М.А. Годік [11] класифікує тренувальні навантаження, враховуючи наступні характеристики:
- спеціализованість, тобто міру схожості даного тренувального завдання з змагальною вправою,
- спрямованість, яка виявляється у впливі тренувальної вправи на розвиток тієї або іншої рухової якості,
- координаційну складність, що впливає на величину тренувальних ефектів,
- необхідність обліку умов, в яких проходять тренувальні заняття (температуру, інвентар і т.д.),
- міру впливу вправ на організм спортсменів.
Чому початковою структурною одиницею тренування є не навантаження, а тренувальне завдання? На це питання дає відповідь в своїй роботі В.П. Попов. На його думку, абстрактні поняття роботи і відпочинку не несуть педагогічної інформації. Робота і відпочинок придбавають педагогічне значення тільки тоді, коли вони певним чином організовані. А організованим певним чином робота і відпочинок це вже тренувальне завдання, що дає відоме тренувальне навантаження організму спортсмена і що має конкретне педагогічне значення і зміст. Основне полягає в тому, що тренувальні завдання завжди дозволяють вирішувати в занятті конкретну педагогічну задачу, а тренувальне заняття це як би певна послідовність тренувальних завдань.
Враховуючи все вищесказане, можна дати наступне визначення тренувальному завданню: це частина плану тренувального заняття, що складається з однієї вправи або комплексу фізичних вправ, що виконується з певними педагогічними задачами тренувального процесу.
Тренувальне завдання розглядається як первинна ланка в реалізації цілеспрямованого і більш чіткого управління тренуванням. У тренувальному завданні є важлива умова педагогічний і функціональний вплив на організм спортсмена в процесі виконання цього завдання.
Досвід багатьох ведучих тренерів, працюючих в різних видах спорту, показав, що тренувальне завдання є дуже ефективною організаційною формою і елементом структури тренувального процесу. Ряд тренерів мають набір направлених завдань з тактикою використання їх на тренувальному занятті. Однак, в основному, фахівці розраховують на свій особистий досвід. Причому більшість тренерів в описках більш ефективних тренувальних завдань значно зменшують їх каталог.
Виходячи з фізіологічної спрямованості вправ, німецькі фахівці розділили тренувальні завдання на наступні п'ять груп:
- компенсуючі - дуже помірній інтенсивності, що використовуються, головним чином, у відновних цілях,
- основні - виконуються в умовах стійкого стану,
- підвищені (розвиваючі) - при значному зростанні діяльність анаеробних джерел енергозабезпечення,
- межові - виконуються в зоні рівня максимального споживання кисню,
- граничні - обумовлюючі максимальні зміни в протіканні анаеробних процесів і пред’являючи гранично високі вимоги до мобілізації всіх резервів організму спортсмена.
Типовою межею побудови тренувального завдання виступає його стандартизація, яка передбачає (при багаторазовому використанні завдання) досягнення позитивного ефекту і полягає в наступному:
- забезпечення довготривалої пристосованості морфо-функціональної перебудови організму, на базі якої досягається розвиток фізичних якостей,
- закріплення досягнутого і створення подальшого прогресу в підготовці спортсменів.
Побудова учбово-тренувального процесу на основі використання стандартних тренувальних завдань дозволяє забезпечити:
- одноманітність методики підготовки,
- диференціацію і цілеспрямований вплив на організм спортсменів,
- зниження монотонності за допомогою методу варіативності при побудові комплексів,
- збільшення діапазону доцільних варіацій основних рухових дій,
- створення умов оптимального співвідношення повторюваності і варіативності,
- значне упорядкування тренувального процесу.
Внаслідок проведених нами досліджень і накопиченого досвіду ми отримали стандартні комплекси вправ силової спрямованості для ведучих м’язових груп відповідно до принципів варіативності і диференціації навантажень, складені з вправ, приведених в розділі 3.1. Аналізуючи різні варіанти чергування режимів роботи «всередині» комплексу. Ми прийняли як основний наступний варіант:
динамічний (ізотонічний) режим - статичний (ізометричний) режим динамічний (ізотонічний) - динамічний (ізотонічний) - динамічний (ізотонічний) режим.
Причому виконання вправ в динамічному режимі має різний зміст. У першому випадку це виконання вправи з високою інтенсивністю до явного падіння швидкості виконання вправи, у другому - виконання вправи, у відмінній від першої варіації, з високою інтенсивністю, в третьому - виконання вправи з максимальним зовнішнім обтяженням, коли число повторень дуже мале, в четвертому - виконання вправи з високою інтенсивністю «до відказу».
Таке чергування режимів виконання вправ стандартного силового комплексу на нашій думку найбільш ефективно і приводить до більш високих темпів зростання силових показників.
Комплекс №1. (підтягнення на перекладині)
1. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю до явного падіння швидкості.
2. Підтягнення звичайним хватом в статичному режимі із «зависанням» в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Підтягнення широким хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі «повністю »
Комплекс №2. (віджими від землі)
1. Віджими від землі в динамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичному режимі із затримкою в крайньому нижньому положенні протягом 8-10 сек.
3. Віджими широким хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Віджими в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №3. (віджими на брусах)
1. Віджими на брусах в динамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичному режимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Віджими в динамічному режимі з підігненими до грудей колінами.
4. Віджими в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №4. (вправи з штангою)
1. Поштовх штанги з-за голови в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
2. Поштовх штанги від грудей в статичному режимі із затримкою снаряда в проміжному положенні протягом 5 сек.
3. Поштовх штанги від грудей широким хватом в динамічному режимі.
4. Поштовх штанги від грудей в динамічному режимі при вазі снаряда біля максимального.
5. Поштовх штанги через голову в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №5. (вправи на м'язи брюшного пресу)
1. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з положення сидячи до явного падіння швидкості.
2. Згинання-розгинання тулуба в статичному режимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з обертанням тулуба.
4. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з подоланням зовнішнього опору.
5. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі «повністю ».
Кількість повторень вправ, що виконуються в комплексах №№ 1, 2, 3, 4, і 5 визначається під час попередніх контрольних випробувань для кожної конкретної вправи окремо. Із зростанням силових показників і відповідно результатів у виконанні силових вправ проводяться повторні контрольні випробування з метою коректування навантаження в стандартних силових комплексах.
У комплексі №4 вага штанги у вправі 1, 2, 3 і 5 становить 30-35% від максимального, а у вправі 4 становить 80-100% від максимального.
3.3 Результати експерименту по обґрунтуванню різних по об'єму навантажень
Під навантаженням в спортивному тренуванні потрібно розуміти вплив фізичних вправ на організм спортсменів, що викликають активну реакцію його функціональних систем.
Інтенсивність, величина і спрямованість протікання адаптаційних процесів в організмі спортсмена визначаються характером, величиною і спрямованістю навантажень. По характеру навантаження можуть поділятися на тренувальні, змагальні, специфічні і неспецифічні. По величині - на малі, середні, значні і великі. По спрямованості - сприяючі розвитку окремих рухових здібностей (швидкісних, силових, координаційних, витривалості, гнучкості) або їх компонентів (наприклад, алактатних або лактатних анаеробних можливостей, аеробний можливостей). Навантаження можуть бути направлені на вдосконалення координаційної структури, рухів компонентів психічної підготовленості або тактичної майстерності та інш. По координаційній складності потрібно розрізнювати навантаження, що виконуються в стереотипних умовах, що не вимагають значної мобілізації координаційних здібностей, або ж пов'язані з виконанням рухів високої координаційної складності пред’являючи різні вимоги до психічних здібностей спортсменів.
Навантаження можуть розрізнюватися по приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Зокрема, потрібно розрізнювати навантаження окремих тренувальних і змагальних вправ або їх комплексів, навантаження тренувальних занять, днів, сумарні навантаження мікро- і мезоциклів, періодів і етапів тренування, макроциклів, тренувального року.