Смекни!
smekni.com

Активи як найважливіший об єкт бухгалтерського обліку економічна сутність зміст принципи кла (стр. 3 из 3)

2.4. Класифікація за ступенем ліквідності

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні і неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До ліквідних активів підприємства належать грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної (балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних активів підприємства належать основні засоби, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо.

Розділ 3. Зміст поняття “активи” за НСБО

Після реформування бухгалтерського обліку в Україні у поняття “активи” почав вкладатися дещо інший зміст, аніж раніше. Не можна говорити, що облік було перевернуто “догори ногами”, але з’явилося багато деталей, які доповнили і покращили зміст поняття активів, зробили їхній облік значно зручнішим і логічнішим, запозичивши багато корисного досвіду із західної бухгалтерської практики.

Нижче наведені визначення основних видів активів згідно Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Основні засоби (згідно П(С)БО 7) — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій. Очікуваний термін корисного використання (експлуатації) основних засобів більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше року).

До складу Основних засобів, згідно стандарту, відносять власне основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби поділяються на:

1) Земельні ділянки.

2) Капітальні витрати на поліпшення земель.

3) Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

4) Машини та обладнання.

5) Транспортні засоби.

6) Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

7) Робочу та продуктивну худоба.

8) Багаторічні насадження.

9) Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи поділяються на:

1) Бібліотечні фонди.

2) Малоцінні необоротні матеріальні активи.

3) Тимчасові (нетитульні) споруди.

4) Природні ресурси.

5) Інвентарну тару.

6) Предмети прокату.

7) Інші необоротні матеріальні активи.

Нематеріальні активи (згідно П(С)БО 8) — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємством з метою використання протягом більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Основними групами, на які поділяються при обліку нематеріальні активи, є:

1) Права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо).

2) Права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

3) Права на знаки для товарів та послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо).

4) Права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист від недобросовісної конкуренції тощо).

5) Авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо).

6) Гудвіл.

7) Інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Запаси (згідно П(С)БО 9) — це активи, які:

– утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

– перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

– утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До складу запасів відносяться:

1) Сировина, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

2) Незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.

3) Готова продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

4) Товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

5) Малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше року.

6) Молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського господарства, якщо вони оцінюються за П(С)БО 9.

Дебіторська заборгованість (згідно П(С)БО 10) — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату.

Дебіторська заборгованість поділяється на:

– довгострокову (сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу);

– поточну (сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу).

Варто відзначити, що після впровадження Національних стандартів бухгалтерського обліку з’явився “резерв сумнівних боргів” — рахунок, покликаний коригувати суму дебіторської заборгованості, реальної до відшкодування.


Висновок

Необхідність переходу на Національні стандарти бухгалтерського обліку, які не суперечать міжнародним стандартам, в тому числі і по обліку активів господарюючих суб’єктів, продиктовано тим, що старі положення бухгалтерського обліку, які базувалися, в основному на правилах Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не давали реального уявлення про активи, що, в свою чергу, утруднювало:

– прийняття управлінських рішень;

– складання бізнес планів;

– отримання інвестицій, у тому числі від іноземних партнерів.

Таким чином, НСБО привели значення активів до їх справедливої вартості, що дає реальне уявлення про їх величину і дає можливість користувачам звітності (інвесторам, акціонерам, засновникам тощо) оцінити ситуацію для прийняття управлінських рішень.

Так, виходячи з норм П(С)БО 9 “Запаси”, бухгалтери зрозуміють, що уся вартість малоцінних та швидкозношуваних пердметів (термін служби яких до одного року), які передані (передаються) в експлуатацію, розглядається як витрати підприємства, тобто в балансі і на рахунках не може бути показника про вартість малоцінних предметів в експлуатації, про нарахування зносу по ним. Крім того, частина малоцінних та швидкозношуваних предметів (зі строком служби більше одного року) з 2000 року включається до складу основних засобів.

Отже, після впровадження Національних стандартів розуміння активів змінилося, в першу чергу, змінилася їх економічна сутність. Активи почали розумітися, як ресурси підприємства, здатні приносити вигоду, дохід своєму власнику, тобто почав враховуватись критерій корисності. Крім того, активи почали обліковуватись виходячи з принципу обачності, який передбачає незавищення вартості активів — облік за справедливою вартістю.


Список використаної літератури:

1. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998. — 448 с.

2. Макаров В.Г. Теоретические основы бухгалтерского учета. — М.: Финансы, 1978. — 159 с.

3. Гусева Т.М., Шеина Т.Н. Основы бухгалтерского учета: теория, практика, тесты: Учебное пособие / Под ред. В.Г. Гетьмана. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.

4. Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ. Под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 663 с.

5. Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посібник. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. — 245 с.

6. Любушин Н.П., Жаринов В.В., Бородина Н.В. Теория бухгалтерского учета: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. В.Д. Новодворского. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 294 с.

7. Сердюк В.Н. Бухгалтерский учет: Учебно-практическое пособие. — Донецк: КИТИС, ДонГУ, 1999. — 528 с.

8. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник / Під ред. М.В. Кужельного. — 5-те видання, доповнене і перероблене. — К.: А.С.К., 1998. — 223 с.

9. Чацкис Е.Д., Лысюк А.Н. Бухгалтерский учет: основы теории и практики. — Донецк: Сталкер, 1999. — 272 с.

10. Н.И. Попова. Теория бухгалтерского учета. Учебное пособие. — Донецк: КИТИС, ДонГУ, 1998 г. — 204 с.

11. Бабаев Ю.А. Теория бухгалтерского учета: Учебник для вузов. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 391 с.

12. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. ч. 5. — Луганськ: “Промдрук” ДСД “Лугань”, 2000. — 336 с.

13. Бібліотека “Фактора”. Національні стандарти бухгалтерського обліку: нормативна база. — 5 видання, доповнене. — Харків: Фактор, 1999. — 180 с.

14. “Налоги и бухгалтерский учет”, № 5 (261), 21 января 2000 г.

15. “Все о бухгалтерском учете”, № 47 (472), 24 мая 2000 г.