Один із горнів виявлений у вигляді яскраво-оранжевої овально-підковоподібної плями печини. Орієнтований устям на північ. Наземний – зберігся на висоту 12-27 см. Загальні довжина та ширина – 2,24х1,8 м, у центральній частині зафіксовано розсікач. Черінь топкової камери відсутній, стіни з внутрішнього боку - ошлаковані, сірі, далі – обпалені до яскраво-коричневого або оранжевого кольору, ззовні – природного блідо-зеленого забарвлення. Відзначене неоднорідне заповнення топкових камер. Зафіксовано сліди ремонту розсікача, через деякий час – західної стінки. Виявлено гранітний валун, вмурований в останню. Досліджено сліди кілків у товщі горну і під ним – від розмітки плану споруди. З будівлі походили уламки посуду ХІІ ст. та спеціальний інструмент для профілювання і нанесення орнаменту, виготовлений із зламаного ножа. Незважаючи на сліди ремонту, дані на користь тривалого функціонування будівлі відсутні. Горн належить до 1-го класу (з вертикальним ходом гарячих газів). Теплозахист здійснювався шляхом потовщення стін, вітрозахист – за рахунок конструкції стінового типу з півночі, сліди волого захисних споруд не простежені, топка периферійної чи периферійно-бічної дії з пристроєм для первинної концентрації теплової енергії, даних для характеристики обпалювального та теплопровідно-розподільного блоків недостатньо.
Смолокуріння та вигінка дьогтю теж досягли на поселенні значного розвитку. Добування сировини відбувалось у ямах, відомих за етнографічними даними як „майдани”. Ці виробничі споруди складаються з двох частин – верхньої для гілок чи кори, з яких виділявся продукт, і нижньої для його збирання. Верхня частина – напівсферична, циліндрична чи зрізано-конічна, нижня – „під'ямник” – циліндрична чи зрізано-конічна. Вивчено також ями без чітко вираженого поділу на функціональні ланки. Конструктивної різниці між смолокурнями і дігтярнями не простежено. Критерієм поділу на дві групи була наявність смолистої речовини або ж органічних натіків темно-коричневого кольору . Всього лісотехнічних споруд зафіксовано 26. Навколо деяких з них простежено стовпові ями, що свідчить про наявність навісу чи плетених стін для захисту від негоди. Серед знахідок у таких об’єктах – посуд для збирання сировини, керамічні фільтри та лійки, деформований ніж – можливо для зняття кори. Реконструювати споруду цього типу можна на прикладі комплексу. Власне виробничий об’єкт складається із напівсферичної (діаметр 0,9, глибина 0,4 м) і циліндричної (діаметр 0,25, глибина до 0,9 м) частин. Заповнений сіро-жовтою пістрявою супіссю із вуглинками та шматками спеченої глини, просоченої темно-коричневою органікою.
Сільське господарство було не єдиним і, мабуть, не основним видом занять для жителів поселення. Проте на його розвиток вказують кілька типів об’єктів, ототожнених з достатньою ймовірністю. До них віднесемо досліджені на пам’ятці загони для худоби. Фіксуються як комплекси стовпових ям, що замикають площу досить значного розміру. Сліди стовпчиків зсередини зовнішнього контуру – залишки перегородок.
З іншою галуззю сільськогосподарського виробництва – зерновою-повязані будівлі для просушки снопів, відомі як за етнографічними, так і за археологічними матеріалами. На селищі Автуничі – це шиші. Споруджувались як конус із жердин з опалювальним пристроєм усередині (багаття, жар) і снопами ззовні.
Для спорудження сушильні було використано відпрацьований кар’єр-глинище неправильно-круглої форми, 2,61х2,32 м, з майже прямовисними стійками. На черговому шарі заповнення (глибиною 1,2 м) було влаштовано опалювальний пристрій, а навколо збудовано конструкцію з 10 стовпів. Можна висловити припущення, що розташовані в одну лінію кілька стовпових ям ототожнюються ще з одним видом пристроїв для просушки, а саме з озородом, а також відомим за етнографічними даними. Разом з тим, вказані сліди від стовпчиків могли бути пов’язані з конов’язами, лавками, внутрішньо садибними огорожами, що не збереглися.
Побутово-господарських об’єктів досліджено теж кілька видів. Будинок використовувався для зберігання інвентаря. В ній знайдено 2 нарильники, ость. Слідів наземної конструкції простежити не вдалося – поверхня материка на пам’ятці пошкоджена оранкою. Можна констатувати лише, що це була неглибока яма з перекриттям або ж заглиблення в долівці наземної споруди.
Ще ряд ям могли використовуватись для зберігання припасів. Про це свідчать нижні частини посудин на дні вказаних об’єктів .
Одна з таких споруд - мала діаметр 0,9, глибину 0,22 м, зрізано-конічна (діаметр дна – 72-75 см), заповнена сірою плямистою супіссю, в котрій знайдено уламки посуду ХІІ ст.
Ямки від стовпчиків, сконцентровані біля котловану на відстані 0,33-1,7 м , мали діаметр 22-42 і глибину 3-22 см. Віддалені одна від одної на 11-15-40 см. Для них характерна наявність двох рівнів дна, що відрізняє їх від попередніх. Цікавий різновид згаданих споруд –комплекс із 7 ям від стовпчиків оточував 3 заглибленних об’єкти – ями .
Під прямокутна, 1,92х1,6 м, зорієнтована кутами за сторонами світу. По кутах – круглі ями від стовпів, діаметром 10-24 см, заглиблені на 10-58 см. В її двошаровому заповнені – численні уламки глиняного посуду, в т.ч. нижня частина горщика і покришка з прокресленим по сирій глині знаком «фіта», залізна голка, бронзовий стрижень.
Досліджено на пам’ятці і кілька десятків груп стовпових ям, котрі можна інтерпретувати як повітки – закриті з трьох боків навіси для реманенту, сіна, дров.
Ще 8 комплексів утворено не стовповими ямами, а канавками від плоту, серед них 3 – подвійними. Якщо це не два етапи функціонування однієї і тієї ж будівлі, то можна припустити наявність утеплювача (мох, листя) між плетеними стінами для використання даних об’єктів у холодну пору року. Розвиток поселення протягом 5 будівельних періодів дозволив простежити специфіку господарської діяльності мешканців, значний прогрес у масовому господарському будівництві.
Концентрація знахідок, що можуть бути трактовані як елементи феодального побуту та специфіка виробничих і господарських будівель у межах однієї садиби дали можливість не тільки говорити про соціальний аспект у забудові, а й гіпотетично визначати посаду власника вказаної садиби у системі давньоруської феодальної ієрархії.
Таким чином, дослідження споруд поселення Автуничі дозволяє не лише вивчати господарську спеціалізацію мешканців пам’ятки і розвиток будівельної справи, а й розуміти давньоруське село як складний соціально-економічний організм.
3.3 Пам’ятник В.І. Леніну на Городнянщині
Смерть Володимира Ілліча Леніна незмірним болем відізвалась в серцях радянських людей. 25 січня 1924 року на своїх загальних зборах Вагани прийняли прийняли постанову про порядок проведення дня похорон В. І. Леніна, в якій говорилось : „Вранці влаштувати мітинг. Всім членам КНС, КСМ, КПУ, а також іншим громадянам одягти тротуар. Після мітингу з траурними прапорами і лозунгами пройти по селу зі співом похоронного маршу і зробити о 4 годині салют з наявної зброї...
Перейменувати вулицю Білогубівку на вулицю Леніна”.
Трудящі багатьох населених пунктів прийняли рішення про спорудження пам’ятників Іллічу. Загальні збори громадян Тупичева постановили : „Доручити сільраді знайти кошти на спорудження пам’ятника Леніну шляхом добровільних внесків”.
Трудящі Тупичева відгукнулися на заклик сільради і зібрали потрібні кошти. 1 травня 1926 року пам’ятник Іллічу було відкрито в урочистій обстановці. Представники селян у своїх промовах відмічали, що замість пам’ятника „освободителю” селян від землі царю Олександру ІІ відкрито пам’ятник визволителю трудящих всесвіту від капіталістичного буржуазного гніту – Іллічу – великому проводирю всесвітньої революції.