Важливим фактором у лікуванні хворих на туберкульоз є правильна організація режиму: широке користування свіжим повітрям і сонцем. Повітря в приміщенні завжди має бути чистим і свіжим, температура його – 18–20˚С. Діти повинні максимально користуватись зовнішнім повітрям. Зимою режим потрібно організувати так, щоб діти перебували на відкритому повітрі протягом 3–4 годин на добу, чергуючи прогулянки з перебуванням дітей у приміщенні. Прогулянки зимою повинні входити в режим дня за будь-якої погоди та температури повітря.
Літом усе життя хворої дитини повинне проходити на відкритому повітрі, а на ніч дітей краще вкладати спати на верандах. До числа елементів загартування відносяться обтирання, обливання і душ, які стимулюють процеси обміну і тонізують нервову систему. Водолікувальні процедури починають з теплої води (36–37˚С), поступово, у міру звикання, знижують температуру води до 25–26˚С.
Якщо у хворобі відбулося загострення, то необхідно припинити загартувальні процедури. Зокрема, припиняють водні процедури та сонячні ванни. Способи лікування загартуванням строго індивідуальні. При гострому спалаху процесу, вираженому потовиділенню, підвищеній збудливості нервової системи хворому потрібно знаходитися в кімнаті при відкритому вікні, адже доступ свіжого повітря є дуже важливим. Великої обережності потребує використання прямого сонячного проміння. Воно може викликати загострення хвороби. Багатьом хворим призначають у вигляді водолікувальних процедур хвойні та хвойно-кисневі ванни. Лікування найчастіше проходить у санаторних дошкільних закладах закритого типу» [11,18].
Дитячий церебральний параліч є тяжким захворюванням центральної нервової системи, що призводить не тільки до рухових порушень, але й викликає затримку або патологію розумового розвитку, порушення слуху, зору, розлади мовлення. Вперше клінічний опис ДЦП дав англійський лікар-хірург Літтель в 1861 році. Назва даної патології, її класифікація змінювалися на різних етапах розвитку наукових досліджень.
Дитячий церебральний параліч виникає під впливом різноманітних причин. Це можуть бути:
– порушення нормального плину вагітності (токсикози, асфіксія плоду й ін.);
– післяродові фактори (родові травми черепа, недоношеність і т.д.).
К.А. Семенова виділяє три стадії ДЦП: початкову, ранню резидуальну та пізню резидуальну з двома ступенями важкості протікання. Фізичний стан дітей з церебральним паралічем, за даними деяких авторів (Межаніна, Болотіна) і спостереженнями, часто є незадовільним, або такі діти фізично недорозвинені. Відставання у рості та розвитку скелету, порушення ваги, диспластичність будови черепа, явища вегето-судинної дисфункції – ось аномалії фізичного розвитку дитини з ДЦП. У неї нестійкий ритм серцевої діяльності та дихання, порушення моторної функції кишечника, підвищене потовиділення, особливо кистей рук і стоп. У деяких дітей з’являються порушення терморегуляції (зі схильністю до підвищеної температури тіла без видимих причин), порушення білкового, жирового, вуглеводного балансу й інших обмінних процесів. Усе це підтверджує думку, що кожна дитина, уражена ДЦП, потребує обстеження і догляду для виявлення всіх проявів захворювання як з боку нервової, так і інших систем організму.
У зв’язку з тим, що в хворих дітей часто спостерігається фізична послаблення внаслідок різноманітних хронічних соматичних хвороб (хронічний тонзиліт, бронхіт), підвищується сприйнятливість організму до простудних захворювань (слабка імунна система), тому педагогу потрібно зміцнювати здоров’я дітей, покращуючи їх імунну систему. Цього можна досягти за рахунок використання загартовуючих процедур (під керівництвом лікаря) у поєднанні з ЛФК і масажем.
Дещо специфічним захворюванням дитини є заїкання – складне порушення мовлення, що виявляється в розладі його нормального ритму, мимовільних зупинках у момент висловлювання або в змушених повтореннях окремих звуків і складів. Найчастіше заїкання спостерігається в чоловіків і починається в 2–5 річному віці. З віком заїкання ускладнюється мовними вивертами, мимовільними рухами, наростаючою боязкістю перед мовленням, судомами м’язів обличчя, кінцівок. Лікування у таких випадках проводиться в спеціальних лікувальних установах лікарями-невропатологами або психіатрами спільно з логопедами. Часто лікування може проводитися в дошкільному закладі спеціального призначення логопедом спільно з вихователем і сім’єю дитини. Важливе значення в системі лікування заїкання має загартування, яке повинне входити в комплекс режиму дня хворої дитини.
До загартувальних процедур, перш за все, відноситься щоденне перебування дитини на свіжому повітрі. Через шкірні покриви, органи дихання й органи відчуття на дитину позитивно впливають кліматичні, метеорологічні та природні фактори. Прогулянки, ігри на свіжому повітрі, різні спортивні розваги (санки, лижі) заспокоюють її нервову систему, створюють емоційну підйом, гарний настрій. Повітряні ванни впливають і на серцево-судинну систему нормалізують її. Сонячні ванни при обережному і продуманому лікарем дозуванні (вони протипоказані дітям з розладами центральної нервової системи) також добре впливають на організм дитини, підсилюють і прискорюють обмін речовин. Важливе значення для дітей, які страждають на заїкання, мають водні процедури: обтирання, обливання, душ і купання, які є прекрасним засобом для загартування організму дитини, зокрема, її нервової системи [12, 105].
Велику роль для імунної та нервової системи відіграє не тільки фітотерапія, а й ароматерапія. Особливо, якщо ми поєднуємо її з дихальною гімнастикою, масажем, ультрафіолетовим опромінюванням.
В санаторних дитячих садках в групах реабілітації, в медкабінетах наявне (оснащення) відповідне обладнання. У дітей нервова система відрізняється не так морфологічною, як функціональною завершеністю. Малята дуже чутливі до подразників. У них переважають процеси збудження, що обумовлює швидке формування рефлексів. Тому у дітей краще і швидше розвивається реакція на реабілітаційні процедури при невисоких дозах та менш тривалому курсі лікування. Неадикватні вікові дозування навіть сонячних ван можуть викликати надмірну збудженість, розлади апетиту, сну, погіршення загального стану здоров’я. Тому проведення водних, повітряних, теплових і світлових процедур вимагає особливого контролю та обережності. Жодна із цих процедур не проводиться без нагляду дорослих [8, 103].
Процедури проводяться не раніше як через годину після їди або за 30–50 хв. до їди. Високого ефекту можна досягти тільки в тому разі, коли процедури збігатимуться з фазою найбільшої чутливості функціональних систем організму. «Жайворонкам», у яких активність біоритмів вища в I половині дня, процедури призначають від 8.00-до 10.00, а «Совам» доцільніше приймати процедури в II половині дня. Кисневі коктелі, сеанси ароматерапії проводяться за схемою. Перед сеансами обов’язковий медогляд. Процедури строго дозуються (від 3 до 7 хв.) за умови нормального дихання. Під час прийому інгаляцій дитина повинна глиббоко дихати (це може спричинити гіпервентиляцію легенів, а як наслідок запаморочення). Дихати треба без зусиль, концентрація лікарських рослин, які вуикористовують апаратним способом, повинна ббути малою. Для тих хто хворіє на бронхи рекомендовано робити сольові інгаляції [7, 45].
В нинішніх екологічних умовах доцільно використовувати для зміцнення захисних сил організму дітей не тільки ароматерапію, а і фіточай. Особливо подобається дітям «Бахчисарайський», де складниками являється: шипшина, ромашка, лаванда, кропива, м’ята; «Вітамінний» – в складі якого горобина, шипшина; «Здоров’я» – з трав алтею, шавлії, кропиви, м’яти, лаванди, горобини – по 130–150 мл на прийом з 4 до 7 років.
Єдиним протипоказанням може бути поліноз – алергія на рослини.
В цивілізації багато змін. Але біологічна сутність людини залишається такою ж, в її тісного взаємоконтакті з усіма фактами зовнішнього середовища. Тому цілющі речовини в рослинах по природі своїй гармонічні організму людини. Лікувальних рослин 800 видів, перевірених практикою [9, 104].
Про ціну життя людина зрозуміла спочатку свого становлення і продовження його молила багатьох і єдиного Бога. Людина зрозуміла, що природа і вона єдина. Завдяки їй людина впізнала багато таємниць. Внаслідок догадливість стала називатись інтуїцією, за допомогою якої дізнались про лікувальну силу рослин.
В злагоді з природою, відтворивши її, людина не наносить ущерб своєму здоров’ю бореться за збереження його, а цим самим забезпечує собі активне довголіття [14, 22].
Цілителями на Україні були монахи, ченці. («Збірник Святослава» 1076 р.). Вони через віки пронесли практику далеких предків, передаючи її з покоління в покоління. Вони ділили рослини по «статевому признаку»: кропива, душиця, конюшина рахувалися жіночими, які чоловіки повинні уникати, а полин, дев’ясил, безсмертник – чоловічі рослини. Рогедрон являвся продовжувачем роду, звіробій – «травою від 99 хворіб, плоди абрикосу (8 видів) – плоди здоров’я, а полин – «матір трав»». Дози раніше відміряли не на вагах, а щепкою, яка приблизно мала 10–14 г. сухоі рослини [13, 11].
В східній фітотерапії кожній частині рослини назначалось лікувати відповідну частину тіла: кора – шкіру, вітки – судини, листя – внутрішні органи, квіти – органи чуття, коріння – кісткову систему.
Від хімічних препаратів рослинні відрізняються тим, що ефект появляється не зразу, а поступово. Збільшувати дози при лікуванні травами це те саме, що передозувати таблетками [6, 104].