Так, при патологічних скривленнях хребта, деформаціях грудної клітки (а причиною тому буває слабість м'язів спини й плечового пояса) утрудняється; робота легенів і серця, погіршується кровопостачання мозку й т.д. Добре ж розвинена мускулатура є надійною опорою для кістяка. Треновані м'язи спини, наприклад, зміцнюють хребетний стовп, розвантажують його, беручи частину навантаження на себе, запобігають «випадання» міжхребетних дисків, зісковзування хребців (досить широко розповсюджена патологія, що є причиною завзятих болів у поперековому відділі хребта).
Слабко розвинена дихальна мускулатура не в змозі забезпечити гарну вентиляцію легенів, і навпаки, саме активність дихальної мускулатури вдосконалює систему подиху в процесі росту й розвитку організму. Словом, зміцнення м'язової системи не тільки формує гарну зовнішність, але й несе здоров'я.
М'яза нашого тіла - добрі чарівники. Виконуючи свою роботу, вони одночасно вдосконалюють і функції практично всіх внутрішніх органів. Справді, якщо при великій фізичній активності обмінні процеси в м'язах зростають у десятки разів, те це збільшення повинне бути забезпечене ростом активності інших органів і систем і в першу чергу серцево-судинної й дихальної. Обов'язково утягуються в процес центральна й вегетативна нервова система, стимулюється робота печінки - основної біохімічної лабораторії організму, тому що багато процесів, що здійснюють діяльність мускулатури, відбуваються саме там.
Нервовий механізм взаємозв'язку кістякової мускулатури й внутрішніх органів представляється особливо цікавим. Установлено взаємозв'язок м'язів і внутрішніх органів, що одержала назву моторно-вісцеральних рефлексів. Працюючі м'язи посилають по нервових волокнах інформацію про власні потреби, стан і діяльність внутрішнім органам через вегетативні нервові центри й у такий спосіб впливають на їхню роботу, регулюючи й активізуючи неї. Може бути, саме цей механізм лежить в основі лікувального ефекту ритмічного скорочення м'язів під час ходьби й перегони.
Людина звичайно не зауважує роботи свого серця, якщо його скорочення відбуваються через рівні проміжки часу, але всяка зміна цього ритму (випадання скорочення або позачергове скорочення) відчувається болісно. Як ми вже говорили, багато хворих позбуваються від цієї неприємної недуги за допомогою фізичної активності.
Не виключено, що ритмічні скорочення м'язів (при рівномірній ходьбі й бігу) передають свою інформацію з моторно-вісцеральних шляхів серцевому м'язу і як би диктують їй фізіологічно правильний ритм.
И. П. Павлов говорив, що в житті людського організму немає нічого більше владного, чим ритм, і будь-яка функція, особливо вегетативна, має постійну схильність переходити на нав'язаний їй ритм. А якщо врахувати, що порушення ритму серцевих скорочень часто буває пов'язане з порушенням нервової регуляції, стане зрозумілим ефект впливу, що нормалізує, ритмічних м'язових скорочень на діяльність серця.
Крім того, відомий і прямий функціональний зв'язок працюючих кістякових м'язів і серця за допомогою гуморальної (тобто через кров) регуляції. Установлено, що на кожні 100 мол підвищення споживання кисню м'язами при навантаженні, відзначається ріст хвилинного обсягу серця на 800 мол, отже, можна сказати, що в певній мері робота м'язів «набудовує» роботу серця.
М'язи є потужною біохімічною лабораторією. Вони містять особливу дихальну речовину - міоглобін (подібний з гемоглобіном крові), з'єднання якого з киснем (оксимиоглобин) забезпечує тихорєцький подих при екстраординарній роботі організму, наприклад при раптовому навантаженні, коли серцево-судинна система ще не перешикувалася й не забезпечує доставку необхідного кисню. Важливе значення міоглобіну полягає й у тім, що, будучи найпершим кисневим резервом, він сприяє нормальному протіканню окисних процесів при короткочасних порушеннях кровообігу й статичній роботі. Кількість міоглобіну досить велике й досягає 25 % від загального змісту гемоглобіну.
М'яза відіграють роль допоміжного фактора кровообігу. Широко відомо, що для стимуляції венозного кровотоку у хворих варикозним розширенням вен (хвороба, пов'язана з уродженою слабістю венозної стінки) корисна дозована ходьба. Вона зменшує набряки, тому що м'язи, що скорочуються, ніг як би підганяють, вичавлюють і підкачують венозну кров до серця.
Ученими встановлено, що кожне м'язове волокно постійно вібрує навіть у стані видимого спокою. Ця вібрація, звичайно відчуває не, не припиняється ні на мінуту й сприяє кращому кровотоку. Таким чином, кожний кістяковий м'яз, а їх в організмі близько 600, є як би своєрідним мікронасосом, що нагнітає кров. Звичайно, додаткова участь такої кількості периферичних «серць», як їх образно називають, значно стимулює кровообіг.
Саме чудове при цьому полягає в тому, що ця система допоміжного кровообігу чудово піддається тренуванню за допомогою фізичних вправ і, будучи активно включеної в роботу, багаторазово підсилює фізичну й спортивну працездатність. Відсутність же регулярних фізичних навантажень хоча б протягом 2-3 днів швидко «растреніровиваєт» систему мікронасосів.
Не виключено, що м'язові мікронасоси поряд з іншими факторами грають не останню роль у лікувальному ефекті, що дають фізичні вправи при деяких формах серцевої недостатності. Уявимо собі: серцевий м'яз ослаблений, вправи, здавалося б, підсилюють навантаження на неї, а в результаті, як це ні парадоксально, - ознаки хвороби зникають або зменшуються.
М'язове волокно характеризується наступними основними фізіологічними властивостями: збудливістю, скоротністю й розтяжністю. Ці властивості в різному сполученні забезпечують нервово-м'язові особливості організму й наділяють людини фізичними якостями, які в повсякденному житті й спорті називають силою, швидкістю, витривалістю й т.д. Вони відмінно розвиваються під впливом фізичних вправ.
Сила краще й швидше інших якостей росте під впливом фізичних навантажень. При цьому м'язові волокна збільшуються в поперечнику, у них у великій кількості накопичуються енергетичні речовини й білки, м'язова маса росте. Існує фізична закономірність: сила м'яза пропорційна фізіологічному поперечному її перетину, тобто сумі поперечних перерізів всіх її волокон. Але силові здатності різних м'язів не однакові. Так, абсолютна сила, виражена в кілограмах на 1 див 2 (максимальний вантаж у кілограмах, що може підняти м'яз із поперечним перерізом 1 див); литкова м'яза дорівнює 5.9; біцепса 11.4; триглавого м'яза плеча 16.8; гладких м'язів — усього 1 кг/див 2 .
Регулярні фізичні вправи з обтяженням (заняття з гантелями, штангою, фізична праця, пов'язаний з підйомом ваг) досить швидко збільшують динамічну силу. Іноді вже через 2-3 тижні результат стає очевидним. Причому сила добре розвивається не тільки в молодому віці. І в людей похилого віку здатність до її розвитку більша, ніж прийнято думати.
Самі яскраві приклади розвитку мускулатури й пов'язаної з нею сили дає важка атлетика. Видатний у минулому спортсмен Василь Алексєєв почав «тягати штангу», коли його власна маса була дорівнює 88 кг при довжині тіла 182 див. Він вичавлював штангу вагою 75 кг, у ривку брав 75 кг, а в поштовху 95 кг (у сумі набирав 245 кг). На Мюнхенських Олімпійських іграх, маючи власну масу 152,8 кг, він вичавлює вже штангу в 235 кг, у ривку показує результат 175 кг, а в поштовху 230 кг, домігшись, таким чином, феноменального результату в триборство — 640 кг! Ці результати їм же згодом були значно підвищені. Звичайно, такі фантастичні досягнення зажадали велетенської праці, коли за кожне тренування атлет піднімало по 20-30 т металу.
Для розуміння фізіологічних можливостей м'язової системи цікаво ознайомитися з експериментом американця Брюса Рэнделла, що поставив собі завдання наростити м'язову масу й фізичну силу, використовуючи інтенсивні фізичні навантаження з вагами й спеціальне посилене харчування. Маючи первісну масу 92 кг (довжина тіла 184 див), він збільшив неї до 182 кг в основному за рахунок гіпертрофії кістякової мускулатури. Потім з такою ж послідовністю й завзятістю став скидати зайві кілограми й за 7.5 мес. знизив масу тіла на 97 кг, довівши її до 85 кг.
Звичайно, ці досвіди становлять безсумнівний інтерес для науки, оскільки виявляють величезні пластичні й динамічні можливості кістякової мускулатури, але ніяк не можуть бути прикладом для наслідування.
Фізична сила кістякових м'язів залежить не тільки від величини м'язової маси, товщини м'язових волокон і кількості рухових одиниць, що беруть участь у роботі (нервова клітка й м'язове волокно, яким вона управляє), але й, що дуже важливо, від погодженості їхніх дій. Добре налагоджена, відрегульована взаємодія працюючих м'язів обумовлює правильні координовані рухи. Висококоордінірованніє руху в спорті допомагають виконувати складні вправи, а у звичайному житті дозволяють м'язам працювати ощадливо, коли в русі бере участь тільки мінімум потрібних м'язових волокон, інші ж відпочивають. Це якість дуже важливо для виробничої діяльності людини. М'яза, що працюють із високим коефіцієнтом корисної дії, менше утомлюються й тому зберігають великий резерв підвищення продуктивності праці.
Тренування й удосконалювання координації рухів можливі тому, що існує так зване м'язове почуття. Фізіологічною основою його є наявність у м'язах і сполучній тканині навколо суглобів спеціальних закінчень чутливих нервів - пропріорецепторів. При розтяганні й скороченні м'язів вони дратуються й посилають імпульси-інформацію в головний мозок. Зворотні імпульси із центральної нервової системи роблять регулюючий і координуючий вплив на дії м'язових волокон, дозволяючи виконувати ювелірно точні рухи, які лежать в основі будь-якої майстерності. Коли м'язове почуття розвинене найвищою мірою, рука людини стає органом творчості.