Функціонування ринку туристичних послуг (стр. 5 из 7)

Європейський вибір нашої країни обмежує це коло Європейським макрорегіоном. Однак значна територіальна диференціація в рівнях соціально-економічного розвитку, як вихідного положення для формування та розвитку індустрії туризму, закріплена в різних типах національних туристичних ринків, поляризація суспільного розвитку країн регіону, закріплена реструктуризацією світогосподарських зв'язків та геопросторовою структурою світового і регіонального ринків, потребує позиціювання конкурентних засад України на регіональному ринку.

Україна належить до Європейського туристичного макрорегіону, який поділяється ВТО відповідно до принципу регіональної єдності (континуальності) та особливостей пропозиції турпродукту на п'ять субрегіонів: Північний, Західний, Центрально-Східний, Південний та Східно-Середземноморський. Центрально-Східний, до якого входить Україна, є найбільшим за площею і найчисленішим за кількістю країн: з 53 країн регіону до його складу входить 21. Це колишні соціалістичні країни Центральної Європи та СРСР, активний вихід яких на європейський туристичний ринок та входження в світовий туристичний процес розпочалось наприкінці 80 – протягом 90-х років XX ст. Але в цьому субрегіоні сутність, напрямки та темпи суспільних реформ були відмінні, відповідно до внутрішніх умов кожної країни, тому й рівень соціально-економічного розвитку і, відповідно, рівень розвитку національної індустрії туризму, її пропозиції та можливості також різні. З огляду на це недоцільним є розглядати весь субрегіон як конкурентне середовище українського туристичного продукту. Методично доцільнішим вважаємо обмежити конкурентне коло країнами-сусідами України, оскільки такий підхід дозволяє дотриматись основ конкурентності подібності турпродукту та умов його просування на ринок. Саме ці ознаки (спільність історичної долі, умови розвитку та ринкового середовища, сталість соціально-економічних і туристичних зв'язків) дозволяють виокремити на основі україноцентричного підходу регіональний субринок у складі Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Росії, Білорусі, Молдови – Український регіональний субринок (УРР) – таблиця 4.6. Включення до даного субринку Болгарії, з якою немає безпосередніх кордонів, вмотивоване спільністю ресурсів Чорноморського узбережжя, які використовуються в пропозиції традиційного для обох країн турпродукту.

Стосовно ресурсної бази, то в кожній країні вона представлена унікальним історико-культурним надбанням та характерним сполученням природних умов та ресурсів, які дають можливість створювати як турпродукт масового, так і нестандартного та елітарного ринків. Тут провідними є позиції Угорщини, Болгарії, нарощують пропозицію Словаччина, Польща. Ефективність національної туристичної політики характеризують показники розвитку туризму і перш за все обсягу туристичного потоку. За цим показником, з урахуванням темпів зростання, високі позиції в регіоні завоювали Польща, Угорщина, нарощує потоки Росія. Положення України серед країн-сусідів проміжне: з одного боку, країни, які є провідними в сфері туризму як в Європі так і в світі (Польща, Угорщина), а з іншого, країни, які нарощують туристичні потужності й прагнуть вийти на регіональний ринок (Росія, Болгарія, Словаччина). У субрегіоні Україна має найкращий показник туристичної зв'язності: всі країни-сусіди є основними постачальниками туристів і з усіма (крім Росії та Болгарії) – позитивне сальдо туристичного балансу [9, c. 90]

2.3 Регіональні особливості споживання туристичних послуг

Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання туристом продукції індустрії туризму. Туристичне споживання складається з комплексу різних товарів та послуг, матеріальних і нематеріальних туристичних благ, що задовольняють мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього виду споживання є для споживача також комплексне враження від відпочинку, оздоровлення та отримане задоволення, а для виробника турпродукту – прибуток. Туристичне споживання має виражений сезонний характер. Воно доповнює споживання в місці постійного проживання і в місці відпочинку, створюючи додатковий попит на певні товари та послуги, потрібні на час подорожування.

Різнорідність умов споживання об'єктивно обумовлює наївність диференціальної туристичної ренти. Можна виділити «часову» ренту, що визначається різницею в тривалості туристичного сезону, та «територіальну» ренту, яка залежить від умов залучення тієї чи іншої території до туристичного процесу. Величина територіальної ренти залежить від атрактивності (навіть унікальності) ресурсів, транспортно-географічного положення території, рівня її соціально-економічного розвитку і визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальних умов споживання. Обсяг туристичного споживання визначається сумою витрат туристів під час подорожування і залежить від платоспроможності туристів, ціни на послуги та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити на загальні (валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі, і «чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування відносно витрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома [9, c. 80].

Структура туристичного споживання відбиває частку витрат туриста на кожен вид товарів та послуг туристичного призначення в загальних витратах. Витрати можна структурувати за місцем здійснення, за часом та видами. Витрати туриста, який активно подорожує, завжди перевищують витрати людини, що відпочиває вдома за той же період і це пов'язане зі збільшенням потреб. Витрати, пов'язані з подорожуванням, можна поділити на три етапи: а) етап підготовки до подорожі, пов'язаний з придбанням то варів та послуг у постійному місці проживання, необхідних для здійснення подорожі (придбання туру, спеціального спорядження або товарів для літнього відпочинку тощо); б) етап подорожування, що включає поточні витрати під час подорожування, що здійснюються переважно в місцях відпочинку (додаткові послуги, культурно-дозвіллєві заходи, сувеніри тощо); в) завершальний етап з витратами у постійному місці проживання, що пов'язані з завершенням відпочинку.

Тобто, період витрат не співпадає з періодом подорожування: туристичне споживання починається до подорожі і завершується після повернення.

На обсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часу впливає такий фактор як «лабільність туриста» або здатність пристосуватися до умов і стилю життя в місці відпочинку. Туристські послуги і товари в міжнародному туризмі реалізуються відповідно до умов національного ринку за такими схемами: за цінами, що діють на внутрішньому ринку країни постійного проживання і відбивають національні умови ціноутворення на послуги та товари туристичного призначення; за цінами світового ринку, що відбивають суспільні витрати праці цього виду діяльності на міжнародному рівні; за роздрібними цінами країни тимчасового перебування.

Таким чином, ємність ринку туристичних послуг є величиною, що відбиває рівень розвитку індустрії туризму, умови створення і реалізації турпродукта. Ємність ринку пов'язана з кон'юнктурою і відбивається рівнем цін. Ціна на послуги та товари туристичного призначення на ринку є результатом збалансованості попиту/пропозиції за обсягами, номенклатурою та структурою. В стандартній структурі туристського споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувенірні товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чим менша тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт.

І хоча частка цього регіону в регіональній структурі туризму зменшується, оскільки зростає інтерес до Тихоокеанського регіону та Африки, Європа залишається лідером світового туризму (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Регіональна структура туризму (в розрізі регіонів ВТО)

Європейський та Американський макрорегіони є і надалі залишаться найпривабливішими для туристів. У 2008 р. обсяги аквізицій до Європи становили 58%, а до Америки – 19% від загального обсягу міжнародного туризму, хоча у цих регіонах відмічається падіння темпів приросту, особливо у Європі та Північній Америці, в той час, як у Центральній та Південній Америці, навпаки, спостерігається значне зростання туристичних прибуттів, особливо в районі Карибського басейну. Високими темпами зростання міжнародного туризму характеризується Тихооокеансько-Східноазійський макрорегіон, на який припадає 16% загальносвітового потоку, що можна пояснити перебудовою внутрішнього ринку країн регіону, значними успіхами у розбудові національних індустрій туризму.

У Африканському макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхами міжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія, Зімбабве, Марокко. На Близькому Сході, який, незважаючи на складну політичну ситуація залишається туристично привабливим регіоном, особливо значними є темпи зростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в регіоні становить майже 26%, країн Перської затоки, Сирії. Південно-Азійський макрорегіон в цілому розвивається стабільно, але попит на послуги острівних країн зростає швидше завдяки проведенню ними активної туристичної політики на зовнішніх ринках. Антарктида дедалі більше притягує до себе туристів і, аби не опір ряду громадських організацій, які активно борються проти залучення цього регіону до туристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи зростання попиту, незважаючи на високі ціни (мал. 2.1).