Методи суворо регламентованих вправ у процесі виховання швидкісних здібностей велике значення мають у середньому і старшому шкільному віці. У молодшому шкільному віці перевагу слід віддавати методам гри і змагання^ які забезпечують більш високий емоційний підйом, так необхідний для вияву максимальної спритності. При підборі ігор і використанні елементів змагання на уроці фізкультури слід враховувати спрямованість застосування гри, відповідність віковим особливостям фізичного розвитку, інтенсивність і довготривалість гри, загальне навантаження.
У ролі засобів для розвитку швидкісних здібностей у молодших школярів можна використати вправи з великим м'ячем, вправи з малим м'ячем, метання малого м'яча на дальність, різні види стрибків, завдання з бігом (про ці вправи докладно у відповідних розділах навчання видам легкої атлетики).
Особливо значне місце на уроках у молодших класах відводиться рухливим іграм. Ось деякі з них: «До своїх прапорців», «Швидко по місцях», «М'яч сусіду», «Салки», «Влучно в ціль», «Хто далі кине», «Заборонений рух», «М'яч середньому», «Салки з виручалкою», «Команда швидконогих», «Пусте місце»», «Вибір номерів», «Передача м'ячів», «Гонка м'ячів по колу», «День і ніч», «Лінійна естафета з бігом» і багато інших.
4. Розвиток швидкісних здібностей у середніх класах
Закономірності морфо функціонального розвитку школярів і особливості розвитку швидкісних здібностей дозволяють розширити коло застосування методів і засобів для підвищення швидкості руху при бігові, ефективності відштовхування у стрибках, швидкості переміщення снарядів у метанні. У середньому шкільному віці все більше значення для підвищення швидкості руху має розвиток швидкісно-силових здібностей (у відповідному розділі).
Для підвищення швидкості в бігові на короткі дистанції застосовуюються бігові вправи і завдання, які вкупі впливають, як на розвиток швидкісних здібностей, так і на удосконалення в техніці бігу. У цьому віці (11—12 років) можливе формування внутрішньої ритміки, зменшення часу на опорі — свідчення раціональної рухової структури бігового кроку. Удосконалення з техніки бігу має тісний зв'язок з результатом по бігові.
Повторний метод — виконання суворо регламентованої вправи є ведучим для підвищення швидкості бігу. Найкращі результати дає використання при цьому групи методичних прийомів, які ставлять своїм завданням поступове підвищення швидкості, виконання вправи на змагання, щоб планомірно пристосовувати організм до специфічного швидкісного режиму роботи.
Одним з факторів, який обмежує підвищення швидкості, є техніка виконання вправ змагання — швидкість повинна бути достатньо високою, але не настільки, щоб приводити до скутості і спотворення рухів. Цей методичний прийом реалізується у прискоренні у бігові з ходу.
У середніх класах знаходить пристосування метод полегшення і ускладнення виконання вправ на змагання.
Методи полегшення передбачають виконання вправ із зменшенням зовнішнього опору рухові, що створює передумови примусового характеру для енергії більш сильного потоку центральної імпульсації на моторну периферію, яка підвищує потужність, швидкість та частоту рухів. Прикладом вправ з цього методу є біг під гору, розгін амортизатором, біг з примусовою тягою, метання полегшених приладів та ін.
Методи утруднення виконання вправ засновані на використанні аферентації від периферійних м'язово-суглобних та інших рецепторів як стимулюючого фактора по відношенню до можливостей центральної моторної зони генерувати потік впливів, що збуджують. Даний метод активізує силовий компонент рухів. Прикладом застосування цього методу є біг під гору, біг, переборюючи опір партнера.
Підвищення швидкості руху сприяє і застосування варіативного методу, який міститься в створенні ефекту контрасту м'язових почуттів при використанні вправ на змагання, які чергуються (полегшених, нормальних, незначно утруднених). Способи варіювання можуть бути різні.
Відмінність регламентації виконання бігових вправ у порівнянні з молодшими класами у збільшенні відрізків, які пробігаються із максимальною швидкістю (до 40—60), кількість повторів до 8—10. Загальний обсяг швидкісного бігу на одному занятті в 11—14 років досягає 120—140.
Для підвищення швидкості рухів на уроках фізкультури також включаються ігри та різноманітні естафети: «Карасі і щука», «Салки маршем», «Зустрічна естафета з бігом», «Старт із відставанням», «Не дай себе догнати», «Зустрічні естафети», «Остання пара, біжи», «Тікай-до-жени», «Біг за сигналом», «Естафети з бігом і подоланням труднощів».
Для домашніх занять можна запропонувати біг на місці в упорі, рух руками як при бігові (3—4 р. по 6—10 сек), відпочинок 1—2 хвилини, а при наявності сходових прольотів біг із високим підніманням стегна і біг через 1—2 сходинки. Вправи виконуються на 1—3 прольотах сходової клітки. Кількість повторень 3—4 рази. Інтервали відпочинку 1—2 хвилини.
5. Розвиток швидкісних здібностей у старшому шкільному віці
У школярів старших класів підвищення швидкості рухових дій проходить в основному за рахунок розвитку швидкісно-силових якостей, а також формування більш досконалої біодинаміки локомоцій людини. Саме в цьому віці спостерігається найбільший приріст результатів у бігові на 30 м із ходу (15—17 років) і зі старту (15—16 років).
Питання розвитку швидкісно-силових якостей і удосконалення в техніці легкоатлетичних вправ висвітлені у відповідних розділах. Можна відмітити, з одного боку, акцентування впливу на силовий компонент швидкісно-силових можливостей, з другого боку — необхідність при виборі вправ для їх розвитку притримуватись принципу «динамічного співвідношення», а виконувати, враховуючи особливості методу «зв'язуваного впливу».
Список літератури
1. Волков Л.В. Виховання фізичних здібностей учнів. — К.: Рад. шк., 1980. — 102 с.
2. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. — М.: Физкультура и спорт, 1970. — 200 с.
3. Коробченко В.В. Легка атлетика. — К.: Вища школа, 1977. — С. 60.
4. Легкая атлетика / Под ред. Н.Г. Озолина, В.И. Вороненка, Ю.Н. Примакова. — М.: Физкультура и спорт, 1989. — С. 65.
5. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культури. —М.: Физкультура и спорт, 1991. — С. 181.
6. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. —К.: Олімпійська література, 1995. — 320 с.
7. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. — К.: Олимпийская литература, 1997. — С. 247.
8. Романенко В.А. Двигательные способности человека. — Донецк.: Новий мир, УК Центр, 1999. — С. 51.