Етнолог Грегорі Бейтсон змалював у галузі психології теорію, подібну до цієї моделі соціального капкана і вимушених коливань між кооперативним і некооперативна поведінкою, і назвав її теорією «doublebind-ситуацій» (тобто ситуацій «подвійний зв'язки»). Він також проаналізував парадоксальну ситуацію коливань між крайнощами подвійного стандарту в сенсі «ситуації подвійного тиску» і змалював глибинно-психологічні та психосоціальні наслідки цієї структурної ситуації натиску [13, с.57]. Мова йде в нього про аналіз передумов і соціальних умов розвитку шизофренії. Саме гра - вже гра вищих ссавців, особливо ж приматів, - служить Бейтсон відправним пунктом його теорії: собаки, мавпи кусають і щипають один одного у грі, але при цьому і самі, і їх партнери по грі усвідомлюють і дають зрозуміти, що вони тільки грають. Вони сприймають дії гри в подвійній перспективі, так би мовити, підпорядковують їх «подвійний віднесеності». Агресивність ігрових укусів лише зображує ненависть і серйозну боротьбу. Супротивника залякують, і він лякається. Але на другому рівні тлумачення цю вказівку першого рівня спростовується, оскільки повідомлення більш високого рівня дає зрозуміти, що агресія тут не справжня, а удавана. Укус, щипок симулюють агресію, насправді ж це зовсім не агресивне, а скоріше дружньо-ігрова поведінка, яка на більш високому рівні повідомляє: «Я кусаю тебе не по-справжньому, я з тобою граю і добре до тебе ставлюся». Протиріччя між цими двома рівнями може бути пом'якшено лише через повідомлення ще більш високого рівня про те, що тут в наявності два рівні і що ця дія обумовлена одночасно обома рівнями, так би мовити, ритуально розіграно. Тим самим вся ця область виділяється тим, що розглядається ззовні і поміщається в особливий сектор - сектор гри. «Це тільки гра» - без такого необхідного повідомлення не може зберігатися захоплююча динаміка перепаду між серйозним і ігровим характером. Звичайно, той, хто повністю віддається грі (у боротьбі), хто майже повністю ототожнює себе зі своєю роллю, той, за Бейтсон, «на подив нездатний» на такі знімають напругу, що обмежують повідомлення більш високому щаблі. Хоча сама гра - це як раз «особливе з'єднання первинних і вторинних процесів» такого роду, гравець, занадто серйозно зайнятий своїм заняттям, чим більше захоплюється, тим менш здатний розпізнати суперечливість перспективи всередині рамками гри і пом'якшити напруження збереженням подвійний віднесеності. «Серйозні» змагальні ігри глибоко просякнуті такими парадоксами і перепадами перспективи: вони розігруються між серйозністю і жартом. Ігрові та серйозні елементи нерозривно пов'язані між собою, вплетені одна в одну. Занадто серйозно занурений у гру гравець хоча і відчуває суперечливість, але не може і не хоче дозволити і змінити її, а повністю і серйозно живе в цих парадоксальних ситуаціях. Якщо гравець вже не в змозі зрозуміти повідомлення вищого порядку про рамки і перспективи, якщо він вже не може виділити парадоксальні ситуації і помістити їх в особливу область, то він наближається до шизофренічного душевному стану. Згідно Бейтсон, саме так часто і виникає шизофренія. Принаймні феноменологічно її виникнення можна окреслити саме так.
Не потрібно подальших пояснень, щоб перенести це тлумачення гри на спорт змагань і рекордів. У цій сфері таке тлумачення стає ще більш переконливим, оскільки коливання на кордоні серйозності тут набагато достовірніше документовано, а повідомлення «Це всього лише спорт!» - Набагато легше ігнорується.
Спортсмен, втягнутий в ситуацію «doublebind» між екзистенціальної серйозністю спортивної боротьби за виживання, точніше, необхідність перемагати, і традиційним тлумаченням спорту як простої гри або ритуализованной удаваною агресії, не має серйозного характеру, може прийти в стан духу, надзвичайно схоже з шизофренією. Спортивна боротьба легко стає серйозною і брутальної, але не можна вести її занадто серйозно і не за правилами. Сучасний великий спорт, що потрапив в цю «подвійну зв'язку» між серйозним характером і чесністю гри, явно набув рис такої парадоксальної полярності. Невротичні - і навіть родинні шизофренічному роздвоєння, так би мовити, «шизоїдні» - риси видно і в запеклій серйозності спортсменів, які намагаються вистояти у цій заплутаній ситуації. Підганяли натиском громадської думки, перебільшеною значущістю і екзистенціальної серйозністю гри, з одного боку, вони, з іншого боку, зустрічаються з постійним, але вже не щирим, номінально-голослівним вимогою стримуватися і дотримуватися правил чесної гри. Це, судячи з усього, полегшує невротичне або, принаймні, сприяє неврозам накладення і зчеплення суперечливих вимог - подвійний тиск породженого структурою шизоїдного розщеплення, яке через серйозність настрою вже не може бути дозволено простим розпізнаванням подвійності перспективи. Нічого дивного, що спортсмен схильний витягувати переваги з ситуації соціального капкана, намагаючись обходити або потайки порушувати правила, щоб опинитися, завдяки цій відносної вигоди, у виграшному положенні в порівнянні з тими, хто дотримується правил. Зважаючи на перебільшеною, ззовні нав'язаної спорту екзистенціальної серйозності результатів змагання можна сказати, що ментальність подвійного тиску являє собою щось на зразок відображення в душі індивіда загальної, структурно закладених у систему моделі соціального капкана в сучасному великому спорті. Все це набуває ще більш різкі форми почасти під тиском очікувань громадськості.
У цілому у великому спорті, а в зміненій (ослабленою) формі також і в економічній конкуренції організаційні рамки і відповідний контроль могли б призвести до того, щоб усунути подвійну мораль публічних закликів до чесної гри і таємних безчесних прийомів або порушень правил. Одними закликами і умовляннями справі можна допомогти так само мало, як і рекламними акціями на користь цієї ідеї. Чесну гру потрібно проводити по-справжньому і всерйоз, при цьому не втрачаючи з уваги точку зору здійсненності та організації. Необхідні методичний контроль, гнучкість, варіативність і реорганізація.
Чесність і чесна гра - дуже важливі цінності етичної орієнтації, щоб збувати їх дешево на загальній розпродажу суспільства виживання найсильніших. Навпаки, ідея і принцип чесної гри, при належному контролі і регламентації, заохочення більш спокійного ставлення до гри, а особливо - зважаючи на самостійного, орієнтованого на переживання, рішучого настрою молодого покоління, можуть у майбутньому стати ціннісним орієнтиром і для інших сфер життя суспільства. Звичайно, потрібно залишатися реалістом, зробити контроль більш ефективним і, можливо, навіть послабити вимоги крайнього успіху. Контроль та організація (включають не тільки санкції, а й стимули) необхідні для того, щоб перетворити проповіді в реальні норми. Це вірно як щодо обмеження швидкості на автодорогах, так і в області дотримання правил чесної гри в спорті, бізнесі та суспільстві.
Роблячи висновки, треба сказати, що тема Фейр Плей в сучасній олімпійській системі освіти дуже актуальна тема. Адже рівень порушень головних правил досить великий.
Центральне місце в олімпійському спорті належить спортсмену, який є зразком для наслідування, прикладом, який зачаровує, служить стимулом, надихає і змушує мріяти про участь в Олімпійських іграх
З глибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якими регулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначення переможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного, особиста і колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.
Олімпійська етика сучасного спорту має логічний зв'язок з історією змагань стародавніх греків і принципами їхньої поведінки, що дійшли до нас з глибини століть. П'єр де Кубертен, ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, зміг перенести кращі традиції Стародавньої Греції в побудову та розвиток олімпійського руху сьогодення. Олімпійська освіта, виступаючи одним з головних системоутворюючих факторів поширенні ідей олімпізму, являє собою спеціально організований педагогічний процес оволодіння молоддю цінностями олімпізму, перетворення останніх у діючі мотиви поводження індивідів і норми здорового способу життя.
Потреба суспільства в підвищення уваги до цінностей олімпізму викликана рядом проблем з якими зіштовхнулось людство в різних сферах життєдіяльності, і насамперед - освіті й вихованні дітей і молоді. Саме підростаюче покоління є тією стрижневою ланкою, від якої залежить подальший прогрес суспільства. Аналіз спеціальних робіт, міжнародного досвіду свідчить про те, що в дослідженні олімпійської освіти виділяються дві взаємопов'язані тенденції. З одного боку - науково-пізнавальний аспект, з іншого - соціально-педагогічний аспект, що виходить з розробленої Пьєром де Кубертеном концепції олімпійського руху перш за все як педагогічного феномену.
Таким чином, вчені і практичні фахівці все більше усвідомлюють, що ефективність нових форм олімпійської освіти тісно пов'язана з необхідністю подальшого розвитку нових форм і нових моделей спортивних змагань для дітей і молоді. До основних напрямків підвищення ролі олімпійської освіти в процесі виховання молодого покоління належать: вдосконалення структури підготовки кадрів; організація системи конференцій, семінарів, тренінгів; розробка методичних рекомендацій, зокрема й широке використання інформаційних технологій.
Етика олімпійського спорту передбачає реалізацію принципів Фейр Плей. Сама назва відображає сутність даного поняття: це більше ніж просте дотримання етичних норм у спортивній діяльності, це спосіб мислення, а не тільки поведінка, що повністю виключає обман, грубість, насильство, застосування допінгу та ін. Проблемою сучасного олімпійського спорту є агресія та жорстокість деяких його учасників. Спортивна агресія є важливою складовою досягнення успіху в змагальній діяльності. Провідні фахівці найбільш перспективними вважають спортсменів з яскраво вираженою "спортивною злістю", прагненням до домінування.