Фізкультура (стр. 2 из 7)
Фізичні вправи дуже впливають на формування апарата подиху. У спортсменів, наприклад, життєва ємність легенів досягає 7 л і більше. Спортивні лікарі збірних команд країни по баскетболі й лижам зареєстрували величини, рівні 8100 і 8700 мол.
Звичайно, спортсмени — це люди, як правило, зі споконвічно гарними фізичними даними. Але фізичні навантаження розвивають будь-який організм.
Обстеження школярів одного віку й з однаковими антропометричними даними показали, що основні параметри зовнішнього подиху, кисневого пульсу (кількість кисню, використовувана організмом за одне скорочення серця), обсягу серця, максимального споживання кисню, працездатності були вище в середньому на 20-27% у тих з них, хто займався спортом.
При максимальних фізичних навантаженнях частота подиху може зрости до 50-70 у мінуту, а хвилинний обсяг подиху до 100-150 л, тобто в 10-15 разів перевищити цей показник, відмічуваний у стані спокою.
Добре розвитий дихальний апарат — надійна гарантія повноцінної життєдіяльності кліток. Адже відомо, що загибель кліток організму в остаточному підсумку пов'язана з недоліком у них кисню. І навпроти, численними дослідженнями встановлено, що чим більше здатність організму засвоювати кисень, тим вище фізична працездатність людини. Тренований апарат зовнішнього подиху (легені, бронхи, дихальні м'язи) — це перший етап на шляху до поліпшення здоров'я.
При використанні регулярних фізичних навантажень максимальне споживання кисню, як відзначають спортивні фізіологи, підвищується в середньому на 20-30%.
У тренованої людини система зовнішнього подиху в спокої працює більш ощадливо. Так, частота подиху знижується до 8-10 у мінуту, при цьому трохи зростає його глибина. З того самого обсягу повітря, пропущеного через легені, витягає більшу кількість кисню.
Зростаюча при м'язовій активності потреба організму в кисні «підключає» до рішення енергетичних завдань незадіяні до цього резерви легеневих альвеол. Це супроводжується посиленням кровообігу в, що вступила в роботу тканини й підвищенням аерації (насиченість киснем) легенів. Уважають, що цей механізм підвищеної вентиляції легенів зміцнює їх. Крім того, добре «провітрювана» при фізичних зусиллях легенева тканина менш піддана захворюванням, чим ті її ділянки, які аерированії слабкіше й тому гірше забезпечуються кров'ю. Відомо, що при поверхневому подиху нижні частки легенів у малому ступені беруть участь у газообміні. Саме в місцях, де легенева тканина знекровлена, найчастіше виникають запальні вогнища. І навпроти, підвищена вентиляція легенів робить цілющу дію при деяких хронічних легеневих захворюваннях.
При фізичних навантаженнях зростання легеневої вентиляції пов'язане з амплітудою, що підсилилася, рухів діафрагми. Цей факт сприятливо відбивається й на стані інших внутрішніх органів. Так, скорочуючись при вдиху, діафрагма давить на печінку й інші органи травлення, сприяючи відтоку з них венозній крові й надходженню її в праві відділи серця. При видиху діафрагма піднімається, полегшуючи приплив артеріальної крові до органів черевної порожнини й поліпшуючи їхнє харчування й роботу. Таким чином, діафрагма є як би допоміжним апаратом кровообігу для органів травлення.
Саме цей механізм — своєрідний м'який масаж — мають на увазі фахівці лікувальної фізкультури, рекомендуючи деякі вправи дихальної гімнастики для лікування органів травлення. Втім, індійські йоги віддавна лікують захворювання шлунка, печінки й кишечника дихальною гімнастикою, емпірично встановивши цілющу її дію при багатьох недугах черевної порожнини.
Періодичне підвищення й зниження внутрігрудного тиску в акті подиху істотно відбивається й на кровопостачанні самого серця. Під час вдиху при збільшенні обсягу грудної клітки створюється сила, що присмоктує, негативного тиску, що підсилює приплив крові з порожніх вен і легеневої вени до серця. При цьому, що особливо важливо, розширюється просвіт живильне серце коронарних артерій, і серце одержує більше кисню. Можна нагадати, що зниження кровотока саме в цих посудинах створює погрозу виникнення стенокардії й інфаркту міокарда - хвороби номер одного сучасного суспільства.
До регулюючого ефекту глибокого подиху багато хворих прибігають інтуїтивно. Пацієнти розповідали, як вони навчилися купіровати напад, що починається, пароксизмальної тахікардії (болісно прискорене серцебиття), використовуючи глибокий вдих з невеликим натуживанием. Фізіологи вважають, що посилений вдих впливає на серцевий кровоток, а також на блукаючий нерв, що здатний регулювати роботу серця.
У той же час недостатньо розвитий апарат зовнішнього подиху може сприяти розвитку різних хворобливих порушень в організмі, тому що недостатнє надходження кисню спричиняє підвищену стомлюваність, падіння працездатності, зниження опірності організму й ріст ризику захворювань. Такі розповсюджені хвороби, як ішемічна хвороба серця, гіпертонія, атеросклероз, порушення кровообігу головного мозку, так чи інакше пов'язані з недостатнім надходженням кисню.
Наскільки важливо підвищити використання кисню, настільки ж важливо виробити стійкість організму до гіпоксії, тобто до кисневого голодування тканин. Тому що виникаючі при цьому несприятливі зміни, які спочатку є оборотними, потім ведуть до захворювань. При гіпоксії страждає в першу чергу центральна нервова система: порушується тонка координація рухів, з'являються головний біль, сонливість, губиться апетит. Потім знижуються обмінні процеси, гнітяться функції внутрішніх органів. Наступають швидка стомлюваність, слабість, падає працездатність. Будь-яка робота, особливо розумова, вимагає більших зусиль. Тривалий вплив гіпоксії часто приводить до необоротних змін у серце, печінці, прискореному розвитку атеросклерозу, ранньому старінню.
Як виробити стійкість організму до недоліку кисню? Рецепт колишній - тренуванням. Відмінний ефект, що тренує, дає тривале перебування в горах на висоті біля 2000-2500 м, де зміст кисню (парціальний тиск) в атмосферному повітрі знижене. Організм поступово звикає до недоліку кисню, перебудовуючи свої функції й мобілізуючи захисні резерви. Але всіх бажаючих потренироваться неможливо переселити в гори. Отже, потрібні способи створення штучної гіпоксії. Одним з таких способів є дихальна гімнастика, у яку включаються вправи з вольовою затримкою подиху (до речі, після неправильного використання саме таких вправ ми спостерігали дихальний дискомфорт).
Найкращим же засобом є знов-таки фізичні навантаження. Активно, що скорочуються м'язи, різко збільшують кисневий «запит», іноді більш ніж в 100 разів. Серцево-судинна система не в змозі відразу забезпечити доставку такої великої його кількості до тканин. Виникає киснева заборгованість (стан гіпоксії), що зникає в різний термін після зменшення навантаження залежно від величини кисневого боргу. Систематичний вплив фізичних навантажень певної потужності створює в тканинах гіпоксію, що організм ліквідує, постійно включаючи захисні механізми, усе більше й більше тренуючи їх. У підсумку виникає стан високої стійкості до недоліку кисню.
Таким чином, фізичні навантаження роблять як би подвійний ефект, що тренує: підвищують стійкість до недоліку кисню й, збільшуючи потужність дихальної й серцево-судинної системи, сприяють кращому його засвоєнню. Відомий фахівець в області фізіології подиху професор М. Е. Маршак уважає, що саме м'язова робота служила в процесі еволюції основним стимулом до становлення й розвитку системи подиху.
Опорно-руховий апарат складається з кісткового кістяка й м'язів. М'яза людини діляться на три види: гладка мускулатура внутрішніх органів і посудин, що характеризується повільними скороченнями й великою витривалістю; поперечнополосата мускулатура серця, робота якої не залежить від волі людини, і, нарешті, основна м'язова маса - поперечнополосатая кістякова мускулатура, що перебуває під вольовим контролем і забезпечує нам функцію пересування.
Кістякова мускулатура - головний апарат, за допомогою якого відбуваються фізичні вправи. Вона відмінно піддається тренуванню й швидко вдосконалюється.
Оздоровляючий вплив фізичної культури в основному зв'язують чомусь із поліпшенням діяльності серцево-судинної й дихальної систем, забуваючи про її роль у розвитку мускулатури, м'язової сили. Наставляння типу: «А навіщо накачувати силу? Тренуйте серце. Це важливіше для здоров'я»,- зовсім не рідкі. Таке зневажливе відношення до м'язової системи викликано швидше за все помилковим поданням про м'язи тільки як про засіб механічного пері руху. Однак їхня функція значно ширше.
Рис. 2. М'язова система
Звичайно, кістякова мускулатура, будучи частиною опорно-рухового апарата, дозволяє нам переміщатися в просторі, повністю забезпечуючи життєдіяльність людини. Один цього вже було б досить щоб з більшою увагою ставитися до розвинена м'язів. Тим більше, що рухаємося-те ми по-різному.
Ми любуємося красою рухів артистів балету грацією й добірністю спортсменів-фігуристів, захоплюємося стрункістю й повітряною легкістю ходи гімнасток і танцівниць. А хіба не викликають нашого схвалення сильні, ладні фігури гімнастів, важкоатлетів, борців? І смутний жаль випробовуємо ми побачивши людей молодих але сутулих, кволих, з розхлябаною, що шаркає ходою, фізично неохайних.
Все це - прекрасні або потворні рухи, гарна або погана постава, правильна або неправильна статура - обумовлена нашою природною «м'язовим одягом», нашим м'язовим корсетом. Добре й гармонійно розвинена мускулатура, здатність м'язів у широкому діапазоні напружуватися, розслаблюватися й розтягуватися забезпечують людині прекрасну зовнішність. Але ж краса коштує праць! До того ж гарна статура, як правило, відповідає й більше міцному здоров'ю, забезпечує кращу функцію внутрішніх органів.