Для присвоєння звання «Майстер спорту» жінкам необхідно зробити один похід V к.с. як учасниця й два походи IV к.с. як керівник групи. Вимогами так само допускається для присвоєння даного звання зробити один похід V к.с. як учасниця, один похід IV к.с. як керівник і набрати 5 балів на чемпіонатах і міжнародних змаганнях зі спортивного туризму. Допускається набрати 10 балів на чемпіонатах і міжнародних змаганнях зі спортивного туризму.
Принцип нарахування балів для присвоєння звання «майстер спорту» представлений у таблиці 2.2.
Бали в графі «Вихідна оцінка» привласнюються тільки за керівництво походом (капітанові команди). Додаткові бали нараховуються як керівникам (капітанам), так і учасникам походів, проведених у рамках змагань. Бали нараховуються тільки за умови, що кількість балів, отримана командою на змаганні, складе не менш 75% від максимально можливої суми балів для даних змагань. При цьому число команд минулі затверджені маршрути повинне бути не менш чотирьох. У випадку трьох команд, бали привласнюються, як за друге-четверте місце.
Таблиця 2.2 Порядок нарахування балів за участь спортсменів у чемпіонатах по спортивному туризмі (III група змагань).
| Категорія складності маршрутів | Вихідна оцінка(бали) | Додаткові бали за участь у чемпіонаті | ||
| 1 місце | 2-3 | 4-6 | ||
| V-Р | 10 | 5 | 3 | 1 |
Для присвоєння розрядів і звань зараховуються походи й маршрути на змаганнях, що відповідають вимогам «Правил проведення спортивних туристських походів» і «Правил змагань» спортивного туризму. Після успішного закінчення походу й розгляду необхідних документів, учасникам і керівникам походу видаються довідки про здійснення спортивного походу.
Звання «майстер спорту» привласнюється за зроблені походи й (або) по балах, що не ввійшов у залік на розряд КМС. При цьому одне керівництво походом V к.с. (10 балів на змаганнях) для чоловіків або одне керівництво походом IV к. с. (5 балів на змаганнях) для жінок повинні бути виконані (отримані) протягом 4-х років попередньому одержанню звання. Розрядні вимоги строго розмежовують роль учасника й керівника походу. Зрозуміло, що обсяг проведеної роботи й рівень відповідальності при підготовці й організації походу, безпосередньо в поході й після його закінчення в керівника походу незмірно вище, ніж в учасників. Відповідно в керівника походу повинна бути й відповідна спортивна кваліфікація. Розрядні вимоги це строго враховують і стимулюють ріст спортивної майстерності. Так для присвоєння звання «майстер спорту» необхідно мати досвід керівництва не менш чим трьома походами по класифікованих маршрутах і (або) відповідною кількістю походів по технічних маршрутах. Без зазначеного досвіду керівництва спортивною групою, навіть за умови набраних балів за участь у змаганнях, звання «майстер спорту» не привласнюється.
У той же час, далеко не всім дано бути гарними керівниками, хоча спортсменами-учасниками вони можуть бути відмінними (мати тактико-технічну майстерність; гарною фізичною підготовкою та ін.). Розрядні вимоги ураховують і дану особливість. При присвоєнні розрядів від другого, до КМС допускається заміна керівництва походами I,II,III і IV категорій складності - участю в походах відповідно III, IV, V і VI категорій складності. Походи, зроблені по тому самому маршруті в даному виді туризму зараховуються, якщо вони зроблені один раз як учасник, іншої - як керівник.
У спортивному туризмі, як треба з вище представленого матеріалу, існує досить унікальна для спорту ситуація - є можливість одержати спортивні розряди й звання без участі в офіційних змаганнях. Така ситуація продиктована сутністю спортивного туризму - група самостійно розробляє маршрут, включаючи необхідний набір класифікованих ділянок, і переборює його. При цьому самі маршрути й умови їхнього проходження різними групами різні, що, загалом, не відповідає вимогам спортивних змагань. Учасники походу скоріше «борються» з «природними» труднощами, проявляючи необхідну майстерність і морально-вольові якості, ніж із суперниками з інших спортивних команд. Безсумнівно, що такого роду боротьба має право на існування й може заохочуватися присвоєнням спортивних розрядів.
При розгляді звіту й визначенні результатів змагань комісією, серед іншого, ураховується наступне.
Район проведення походу (його кліматогеографічні й інші характеристики).
Розроблений командою маршрут (його логічність, оригінальність, послідовність включених класифікованих ділянок різної категорії труднощі, відповідність категорії складності походу, довжина, висотні характеристики та ін.).
Техніку подолання командою класифікованих ділянок, що визначають складність походу (технічні параметри перешкод, використана командою техніка й тактика їхнього подолання, правильність застосованих технічних прийомів і засобів і т.д.).
Тактичні рішення групи при підготовці маршруту й при його здійсненні (логічність включення радіальних ділянок на маршруті, розподіл закидань продуктів і спорядження, організацію харчування, біваків і т.д.).
Ступінь виконання групою заявлених завдань (повноту й точність проходження заявленого маршруту, строки проходження).
Після аналізу всієї представленої інформації (звичайно кожному критерію надається бальна оцінка) виявляються переможці й призери.
Зовсім очевидно, що заочна форма змагань має істотні недоліки. Групи роблять походи даної категорії складності в різних районах, у різних погодних умовах, з різними по змісту й складності класифікованими ділянками. Досить важко, навіть для досвідчених експертів, об'єктивно провести порівняння походів однієї категорії складності, але проведених у різних умовах. Приміром, у лижному поході 6-й категорії в субарктичної зоні (наприклад, архіпелаг Північна Земля) - технічна складність визначається багато в чому складністю орієнтування, складністю життєзабезпечення групи в умовах автономності походу. А на складність такого походу в цілому, безсумнівно, впливають «тверді» кліматичні умови його проведення. У лижному поході тієї ж категорії складності в горах технічна складність визначається багато в чому самим гірським рельєфом - подоланням гірських схилів, перевалів, зимовими сходженнями на вершини (так само, втім, «на тлі» твердих кліматичних умов). Як зрівняти такі різні по змісту, тактичним і технічним рішенням походи? При всім багатому досвіді експертів частка суб'єктивізму в ухваленому рішенні буде досить велика.
Щоб перебороти зазначені недоліки заочної форми змагань, була запропонована очна форма змагань по спортивному туризму й розроблені правила таких змагань. Очні змагання відповідно до розрядних вимог і «Правилами змагань» проводяться в ранзі чемпіонату по всіх видах спортивного туризму. Чемпіонат проводиться серед команд, що виступають в один час, в одному районі; команди безпосередньо «на місці» оцінюються суддями змагань. Змагання проводяться в районах, у яких можливе здійснення класифікованих маршрутів не нижче V категорії складності.
Очні змагання здійснюється у формі двоєборства – на спортивному й технічному маршрутах. Спортивний маршрут являє собою 5-6 класифікованих ділянок (КУ) довжиною від 0.5-0.7 до повного денного переходу, характерного для даного виду туризму. Категорії труднощів ділянок відповідають IV-VI, при цьому не менш двох ділянок повинне бути V категорії труднощів. Спортивний маршрут проходиться поетапно: група виходить на подолання КУ й повертається в базовий табір змагань (фактично протягом декількох днів група здійснює кілька радіальних виходів). Категорія труднощів і оцінка кожного такого етапу, виражається в балах (визначається суддями-експертами). Сума балів, що виражають технічну складність етапу змагань, визначається при цьому як безпосередньо природною складністю перешкод (крутістю схилів, глибиною сніжного покриву, швидкістю плину гірської ріки та ін.), так і тими техніко-тактичними завданнями, які визначені суддями й умовами змагань.
Технічний маршрут являє собою туристський похід тривалістю 5-7 днів і відповідною довжиною. Технічний маршрут включає не менш 4-5 класифікованих ділянок, у тому числі не менш 2-х ділянок 4-й к.т. і не менш одного (не більше 2-х) - 5-й к.т. Категорії труднощів КУ технічного маршруту (як і спортивного) визначаються експертами на підставі максимально повної наявної про їх інформації. Результати експертизи затверджуються рішенням головної суддівської колегії (ГСК). Технічні маршрути розробляються командами самостійно в межах району змагань і переліку класифікованих ділянок, затвердженого ГСК. Таким чином, технічні маршрути, містять КУ в меншому числі, чим це передбачено для відповідних класифікованих маршрутів, а так само зменшені параметри по довжині маршруту й тривалості походу.
Перевага змагань технічних маршрутів перед змаганнями в програмі класифікованих маршрутів полягає в наступному. Технічні маршрути здійснюються командами в одному районі, в один час, при приблизно подібних погодних умовах. Передбачено загальний старт, загальний контрольний час і єдине місце фінішу. Таким чином, у випадку заочних змагань команди веде спортивну боротьбу в максимально подібних умовах.
Маршрути всіх команд повинні мати в мінімумі одна загальна контрольна ділянка, обслуговува безпосередньо суддями. Судді не по фотографіях і описам, а безпосередньо можуть бачити роботу команд і оцінити їхню тактико-технічну підготовку. У той же час, наявність технічного багатоденного маршруту докорінно відрізняє очні змагання зі спортивного туризму від змагань по ТПМ. У цьому випадку, як і при проходженні класифікованих маршрутів, учасники повинні володіти всіма компонентами туристської техніки й тактики, і, що саме головне, застосовувати їх у реальних умовах (наприклад, на різноманітних формах рельєфу); мати відмінну фізичну форму й психологічну стійкість.