Реферат
з харківщинознавства на тему:
«Фізкультура та спорт»
Виконав: учень 9-А класу
Єзик Костянтин
Перевірила: учитель
Запорожченко Людмила Романівна
2007 рік
Зміст
1. Вступ
2. Спорт у міжвоєнних роках (1917-1941)
3. Фізкультура та спорт у 1940-1950 рр.
4. Спорт та фізична культура у середині 50 – на початку 90-х років
5. Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Дозвольте поцікавитись, чи займались ви якимось видом спорту? Адже спорт дуже важливий у нашому житті. Спорт робить нас сильнішими і ми стаємо біль впевненішими. Він дозволяє нам залишатися міцними і здоровими. Ті, хто займаються спортом постійно, перебувають у гарній формі та рідко хворіють. Є навіть приказка: “У здоровому тілі – здоровий дух”. Особисто я надаю велику перевагу спорту у моєму житті і тому вирішив написати реферат на тему “Фізкультура та спорт на Харківщині у ХХ ст.”.
Спорт у міжвоєнних роках (1917-1941)
Велику увагу приділяли фізичному загартовуванню, спорту, воєнній підготовці та технічній творчості. З 1922 р. в місті виходив журнал «Вестник физической культури». Б. М. Красовицький у своїй книзі «Столичный Харьков — город моей юности» так описує цей феномен у зв'язку з будівництвом парашутної вишки у міському парку Харкова: «Йде підготовка до можливої війни та захисту кордонів. Розроблено спортивний комплекс «Підготовлений до праці й оборони», до якого входили біг, плавання, стрільба з мілкокаліберної гвинтівки... Ті, хто відпрацьовував нормативи комплексу, одержував значок з такою ж назвою. Кожна молода людина, насамперед комсомолець, повинен був мати цей значок. Ось і з парашутної вишки комсомолець повинен був обов'язково стрибнути».
Спорт став популярним і масовим. Спортивні змагання відвідували тисячі і тисячі болільників. В історію українського спорту 20 — 30-х років харків'яни вписали найяскравіші сторінки.
У середині 20-х років розпочалося будівництво стадіону «Металіст» (побудований у 1927 р.) і був відкритий єдиний у довоєнний час у Харкові плавальний басейн. Усе це було дуже вчасно, бо в 1928 р. в місті проходила Всесоюзна спартакіада. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася в Харкові ще в 1921 році. Харків'яни перемагали не тільки у себе вдома, а й успішно виступали в Москві, Києві, інших містах СРСР, демонстрували свою майстерність у Німеччині, Латвії та інших країнах. З року в рік росла слава міста як спортивної столиці України. Після встановлення найвищої відзнаки у спорті «Заслужений майстер спорту СРСР» це звання отримали чимало харків'ян (Г. Артамонов, О. Безруков, О. Гончаренко, В. Раєвський та ін.). Серед перших був футболіст І. В. Привалов. На рахунку спортсменів-харків'ян — підкорення недосяжної вершини Хан-Тенгрі, розвиток нового тоді мотоциклетного спорту та інші спортивні досягнення.
Фізкультура та спорт у 1940-1950 рр
До війни Харків мав одну з найкращих спортивних баз у Радянському Союзі. На цьому ґрунті розцвітало жваве фізкультурне життя, основними принципами якого були масовість і доступність. Під час німецько-фашистської окупації вся фізкультурно-спортивна робота в місті та області повністю припинилася, а спортивні споруди були зруйновані. Невдовзі після визволення відновили роботу спортивні товариства і спортивна громадськість взялася за відбудову зруйнованого. Одночасно спортсмени брали участь і в спортивних змаганнях, яких тільки в Україні протягом 1945 р. відбулося понад 5 тисяч. Найважливішим заходом року стала Всеукраїнська спартакіада в Києві, присвячена перемозі над фашизмом. Її призерами стали Харківські гімнастка Лідія Красненко та легкоатлети Василь Соха, Поліна Букреєва, Зінаїда Шулякова, Раїса Близнецова. Того ж року в республіці відбулись масові змагання з лижного спорту, на яких Харківська команда здобула перемогу.
Результати відбудови матеріальної бази фізкультури й спорту проявилися вже влітку 1946 р., коли стали до ладу стадіони, обладнані спортзали в деяких вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Уперше після п'ятирічної перерви відкрилася гребна станція. У Центральному парку культури й відпочинку ім. О. М. Горького в Харкові були відновлені тенісні корти, почалося будівництво відкритого басейну. Наступного року більшість спортивних споруд було відбудовано, з'явилися й нові спортивні зали та майданчики, якими жителі користувалися безкоштовно. Відбудова матеріальної бази сприяла відродженню фізкультурного життя. Було підготовлено багато розрядників та інструкторів на громадських засадах. Чималу роль у розвитку масовості фізкультури й спорту відіграло запровадження з 1946/1947 навчального року уроків фізкультури замість військової підготовки для всіх учнів семирічної школи та для дівчат у середній. Усе це створило підґрунтя для майбутніх перемог на спортивних аренах. Найвагомішими досягненнями 1946 р. стали перемоги на чемпіонатах УРСР лижника О. Гризлова, борця Г. Малинки (утримував це звання протягом 9 років), легкоатлета Г. Раєвського (повторив свій успіх і в наступному році) та три рекорди на всесоюзних змаганнях із мотоспорту Н. Скобель. Наступного, 1947 року чемпіонами УРСР стали 26 Харківських спортсменів.
Активізації фізкультурно-спортивної роботи сприяла Постанова ЦК ВКП(б) від 27.12.1948 р. «Про розвиток фізичної культури та спорту». Вона привернула увагу партійних органів до цієї сфери суспільного життя. Під їхнім керівництвом боротьба за масовість фізкультурного руху стала справою не лише ентузіастів і професіоналів, а й усіх керівників підприємств, установ і навчальних закладів. Масовий фізкультурний рух розглядався не тільки як засіб зміцнення здоров'я народу й відволікання молоді від «вулиці», а і як передумова для високорозвиненого спорту, здатного захищати честь країни на європейських і світових змаганнях. У 1949 р. юнаки та дівчата почали виконувати нормативи на значок «Готовий до праці й оборони» (ГПО). У містах працювали фізкультурні колективи. Кількість значкістів ГПО неухильно зростала, що певною мірою було результатом масових приписок, але спортивні досягнення харків'ян також зростали, і це було реальним фактом. Наприклад, спортивна кар'єра Олега Гончаренка почалася з перемоги у 1947 р. на республіканських змаганнях з велоспорту серед юніорів. У 1951 р. на всесоюзній першості він завоював бронзову медаль. Але найвищих результатів молодий спортсмен досяг в іншому виді спорту — ковзанярському. Перемоги на республіканських та союзних змаганнях забезпечили йому місце у збірній СРСР на світовому чемпіонаті з ковзанярства 1953 р., а воля до перемоги і прекрасна фізична підготовка — золоту медаль. Потім були нові перемоги: тричі на світових і двічі на європейських чемпіонатах. У 1958 р. О. Гончаренко здобув лавровий вінок абсолютного переможця національного, європейського та світового чемпіонатів і став першим харків'янином, занесеним за це до Книги рекордів Гіннеса.
Протягом другої половини 1940-х років у Харкові та області розвивалися й командні види спорту. З 1943 р. відродився футбол, у 1946 р. — баскетбол, волейбол, гандбол, у 1948 р. — хокей. Деякі команди показували високі й стабільні результати. На Спартакіаді УРСР першість завоювала Харківська команда волейболістів, а боксери, гімнасти, велосипедисти, важкоатлети та борці у командному заліку посіли друге місце. Волейбольна команда України, у складі якої грали харків'яни Гафанович, Ломоносов та Горбунов, виборола золоту медаль і звання чемпіонів Спартакіади народів СРСР. Жіноча волейбольна команда республіки, яка складалася здебільшого з Харківських спортсменок, посіла на ній друге місце. Звання Заслуженого майстра спорту був удостоєний харків'янин Е. Лорент, який у змаганнях з автомотоспорту встановив два світові рекорди. Збірна команда України з футболу, у складі якої виступали четверо харків'ян, виграла першість країни.
Особливе місце в історії людства займають Олімпійські ігри. Це змагання найвищого рівня, де перемогу виборюють кращі спортсмени світу. До Другої світової війни спортсмени Радянського Союзу в Олімпійських іграх участі не брали. Перемога СРСР над німецько-фашистськими загарбниками обумовила докорінні зміни в міжнародному олімпійському русі. У 1946 р. президент Міжнародного Олімпійського комітету (МОК) 3. Едстрем поставив питання про участь радянських спортсменів у Олімпійських іграх 1948 року. І хоча питання було вирішено позитивно, радянська збірна участі в цих іграх не взяла через брак часу на підготовку й різні формальності.
Першими для спортсменів Радянського Союзу стали XV Олімпійські ігри, що відбулися у Хельсінкі 19 липня — 3 серпня 1952 року. Вони розглядалися, з одного боку, як своєрідний звіт про розвиток фізичної культури й спорту за роки радянської влади, а з другого, крізь призму «холодної» війни як двобій з лідером капіталістичного світу — США. До складу радянської делегації увійшов 381 спортсмен, серед яких було троє харків'ян: молода гімнастка Марія Гороховська, метальник молота Микола Редькін і штангіст Федір Осика. Олімпійський дебют СРСР був блискучий, хоча формально двобій із США закінчився внічию — обидві команди набрали в неофіційному заліку по 494 очки, розділивши перше місце.
Найкраще виступили радянські гімнастки, показавши майстерність вищого класу. Боротьба за звання олімпійської чемпіонки розгорнулася між двома українськими спортсменками — харків'янкою М. Гороховською та киянкою Н. Бочаровою. Стабільні виступи Гороховської в усіх видах гімнастичного багатоборства (вона завоювала срібні медалі у вправах на колоді, брусах, опорному стрибку й у вільних вправах) дозволили їй набрати кращу суму балів і завоювати звання абсолютної чемпіонки Олімпійських ігор. Н. Бочарова посіла друге місце.