Біомеханічний аналіз являє собою один iз способів вивчення рухової діяльності людини. Це ефективний логічний прийом вивчення складних i багатомірних систем, за допомогою котрого рухи людини ніби розчленовуються на складові частини, що потім досліджуються диференційовано для більш глибокого їх пізнання як єдиного цілого. Разом з тим біомеханічний аналіз не зводиться до простого розчленування складних об’єктів, котрі вивчаються, на їxнi складові елементи. [2]
біомеханічний аналіз техніка веслування
Біомеханічний аналіз - це тільки початок об’єктивного дослідження руху. За ним іде слідом біомеханічний синтез - моделювання складних систем рухів з метою використання и у різних напрямах медицини, ергономіки та прикладної дидактики рухової діяльності людини. Починається 6іомеханічний аналіз із вимірювання систем біомеханічних характеристик руху. Потім встановлюються закономірності їхніх взаємозв'язків та системо утворюючі елементи руху. Далі у разі необхідності, визначається внесок кожного елемента у реалізацію його цільової функції. У процесі аналізу використовується цілий ряд фундаментальних відомостей з механіки. До найважливіших із них відносять насамперед поняття про механічний рух. [19]
Механічним рухом людини називається зміна її положення у просторі щодо інших тіл (вибраної системи відліку) з плином часу. Положення будь-якої точки тіл на будь-якій лінії, площині та у просторі визначають відповідно одним, двома й трьома числами - координатами. У зв'язку з тим, що положення тіла людини у будь-який момент часу можна визначити за координатами його точок, то найважливіше завдання біомеханічного аналізу у даному випадку зводиться до того, щоб знайти координати точок тіла у будь-який момент часу. [19]
Розділ біомеханічного аналізу - біокінематика (від. грецьк. Bios - життя, kinematos - рух) вивчає рух живих тіл та біологічних систем.
Кінематика - це розділ механіки,що вивчає механічні рухи усіх матеріальних тіл у природі. Рухи тіл у кінематиці вивчаються без урахування їхньої інертності та діючих сил. Тому кінематику іноді називають геометрією рухів. Поняття кінематики рухів включають в основному способи вимірювання положення тіла у просторі щодо інших тіл з плином часу. Кінематика ставить за мету аналізувати різні види руху та виявляти закони, котрі відображають зв’язки між величинами, що характеризують ці рухи. Основним чинником кінематики та біокінематики є поняття про рух. Біокінематика вивчає все про рухи тіла людини, окрім механічних причин, котрі їх викликають. [16]
Зміна руху відбувається у просторі, а простір описується у тих чи інших системах відліку. Наприклад, спортсмен переміщується по дистанції від старту до фінішу. Суддівська колегія виконує відлік його руху від старту до фінішу. Для того щоб упорядкувати уявлення про довколишній простір, вводяться певні системи просторових координат. Умовний простір поділяють на частини - квадранти. Існують різні системи координат: прямокутні, косокутні, сферичні та ін. Розрізняють плоскі та просторові координати: плоскі дають змогу фіксувати положення точки на площині, а просторові - у просторі. Вивчення рухів біомеханічної системи тіла людини надзвичайно утруднене через складне просторове розташування її численних частин у різні моменти часу. Можна описати її рухи тільки для однієї площині (наприклад, сагітальної), але у цьому разі багато рухових механізмів більшості локомоторних актів залишаться не вивченими, а загальна картина рухів буде викривленою. [16]
Рух будь-якої точки тіла людини тільки тоді слід вважати за встановлене, коли спосіб визначення її положення у будь-який момент часу, у будь-якій площині просторі відомий. Для об’єктивного вивчення характеристики рухів людини необхідно якимось чином моделювати її тіло. У біомеханіці існують два способи моделювання тіла людини: перший - уявити її тіло як матеріальну точку і другий - уявити тіло людини як систему матеріальних точок. Тіло людини можна уявити як матеріальну точку, якщо при дослідженні його розмірами можна знехтувати, припускаючи одночасно,що у матеріальній точці сконцентровано вся маса її тіла. Якщо при вивченні рухів розмірами тіла не можна знехтувати, то воно приймається як система матеріальних точок і може бути графічно зображене у вигляді біокінематичної схеми. Існують три способи визначення рухів тіла людини як матеріальної точки: природний, координатний та векторний. При цьому використовують такі кінематичні характеристики руху, як траєкторія, швидкість, прискорення, форма руху точки (прямолінійна,і криволінійна). Якщо ж аналізується рух тіла як системи матеріальних точок, то використовують такі її характеристики: форма рухів (за формою рух може бути поступальним, обертальним, або складним), швидкість, прискорення (розглядаються та спів ставляться характеристики рухів різних точок системи). Другий спосіб моделювання дозволяє отримати більш повне уявлення про рух тіла людини. Визначити положення тіла людини у просторі, застосовуючи цей спосіб, означає встановити місце його точок у просторі відносно обраної системи координат з урахуванням часу. Однак ця проблема ускладнюється тим, що біоланки його рухової системи переміщуються за власними траєкторіями і займають у просторі певне місце відносно усього тіла. При вивченні спортивної техніки, трудових процесів та управління часто виникає необхідність визначити не стільки положення усього тіла людини у просторі, скільки відносне взаєморозташування окремих його елементів та біоланок. Щоб визначити просторове розташування матеріальних точок тіла людини необхідно прийняти певну систему відліку для вимірювання кінематичних характеристик складних рухів. Така система відліку має базуватися на цілком визначеній системі координат, об’єктивно відображати кінематику як окремих біоланок, так і усього тіла людини. При її практичному застосуванні необхідно урахувати правило антропометрії та матеріали біомеханічної класифікації рухового апарату людини. [25]
За допомогою біомеханічних досліджень можна визначити сили, що виникають в результаті весільного гребка, і сили, протидіючі поступальній ході човни, які входять в управління, описують рухи веслувальної системи в цілому. На основі цих рівнянь і експериментально отриманих біомеханічних характеристик руху весла і човна можна моделювати різні варіанти техніки.
При цьому реалізуються найбільш істотні, вузлові моменти техніки, другорядні ЕОМ при проведенні розрахунків дозволяє зіставити і оцінити все різноманіття технічних рішень. Вдосконалення техніки рухів і рухових можливостей - невід'ємний і важливий розділ підготовки веслярів. [2]
Основними показниками технічної майстерності спортсменів є оптимальна - форма, структура і надійність дій при виконанні вправи змагання. В той же час, високий рівень технічної підготовленості відрізняє велика міра автоматизації рухового навику, його стабільність. Під стабільністю техніки слід розуміти не жорстко закріплений руховий навик, як це часто розуміється в практиці грібного спорту, а навик виключно лабільний, швидко і що ефективно змінюється із зміною рівня тренованості, "пристосовується" до стану і функціональних можливостей спортсмена в кожен конкретний момент проходження дистанції змагання. [16] Результати їх використання узагальнює біомеханічний контроль, який є складовою частиною педагогічного. У літературі по грібному спорту досить детальний розглядаються питання організації і вмісту оперативного, поточного і етапного біомеханічного контролю, їх методи і критерії [1]. У них, як правило, оцінюються: індивідуальна і групова динаміка зусиль, що розвиваються на веслі, і швидкості човна; перебудова динамічної структури гребка; зміна темпових і ритмових характеристик; стабільність техніки впродовж контрольного випробування. [19] В той же час, певна складність здійснення біомеханічного контролю полягає в тому, що для проведення тестування доводяться знімати спортсменів з тренування або використовувати проходження основної дистанції змагання. Проте поглибленою аналіз техніки виконання рухів дозволяє виділити елементи, дії весляру, які можуть, з одного боку, характеризувати його технічну підготовленість, а з іншої - визначати стан і функціональні можливості спортсмена.
Процедура випробування передбачала виконання стандартною 2-х хвилинного навантаження субмаксимальної інтенсивності на тренажерно-вимірювальному комплексі [19] Т-подібним веслом з площею лопаті 50% від звичайної, в робочому положенні весляру. Реєстрація тривалості безопорного періоду здійснювалася розробленим приладом (інтервалографом) і самописцем Н 320-1 (стаціонарний варіант). Всього фіксувалося 130 - 200 періодів веслувального циклу Автор умовно всіх випробовуваних розділяє на три кваліфікаційні групи - майстри, кандидати і спортсмени масових розрядів.
Сучасна стратегія розвитку інформатизації суспільства передбачає впровадження новітніх комп'ютерних технологій у систему фізичного виховання, зокрема з метою оцінки и аналізу рухової функції людини. Найбільш ефективними та перспективними для вирішення цієїзадачі є біомеханічні відеоаналізуючі системи. [1] На даний час більш 15 відомих компаній виробляють відео-комп'ютерні системи. Такі системи можуть виконувати спеціалізовані функції. Так, система "САІТ ЕМС" використовується з метою функціонального оцінювання ходьби, а також діагностики нейром'язових патологій нижніх кінцівок. До складу системи входять: телеметричний електроміограф, набір підошовних датчиків, персональний комп’ютер, принтер.