Оскільки стратегічний потенціал рекреацінної системи регіону є новим поняттям, то науковцями ще не сформований підхід до формування стратегії його реалізації.
Розробка стратегії розвитку рекреаційної системи регіону та реалізація її стратегічного потенціалу вимагає: визначення цілей та мети розвитку рекреаційної системи регіону; проведення комплексного аналізу стратегічного потенціалу, що дозволить визначити конкурентні переваги кожної рекреаційної системи, які є основними чинниками зростання показників ефективності її діяльності; обгрунтування вибору стратегії: взначення механізмів реалізації стратегії, здійснення моніторингу стану розвитку рекреаційної системи регіону та її стратегічного потенціалу.
При обгрунтуванні вибору стратегії розвитку рекреаційної системи потрібно враховувати; кількісний і якісний склад стратегічного потенціалу; потреби споживачів у рекреаційних послугах; цільовий ринок, на який орієнтується регіон; рівень освоєності та використання складових стратегічного потенціалу; сформований імідж території. За умови обдуманого та зваженого вибору стратегії реалізації стратегічного потенціалу рекреаційної системи регіону можливим стане ефективний розвиток підприємництва, який є потужним джерелом доходів місцевих бюджетів, створює нові робочі місця, екологічно чисте середовище, прийнятні ціни, можливість якісного відпочинку.
Різноманіття структур стратегічного потенціалу, різний рівень урбанізації, соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів обумовлюють суттєві відмінності у розвитку регіональних рекреаційних систем.
Серед базових стратегій розвитку регіональних рекреаційних систем виділяють:
- стратегію рекреаційної спеціалізації. Цей вид стратегії характерний дня рекреаційних систем з високим рівнем стратегічного потенціалу;
-для регіонів, на території яких знаходиться унікальні рекреаційні системи. При виборі цієї стратегії спрямована на задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту у рекреаційних послугах;
- стратегію пріоритетності рекреації. Цей тип стратегії доцільно обирати регіонам, які мають середній рівень стратегічного потенціалу або високий, але якісна структура є дисгармонійною чи недостатньою. Крім того, цей тип необхідно обирати тим рекреаційним системам, в яких немає яскраво раженої рекреаційної орієнтації, але розвиток галузей, які перешкоджають функціонуванню рекреації, обмежується. Діяльність рекреаційної системи при виборі цього типу стратегії орієнтується на задоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах і частково зовнішнього;
- стратегію диверсифікації. Цей тип характерний для регіонів які мають незначний природно-рекреаційний потенціал, проте його частка в структурі прнродно-ресурсного потенціалу регіону с значною, а стратегічний потенціал - високим чи середнім. Рекреаційна система при виборі цієї стратегії націлена на повне задоволення внутрішнього попиту;
- стратегію лібералізації. Цей тип характерний для рекреаційних систем де поряд з цінними рекреаційними ресурсами є інші природні ресурси, економічна цінність яких співвідносна із цінністю рекреаційних ресурсів. При виборі цієї стратегії в регіоні рівноцінно розвиваються як промисловість, так і рекреація, при чому без шкоди одна для одної. При виборі цієї стратегії цільовим ринком рекреаційної системи буде внутрішній;
- відступну стратегію. Цей тип стратегії характерний для регіонів, де рекреація не відноситься до пріоритетних сфер діяльності, а стратегічний потенціал є низьким. У цьому випадку рекреаційна система розвивається так, щоб не зашкодити розвитку інших сфер національної економіки та орієнтується на часткове задоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах.
Враховуючи багатоцільовий характер функціонування рекреаційних систем, можна говорити про наявність системи функцій, які вона викопує. Функціональна спрямованість рекреаційної системи регіону також зумовлена структурою стратегічного потенціалу, сформованою за функціональним принципом, а також на основі розподілу та спеціалізації праці. Тому другим рівнем багаторівневої моделі формування стратегій розвитку регіональної рекреаційної системи та реалізації стратегічного потенціалу є розробка функціональних стратегій.
Функціональна стратегія - тип забезпечуючої стратегії, яка визначає функціональну орієнтацію певної рекреаційної системи залежно від складу її стратегічного.потенціалу. [7]
Серед функціональних стратегій доцільно виділити:
- стратегію розвитку пізнавальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішній попит. Основний чинник - наявність природно-заповідних об'єктів, рекреаційних атракцій. історико культурних, сакральних пам'яток;
- стратегію розвитку спортивної рекреації. Орієнтація на внутрішній і частково зовнішній попит. Основний чинник- наявністьсприятдиних кліматичних і природно-географічних умов, розвиток спеціальної інфраструктури;
- стратегію розвитку лікувальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і вітутрішній попит. Основини чинник - наявність і розташування цінних рекреаційних територій лікувального призначений, цінних рекреаційних ресурсів, зокрема мінеральних вод та лікувальних грязей, санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, кваліфікованих працівників, сприятливих екологічних умов;
- стратегію розвитку оздоровчої рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішній попит. Основі її чинники - наявність земель оздоровчого призначення та рекреаційних ресурсів для реалізації цілей оздоровлення: водні, лісові та мінеральні ресурси, заклади спеціальної інфраструктури та кваліфіковані працівники, сприятлива екологічна ситуація та клімат.
- стратегію змішаної спеціалізації - характерна для регіональних рекреаційних систем, де наявні умови для розвитку сфер рекреації різного спрямування, наприклад, пізнавальної та лікувальної;
- стратегію диференційованої спеціалізації - характерна для рекреаційних систем, де є можливості для розвитку суміжних сфер рекреації, наприклад, оздоровчої та лікувальної;
- стратегію універсальної спеціалізації - характерна для рекреаційних систем, у яких наявні умови для розвитку всіх сфер рекреації. В основному цей тин стратегії обирають регіони з високим рівнем стратегічного потенціалу рекреаційної системи.
Туризм виступає дієвим засобом формування ринкових механізмів, поповнення державного і місцевого бюджетів, створення нових робочих місць, однією з форм раціонального використання вільного часу, змістовного проведення дозвілля, оздоровлення нації. Одним з основних напрямків туризму стає сільський туризм, що має усі шанси на ефективний і успішний розвиток.
Розділ ІІІ. Сільський туризм. Оцінка сучасного стану та перспективи розвитку
З початку XXI ст. сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що стали надзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, — так звані зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.
Темпи росту сільського зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10—15 % .[8]
Тільки один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму, на сьогодні складає близько 2 млн. ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. "зелених" туристів.
У 1990-х рр. сільські місцевості України зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою заробітчанською міграцією, погіршенням соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.
Упродовж останніх 15 років незалежного розвитку Україна має стійку негативну тенденцію до скорочення кількості сільських населених пунктів, тобто вимирання сіл. З 1990 р. до початку 2006 р. Україна втратила 312 сіл. їхні назви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навіть із сучасних географічних карт.
За даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600 сіл, однак у 8,5 тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. А це означає, що такі села також приречені на "тихе" вимирання.
Нині українські демографи щораз частіше оперують такими науковими поняттями, як "поселення, що зникають" та "занепадаючі поселення". Для прикладу, лише у Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційно зараховано 85 (4,6 %) сільських поселень. Це села з населенням до 50 осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населення пенсійного віку (60—80 % ). У багатьох з цих малих сіл на сьогодні проживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатного передпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такі поселення надалі зникатимуть.
Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.
Регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурноресурсну базу, що створює передумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.