Найцікавішою ландшафтною особливістю парку є басейн річки Черемош, якою ще до 60-х рр. відважні гуцульські бокораші сплавляли ліс. З цією метою у верхів’ях Білого і Чорного Черемошу збудовано кілька водосховищ (кляузури, загати).
У ландшафтному плані слід звернути увагу на Німчинський перевал, звідки відкривається мальовнича панорама Буковинських Карпат і долини оспіваного Черемошу. На перевалі ще донедавна були сторічні біогрупи модрини польської (Larix polonica Racib.) культурного походження, сьогодні знищені.
Яскравою і величною геоморфологічною пам'яткою є реліктова Багненська долина, що з півночі прилягає до території національного парку. Колись води прадавніх річок Черемоша і Рибниці несли свої води на південний схід, проте пізніше були перехоплені верхів'ями приток Прута і спрямували свої потужні води на північний схід. А в широкій і майже плоскій долині залишились невеликі річки Михідра та Міходерка (до речі, унікальні давньослов'янські реліктові гідроніми) із заболоченими берегами, що зберегли первісний напрямок течії і перетворилися на притоки Сірету. До речі, саме тут був розміщений і ще фрагментарне зберігається єдиний на Буковині невеликий масив типових торфових боліт з природними насадженнями сосни, який планується включити до складу національного парку.
Урочище "Соколине око" - це сіре громаддя 40-метрових скельних зубців у сутінках старого лісу, яке вражає своєю монолітністю і екзотикою. В цьому місці суцільна смуга потужних пісковиків ямненської світи палеогену руйнівною дією часу і сил природи виведена на поверхню, розчленована на окремі скелі. Частинки квартитових зерен скріплені вапняковим цементом, тому за десятки тисяч років води, що є у тріщинах і тектонічних розломах утворили десятки невеличких печер. А найціннішим дивом є велетенська кам'яна арка "Соколиного ока" - рідкісна форма карсту у пісковиках.
Понад Лісківцем біжить стежина до царинки з такою ж назвою, а потім плаєм праворуч на гору Берізку. Тут знаходиться утворена з величезних валунів печера. Її називають Довбушевою. Кажуть, вона має сполучення з галицьким берегом. Коли жандарми дуже насідали на Довбуша та його побратимів, месники добиралися до печери і завжди тут мали надійний порятунок.
Національний природний парк "Вижницький" створений недавно, а тому його флора та рослинний покрив ще недостатньо досліджені. За попередніми даними на території парку росте понад 800 видів судинних рослин, з яких понад 40 є рідкісними і потребують охорони. Але основним багатством парку є передусім ліси, що займають понад 80 % його території. Залежно від висоти над рівнем моря та екологічних умов на території парку сформовані рослинні ступені (пояси) букових, ялицево-букових, смереково-ялицево-букових та смерекових лісів. Незважаючи на достатню обжитість цих місць, тут ще зустрічаються окремі ділянки пралісів, де буки та ялиці сягають висоти 40 м та 70-90 см у діаметрі. У травостої переважають неморальні види - зеленчук, переліска багаторічна,
маренка запашна, актея колосиста, підлісник європейський та інші. У букових та ялицево-букових лісах виявлено чимало рідкісних, зникаючих та малопоширених видів, насамперед орхідних, занесених до Червоної книги України. Найціннішим є надбородник безлистий. У Карпатах відомо лише два місця, де він росте, і обидва - на території парку "Вижницький". Рідкісним є палеоарктичний вид булатка довголиста, лише кілька разів помічений на території Берегометського лісництва. Особливо рідкісною є коручка пурпурова - центральноєвропейський вид на крайній східній межі свого ареалу. В лісах трапляється чимало реліктових видів, наприклад, папороть роду багаторядних. Парк - це єдине місце в Українських Карпатах, де ростуть усі три види цього роду - папороть шипувата, списоподібна та Брауна.
Післялісові луки – полонини - займають порівняно невеликі площі, проте мають яскравий строкатий травостій з великою кількістю лучних рослин та видів узлісь. Найбільші площі лук з угрупованнями мітлиці тонкої, костриці червоної, пахучої трави.
На території національного парку "Вижницький" мешкають: 11 видів земноводних, 7 - плазунів, 127 - птахів, 41 вид ссавців - усього 186 видів лише наземних хребетних тварин, представників 64 родин, 24 рядів, 4 класів. Практично ще не досліджувались іхтіофауна, комахи, членистоногі та інші таксони. Більшість наземних хребетних є типовими представниками широколистяних та мішаних лісів Європи, переважно балканської фауни (лелека білий, підорлик малий, вовчок, соня лісова, кіт лісовий). Незначною є частка середземноморських видів (саламандра плямиста, полоз ескулапів, квакша звичайна), мало також типових гірських (кумка, щеврик, плиска та інші) та бореальних видів (глухар, рябчик, сич волохатий, сова, рись).
Національний природний парк "Вижницький" є природоохоронно-науково-туристично-освітньою установою загальнодержавного значення. Науковий колектив приділяє значну увагу розробці екологічних засад збереження природних геосистем і методів управління ними. Тому недарма парк вважається своєрідним науково-екологічним та освітньо-виховним полігоном для відпрацювання методів оптимізації природокористування в умовах широкого залучення відвідувачів. Тут проходять виробничі практики та стажування студенти і спеціалісти вищі закладів краю. Вижницький парк підримує тісні зв'язки з аналогічними установами Угорщини, Словаччини, Польщі, Болгарії.
Відповідно до цих завдань, територія парку поділена на функціональні зони. До заповідної зони включено 2087 га його території, зона регульованої рекреації складає 4886,8 га, стаціонарної рекреації - 8,6 га, господарська – 945,8 га.
Національний парк є молодою, проте перспективною установою, яка щойно розпочинає свій поступ. У 1999 році проводились організаційні роботи з розширення його території, а саме до його складу ще 30 найцінніших ділянок по всій Чернівецькій області.
З парком тісно співпрацює громадська екологічна організація "Друзі парку". Її основним завданням є підтримка парку та сприяння його розвиткові. У активі організації вже є кілька спільно реалізованих проектів. Залучаючи громадськість до активної діяльності з вирішення екологічних проблем поступово виховується почуття господаря на своїй землі та формується екологічне мислення, свідомість та етика. "Друзі парку" відкриті для співпраці та хочуть поділитися своїм досвідом у нелегкій справі охорони природи.
3. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ БУКОВИНИ
3.1 Археологічні та історичні пам’ятки Буковини
Місто Чернівці, обласний центр Чернівецької області, вперше згадується 1408 року. Воно багате на історичні пам’ятки та визначні місця. З середини ХІХ століття до початку ХХ було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).
Найчарівнішою коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців, по праву вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишня резиденція буковинських митрополитів. Захоплення викликає веселкове сяяння черепиці її дахів, вигравання сонця на куполах, дивовижне поєднання суворості фортечно-зубчатих стін з вишуканою легкістю і ажурністю кованих грат. У цій дивовижній за своєю красою споруді вбачаються візерунки української вишивки, гуцульської писанки, буковинського килима, легко вловлюються елементи різних архітектурних стилів, які створюють органічну цілісність споруди.
За винятком окремих будівель XV-XVII століття основну історичну та естетичну цінність являють собою архітектурні елементи забудови центральної частини міста. В першу чергу це споруди колишніх адміністративних і частково також житлових будинків, збудованих в Чернівцях на зламі ХІХ-ХХ століть та у міжвоєнний період. Основними архітектурними стилями є: віденська сецесія та неокласицизм, доповнені елементами бароко, пізньої готики, фрагментами традиційної молдавської, угорської архітектури, романсько-візантійського стилю, а також кубізм.
Найбільш яскравими зразками чернівецьких архітектурних стилів є будівлі обласного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської (1905 р.), Чернівецького національного університету (колишня резиденція Буковинських митрополитів 1882 р.), Чернівецького обласного художнього музею (колишня Буковинська ощадкаса 1900 р.), обласної державної адміністрації (колишній Палац юстиції 1906 р.), Чернівецького міського палацу культури (колишній єврейський національний дім 1908 р.), житлового будинку на вул. О. Кобилянської, 53 (колишній німецький національний дім), залізничного вокзалу (1908 р.) та багато інших.
Місто Чернівці має багато визначних місць, пов'язаних з конкретними подіями, а також з життям і діяльністю конкретних осіб, які стали надбанням європейської, а також світової історії і культури. Наприклад, в 1908 році Чернівці стали місцем проведення першої світової конференції єврейської мови ідиш (приміщення колишнього єврейського національного дому). 3 листопада 1918 року в Чернівцях (площа Театральна) відбулося так зване Буковинське народне віче, під час якого депутати українського населення Буковини висловились за приєднання Північної Буковини до Української Народної Республіки. У місті в різні роки проживали і творили такі видатні постаті, як Іван Франко, Сидір Воробкевич, Осип Маковей, Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Степан Смальстоцький, Володимир Івасюк, Міхай Емінеску, Арон Пумнул, Чіпріян Порумбеску, Карл Еміль Францос, Пауль Целан, Роза Ауслендер, Елізер Штейнберґ, Йозеф Шмідт, Сіді Таль, Євген Ерліх, Раймунд Фрідріх Кайндль, Натан Бірнбаум, Ґеорґ Дроздовський, Ґреґор фон Реццорі та багато інших.