагальному періоді в середньому на основні підходи приділяється 4–6 повторень). Додаткові підходи гімнастам надаються як допоміжні, для виправлення окремих помилок, перевірки варіантів техніки [6]. Ці підходи можуть чергуватися з основними за схемою основні – додаткові – основні.
Найпоширенішою формою проведення основної частини заняття є організовані в різних варіантах вправи у видах багатоборства і прирівняних до них видах базової підготовки.
Більш детально питання організації і методики проведення основної частини розглядаються в наступному розділі глави при характеристиці різних типів занять, тому що особливості заняття в цілому визначаються саме його основною частиною.
Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 – 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 – 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку – у спортзалі і більш тривалу – у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].
Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.
В таблиці 1 наведено значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів віку 6–12 років. Як видно з табл. 1, принципове значення для розробки контрольних показників і кількісних критеріїв оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів мають дві обставини. По-перше, особливості розвитку тіла гімнастів, що протікають відносно рівномірно на етапі вікового розвитку від шести до десяти років. Після десяти років рівномірно збільшується ширина плечового поясу відносно довжини тулубу і ширини тазу, також змінюється довжина тулуба і ніг. По-друге, на етапі вікового розвитку від десяти до дванадцяти років рівномірність морфологічного розвитку істотно змінюється.
Таблиця 1. Значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів 6–12 років
| Показники | Вік, роки | ||||||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | |
| Довжина тіла, см | 107,0±3,3 | 110,0±3,4 | 113,5 ±3,6 | 118,5±3,1 | 107,0±3,3 | 107,0±3,3 | 107,0±3,3 |
| Маса тіла, кг | 16,4±7,8 | 17,5 ±9,1 | 19,1 ±9,4 | 22,0 ±7,3 | 16,4±7,8 | 16,4±7,8 | 16,4±7,8 |
| Довжина тулуба, см | 29,0±7,4 | 31,8±5,7 | 32,0 ±6,2 | 33,5 ±6,5 | 29,0±7,4 | 29,0±7,4 | 29,0±7,4 |
| Довжина ніг, см | 51,0±5,3 | 52,5 ±5,9 | 53,5 ±6,6 | 56,0±5,4 | 51,0±5,3 | 51,0±5,3 | 51,0±5,3 |
| Довжина рук, см | 47,0±5,1 | 48,3±4,5 | 49,0 ±4,8 | 49,6 ±5,0 | 47,0±5,1 | 47,0 ±5,1 | 47,0±5,1 |
| Ширина пліч, см | 20,4±5,5 | 22,1 ±5,6 | 24,0±4,7 | 25,8 ±4,6 | 20,4±5,5 | 20,4±5,5 | 20,4±5,5 |
| Ширина тазу, см | 16,8±4,2 | 16,7±4,8 | 17,2 ±6,0 | 18,4±4,8 | 16,8±4,2 | 16,8±4,2 | 16,8±4,2 |
Можна припустити, що в пубертатному віці змінюються не тільки тотальні розміри тіла, але й їх пропорційне співвідношення, про що переконливо свідчать дані таблиці 2.