Смекни!
smekni.com

Розвиток і розширення туризму в Україні (стр. 3 из 6)

Нині мають місце ознаки пожвавлення формування внутрішнього туристичного ринку та розвитку туристичної діяльності в Україні. Однак, сучасний туристичний ринок потребує нового підходу до організації будь-якого виду туристичної діяльності, в тому числі екскурсійної.

Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні – різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови.

2. Перспективи розвитку туризму в Україні

2.1 Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства

На розвиток туризму в світі здійснюють вплив науково-технічний прогрес, підвищення якості життя населення, збільшення тривалості вільного часу, відпусток, економічна і політична стабільність і ряд інших чинників.

Для розвитку в'їзного туризму в Україні існують об'єктивні дуже сприятливі перспективи: відвертість для масового туризму, великий природний і культурний потенціал, привабливий, остаточно не поділений і дуже перспективний ринок.

Майбутнє перспективне розвитку туризму багато в чому залежать від політичної стабільності в Україні та світі. Туризм може розвиватися тільки в мирних умовах. Війни, депресії, спади в економіці та цивільні розбіжності перешкоджають розвитку туризму. Страх туриста за свою безпеку – серйозний стримуючий чинник при виборі подорожі. Турист повинен бути упевнений в своїй безпеці під час поїздки. Тому розвиток туризму спонукає державу розвивати сферу здоров"я та безпеки суспільства.

Десятиліття глибоких змін і перетворень, що значно змінили політичні, соціально-економічні умови і духовне життя нашої країни запам'ятається тим, що визначена нова система цінностей і покладено початок вироблення стратегії розвитку України в новому тисячолітті. Народжується нове, орієнтоване на здоров'я суспільство, яке вимагає від кожної людини володіння сучасними знаннями, професійними навиками, культурою мирного існування.

Здоров'я населення є ключовою проблемою нашої країни. її витоки лежать, практично, у всіх сферах життя і діяльності держави і найбільш яскраво виявляються в кризовому стані систем охорони здоров'я і соціального захисту населення, стрімкого зростання споживання алкоголю і наркотичних речовин. Наслідками цього глибокого системного процесу є різке скорочення народжуваності та середньої тривалості життя, погіршення здоров'я людей, деформація демографічного і соціального складу суспільства, підрив трудових ресурсів як основи розвитку виробництва, ослаблення фундаментального осередку суспільства – родини. Такий розвиток демографічних процесів обумовлює зниження етичного, духовного і творчого потенціалу суспільства. Проте необхідно відзначити, що, не дивлячись на серйозність вказаних проблем, фактично не зроблено жодних серйозних дій. В результаті, ми спостерігаємо розвиток процесу деградації та руйнування генофонду народів України. Так, наші державні керівники по охороні здоров'я наводять дані про те, що за останні п'ять років, зросло число насильницьких смертей – від нещасних випадків, отруєнь, травм – в 1,8 разу, від отруєнь алкоголем в 2,7 разу. У доповідях про розвиток людського потенціалу в Україні за 2004 рік наведені наступні факти: знижується кількість реєстрованих браків, зростає кількість розлучень; зростає частка позашлюбних народжень; продовжує знижуватися чисельність населення; змінилася система цінностей і пріоритетів українців (охорона здоров'я і, тим більше, здоровий спосіб життя займають одне з останніх місць, наприклад, мати можливість забезпечити дітям хорошу освіту віддають перевагу 31,8%, проти 1,7% що віддають перевагу можливості вести здоровий спосіб життя) [9 с. 10].

В цілях виходу з цієї складної ситуації, забезпечення національної безпеки, захисту культурної, духовно-етичної спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя нові доктрини здорового способу життя повинні включати такі найважливіші складові, як: освіченість, турботу про власне здоров'я, потребу в творчій праці, духовність і чисте навколишнє середовище. Саме розвитку цих цінностей, а особливо – поліпшенню здоров’я і безпеки суспільства сприяє розвиток туризму.

Таким чином, здоровий спосіб життя представлений як цілісна система життєвих цінностей людини. При цьому фіксується активна життєва позиція суспільства по відношенню до свого здоров’я. Об'єднання зусиль суспільних і державних владних структур дають перші реальні результати – робота по формуванню здорового способу життя увійшла до повсякденного життя освітніх установ, трудових колективів. Нам необхідно забезпечити збереження свого великого культурного надбання, історичної спадщини. Вирішенню цієї проблеми також сприяє туризм. Особливої уваги вимагає пропаганда національних культур народів України і розповсюдження досвіду роботи з пропаганди діяльності творчих, громадських колективів дітей, молоді, національних общин на благо людини, народу і держави.

Україна особливо гостро усвідомлює значущість широкомасштабного підйому державних і суспільних зусиль в питаннях зміцнення і збереження здоров'я населення, і туризму як основи формування економічного і соціального потенціалу регіону. Різкий міграційний відтік, що почався в 90-х роках, помітно знизив чисельність працездатного населення нашої держави. Сьогодні на території нашої держави проживає 47 млн. чоловік.

Здорове середовище перебування – не лише могутнє джерело духовності народу, умови продуктивності праці, але і найнадійніший природний захист генофонду народу від усіх дестабілізуючих чинників. Слід зазначити, що в нашій державі вже прийнятий ряд законодавчих актів і програм у області охорони здоров'я населення. До них відносяться: Закон України: «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів», цільові програми: «Радіаційна безпека: моніторинг навколишнього середовища і здоров'я населення», Державна екологічна політика та інші.

Одним з першочергових пріоритетів Державної екологічної політики є вживання державних заходів з охорони генофонду народів нашої держави. Робота в цьому напрямі заснована на концепції охорони генофонду народів України, розробленої із залученням наукового потенціалу НАН України та інших державних інститутів. Виділені медико-генетичний, екологічний, інтелектуальний і соціальний аспекти охорони генофонду, як найбільш актуальні та перспективні в плані вживання практичних заходів.

Настав час кардинально змінити своє ставлення до здоров'я: кожна людина повинна сама творити своє здоров'я, а туризм сприяє виробленню непереборної потреби в зміцненні та збереженні власного здоров'я як несучої конструкції здорового суспільства.

Закони і нормативні акти визначають, що гігієнічне виховання і навчання громадян, направлене на підвищення їх санітарної культури, профілактику захворювань, розповсюдження знань про здоровий спосіб життя, про охорону навколишнього середовища, є обов'язковим. Закони також визначають стратегію і систему заходів у області профілактики інфекційних захворювань, на поліпшення якості та структури харчування, як одного з основних чинників, що визначають здоров'я населення тощо.

2.2 Сучасні підходи до розвитку туризму в Україні

Стратегічною метою розвитку туристської індустрії України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентоздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.

Порівнюючи світовий досвід в організації туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою. В той же період в Україну приїхало іноземних туристів: 620 тис. чол. – в 1994 році, 2,5 млн. чол. – в 1996 році. Така деформація балансів туристських потоків спричинила значний відплив валютних коштів за кордон [17с. 65].

В 2001–2003 рр. намітились позитивні зрушення у збільшенні туристських потоків в'їзного туризму в Україні, що в свою чергу ставить більш високі вимоги до формування туристської інфраструктури (готельного і ресторанного господарства, транспорту, зв'язку тощо).

Так, кількість в'їзних туристів, які відвідали країну в 2001 р., становила близько 7 млн. чол., в 2002 р. – 10,5 млн., в 2003 р. – 12,5 млн. В той же час треба відмітити, що виїзний туризм залишився досить значним, більшим за в'їзний і становив у 2001 р. – 14,8 млн. чол., в 2002 р. – 14,7 млн. чол., в 2003 р. – 17,79 млн. чол. Така тенденція співвідношення в'їзного і виїзного туризму в Україні не є позитивною в організації туризму [17 с. 68].