Сучасна школа спорту базується на теоретичних положеннях і практичних рекомендаціях, що лежать в основі спортивної науки, а також на досягненнях таких наук, як анатомія, фізіологія, медицина, педагогіка, психологія, соціологія, інформатика, фізика і математика.
Розвиток фізичних і інтелектуальних можливостей людини спирається на системний підхід у рамках будь-якого виду діяльності. У процесі підготовки спортсменів, фахівців і тренерів з різних видів спорту, методологічно вивірена сукупність знань, прийомів і навичок, научно-обґрунтована послідовність навчальних програм, є вирішальними факторами для проведення успішної навчально-виховної і тренувальної роботи.
Позитивний досвід вітчизняної спортивної школи дозволяє сформулювати ряд принципових положень, методичних підходів і засобів і рекомендувати їх у якості таких, які визначають шляхи розвитку спортивної дисципліни. Багаторічний досвід роботи більшості тренерів дає підстави говорити про важливість такого етапу як організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.
Актуальність: аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми шкільного віку. Досить важливим моментом процесу тренування є спрямованість та індивідуальний підхід до тренувального процесу. Весь процес тренування передбачає використання періодизації підготовки та диференціювання занять.
Предмет дослідження: структура тренувального процесу.
Об`єкт дослідження: видова різноманітність тренувальних занять на прикладі спортивної гімнастики.
Проблема: полягає в тому, щоб знайти правильний цілеспрямований підхід до організації тренувальних занять.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі є етапність проведення занять та цілорічна їх періодизація з урахуванням принципів тренування.
Мета дослідження: обґрунтування особливостей організації та специфіки методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.
Задачі дослідження:
1. Охарактеризувати особливості використання загальних принципів фізичного виховання в тренувальному процесі.
2. Проаналізувати структуру тренувального процесу.
3. Дати характеристику типам занять спортивною гімнастикою та їх специфічність використання для тренувального процесу;
4. Провести дослідження щодо аналізу показників фізичної підготовленості гімнастів.
Методи і організація дослідження:
1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
2. Педагогічне спостереження.
3. Аналіз і синтез.
Організація дослідження включала аналіз наукової інформації щодо організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.
Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про використання загальних принципів фізичного виховання в процесі організації тренувального процесу дають можливість цілеспрямованого та результативного проведення тренувальних занять з учнями.
Практична значимість: для організації цілеспрямованого тренувального процесу зі спортивної гімнастики з дітьми шкільного віку необхідно керуватися особливостями методики проведення тренувальних занять, їх видовою різноманітністю та обов`язково використовувати прасування своєї роботи на цілий рік.
1. Тренування та основні типи тренувальних занять
Вихідні передумови планування тренувального процесу. Планування підготовки спортсменів у цілому побудовано за принципом чергування і розподілу в часі, структурних блоків: великих циклів, періодів, етапів, мікроциклів, тренувальних днів. Природно, ці блоки – різних масштабів, як і масштаби часу, ними охоплювані. Поряд з фактором часу, іншим істотним моментом планування є сам зміст роботи, «наповнювач» безперервного процесу підготовки гімнастів [24].
Зміст у концентрованому виді відбиває в наступних задачах, що вирішуються в процесі тренування на різних етапах:
· освоєння нових елементів, з'єднань, комбінацій;
· підвищення рівня фізичної підготовленості засобами ОФП, СФП, рівня спеціальної витривалості засобами СФП і технічної підготовки;
· підвищення рівня психологічної стійкості, підготовленості в зв'язку зі специфічними труднощами, подоланими в умовах тренування і змагань;
· удосконалювання виконавської майстерності, підвищення класу підготовки;
· стабілізація техніки вправ, підвищення надійності їх виконання;
· організація безпосередньої підготовки до змагань і участь у них;
· застосування відбудовних заходів і засобів для переходу на новий рівень навантажень.
Кожна з задач може бути вирішена в різні відрізки часу, плануватися одночасно з іншими («накладення») або більш послідовне, з акцентом на пріоритетну черговість рішення.
Та сама за змістом задача може носити загальний або більш конкретний характер. Наприклад, загальна задача по оволодінню новими вправами може мати на увазі освоєння окремих елементів.
Таким чином, тренер, виходячи з задач і відпущеного на їхнє рішення часу, пропонує учням план і програму тренування [25].
Планування та організація великих циклів підготовки. Власне, схема багаторічної підготовки спортсменів високої кваліфікації – це вже певною мірою план, де елементи структури (етапи підготовки) представлені в масштабі часу і у взаємозв'язку з програмою. По масштабах до цієї схеми наближається план олімпійської підготовки, орієнтований на підготовлений контингент спортсменів на 4 роки. У роботі з перспективним резервом доцільно мати довгостроковий план на 6–8 років («передолімпійський» і «олімпійський»). Для орієнтації він погодиться з загальною схемою багаторічної підготовки. При цьому важливо в планах відзначити календар найбільш великих змагань як цільові орієнтири, «контрольні пункти» підготовки.
Олімпійський чотирирічний цикл не однорідний. Кожен річний цикл у ньому може мати свою спрямованість. Перший – «післяолімпийський» річний цикл – характерний розробкою моделей майбутнього [24]. Другий цикл – рік модернізації довільної програми, корекції планів олімпійської підготовки. Третій цикл – модельно-контрольний. Перевіряються техніко-тактичні варіанти завершального циклу, відбираються кандидати для олімпійської підготовки в складі збірної команди країни. Четвертий цикл – «олімпійський» – присвячений безпосередній підготовці до участі в Іграх Олімпіади.
Ця схема умовна. Основним змаганням може бути чемпіонат світу, Кубок Європи, регіональні ігри, турніри та ін. Але в кожному випадку доцільно вибрати девіз року, відобразивши в його назві основну задачу. При такому перспективному плануванні варто мати на увазі, що ті самі задачі можуть по-різному вирішуватися і представляти різний ступінь труднощів для ветеранів, досвідчених спортсменів або для вхідних в олімпійську орбіту молодих спортсменів.
Облік особливостей олімпійського чотириліття стосується не тільки членів збірних команд, еліти. Спрямованість олімпійських циклів знаходить висвітлення в змісті підготовки навіть спортсменів молодших розрядів. У зв'язку з новими тенденціями у світовій гімнастиці вносяться корективи в навчальні програми спортивних шкіл.
Періодизація підготовки. Річний цикл передбачає визначену періодизацію – підготовчий, змагальний і перехідний періоди. Логіка подібної періодизації уже відбита в назві. Весь процес підготовки підлеглий підведенню спортсменів до участі в змаганнях. У зв'язку з цим підготовчий період насичений учбово-тренувальною роботою, нагромадженням потенціалу.
Змагальний період характеризується відпрацьовуванням програми майбутніх змагань у цілому, фазою реалізації – участю в змаганнях.
Перехідний період планується і реалізується для відновлення організму після великих навантажень [24].
Режим активного і, що щадить, пасивного відпочинку, «втягуючих» навантажень загальпідготовчого характеру, що втягують, сприяє переходові від одного великого циклу до наступного.
У плануванні тренувальних навантажень спортсменів високої кваліфікації з урахуванням календаря змагань більш прийнятна модель піврічного тренувального циклу. Рік підготовки олімпійського чотириліття містить два піврічних цикли, кожний з яких закінчується серією змагань. У кожнім з піврічних циклів плануються, природно, підготовчий, змагальний і перехідний періоди. Подібне планування дозволяє в чотирирічному олімпійському циклі неодноразово перевірити модель передолімпійського завершального етапу підготовки (до 6–8 разів). Тим більше, що і календар великих міжнародних змагань усе більш наближається до наукового, а не вольовому підходові у визначенні термінів престижних стартів, що дає можливість розгорнути підготовку спортсменів, виходячи з концепції становлення і розвитку спортивної форми [6].
У тренуванні спортсменів, особливо на етапах початкової і спеціалізованої підготовки, коли потрібне тривалий час для освоєння навчальних програм, підготовчий період доцільно збільшити до 6–8 мес, і для такого контингенту типовий повний річний цикл підготовки. У роботі ж з підготовленими спортсменами можливий варіант розподілу року і на три цикли.
Організація та структура періодів підготовки. Кожний з періодів великого циклу тренування не однорідний за змістом. Численні задачі, типові для кожного з періодів, вирішуються найчастіше не одночасно, а послідовно, що визначає виділення в ньому окремих етапів (мезоциклів). Кількість етапів і їхню спрямованість залежать від педагогічних задач. У зв'язку з цим типовими для підготовчого періоду можуть бути етап оволодіння новими елементами, зв'язуваннями, з'єднаннями, етап модернізації довільної програми, етап підвищення рівня ОФП і СФП. Для змагального періоду характерний етап удосконалювання якості виконання програми, етап стабілізації техніки, надійності виконання програми, етап безпосередньої підготовки до змагань, етап реалізації – участі в змаганнях. Навіть у перехідний період можуть бути етапи пасивного й активного відпочинку, ОФП. Перехідний період більш короткий у порівнянні з двома іншими.