Проте на наступному чемпіонаті Європи, який відбувся в 1995 році в Загребі (Хорватія), команда Росії зайняла 3-е місце в групі «В».
В даний час, за рейтингом IWBF, Росія займає 13-е місце з 36 країн Європи, де розвивається баскетбол на візках.
У 1999 році на Чемпіонаті Європи, який проходив у Нідерландах, взяла участь жіноча збірна команда Росії, яка зайняла останнє місце.
Клубні команди були представлені на міжнародній арені двома командами. Москвичі дебютували в розіграшах європейських клубних турнірів в 1994 році. З тих пір московська команда щорічно бере в них участь. У 1995 році в Афінах команда зайняла 3-е місце в розіграші Кубка Віллі Брінкмана, в 2000 році вийшла у фінальну частину Кубка європейських чемпіонів. Друга російська команда, «Баски» з Санкт-Петербурга, брала участь в 1999 році в розіграші кубку Еврокап-3, де зайняла 7-е місце. У 2002 році вперше виступила в Єврокубку команда «Шанс» з Тюмені.
1.2 Вплив баскетболу на візках на організм людей з обмежених можливостях
Сучасний баскетбол на візках – параолімпійській вид спорту. Він є однією з найвидовищніших у світі спортивних дисциплін, в якій змагаються неповно спроможні атлети. Він забезпечує не тільки покращення та удосконалення фізичних якостей спортсмена, але є потужним чинником соціальної інтеграції особистості.
У процесі гри удосконалюється розумова діяльність, координація рухів, здатність орієнтуватися в обставинах, що постійно змінюються. Виховання спритності та координації у баскетболі складається з тренування здібностей засвоювати координаційні дії Відповідно до вимог обставин, щораптово змінюються на майданчику. Суттєве значення при цьому маєудосконалення здатності правильно сприйматися свої дії у просторі та часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження та розслаблення, тощо.
Баскетбол, виробляючи певні фізичні навички, зменшує сферу невизначеності психологічної. Позитивні емоції, природно пов'язані зі спортом, знижують рівень психологічного негативізму.
Відомо, що будь-яка травма тіла – це і травма психіки. І психічної адаптації до нових умов життя, в загальній динаміці реабілітації, зазвичай передує стан депресії, що характеризується втратою сенсу життя, втратою більшого спектру мотивації та інтересів. У кого-то зазначається нестерпне відчуття покинутості, а хтось стає надмірно гнівається та агресивний. Песимізм, глибока меланхолія, тривога, нав'язливе поведінку, фізіологічні розлади – ось стан багатьох людей, які усвідомили в цей період свою інвалідність.
Основний зміст рухової структури дій баскетболістів складають найрізноманітніші маніпуляції з м'ячем, вершину яких займають балістичні метання. Основна вимога до цих метань – їх точностний характер. Зрозуміло, що вирішення цієї рухової завдання вимагає найвищого рівня сенсорної координації. Роль цих рухових актів у пристосувальних реакціях людини особливо велика. Серед усього різноманіття фізичних вправ П.Ф. Лесгафт відводив особливе місце всіляким метанням, оскільки саме в цих вправах необхідна тонка координація м'язів тулуба і особливо верхніх кінцівок і кисті, що забезпечує володіння просторово-часовими характеристиками рухів.
Для людей з обмеженими руховими можливостями основну цінність представляє вправу з метанням м'яча в ціль. Саме цей базовий елемент гри баскетболістів і повинен бути використаний як інструмент лікувально-оздоровчого впливу. Простота і доступність цього ігрового прийому створює привабливість і бажаність участі в ігрових вправах з м'ячем (самого різного ваги та розміру), що вимагають високої точності рухів (і нічого більше). Разом з розширенням діапазону рухових можливостей – а може бути, і на крок вперед від них – може бути ускладнений характер дій гравців. Отже, спочатку так звана «школа м'яча» – катання, перекидання м'ячів і спроби потрапити самим рядовим способом в якусь віддалену мету. Потім змагання з партнером в точності кидків у ціль. Далі потрапляння в підняту над підлогою мішень, потім – у кільце, кошик, встановлену на малій висоті. І тільки потім – кидки у баскетбольне кільце, встановлене на висоті 1,5–2,5 метра. Після цього відкривається можливість для застосування спрощених варіантів баскетболу, таких, наприклад, як змагання в точності кидків в баскетбольне кільце. Більш складна рухова активність виникає, коли змагання на точність кидків, виконуваних вільно, ускладнюється протидією суперника (спочатку одного, а потім і декількох).
Використання цього виду фізичних вправ у формі ігрового змагання дозволить, як уже згадувалося, вирішити завдання психологічної реабілітації, оскільки в цьому випадку рухова діяльність дозволить досягти високої емоційності, радості і задоволеності від реально видимих результатів вдосконалення своєї спритності. Ці почуття ще більше посиляться, якщо при цьому можна визначити або перевершити інших учасників ігрового протиборства.
Беручи участь в ігровому змаганні баскетболістів, які займаються мимоволі будуть відновлювати або вдосконалювати свою сенсомоторну діяльність. Зорова орієнтування, постійний контроль за переміщаються об'єктами, вибір часу і способів своєї участі в створилася ігрової ситуації вдосконалюють механізми візуально-рухової координації й у тому числі впливають на рівень процесів акомодації та астигматизму. Особливо чітко це вплив виявляється в системі «око – рука». Всілякі повороти і обертання сприяють вдосконаленню механізмів вестибулярної стійкості. Дії з м'ячем – його лов, передачі і кидки в кільце – вдосконалюють тактильну і кинестетичну чутливість і розвивають більш тонкі м'язові диференціювання прикладених зусиль. Особлива цінність цього виду ігрової діяльності полягає у поліпшенні швидкості реакції (на всілякі подразники) та швидкості дій, що передбачають прискорення в порівнянні із звичайною нормою процесів аналізу і синтезу, здійснюваного у вищих відділах головного мозку.
Характерна для гри в баскетбол активізація м'язової діяльності тягне за собою і зміни в системах дихання і кровообігу. Інтенсифікація цих процесів виникає як результат підвищення емоційного фону і необхідність більш високого прояву своїх рухових можливостей. Проте завжди рівень цієї активності найтіснішим чином пов'язаний з готівковим ресурсом функціональних можливостей. Виникає в результаті систематичного участі в грі рівень вегетативного забезпечення поступово зростає, а разом з ним зростає і ігрова активність учасників. Активізація обмінних процесів у свою чергу прискорює процеси регенерації. Дія з м'ячем, як правило, вимагає широких, розмашистих рухів, виконуваних часом з максимально можливою амплітудою, що позитивно позначається на рухливості в суглобах і одночасно зміцнює їх зв'язковий апарат, сприяє формуванню м'язового корсету.
Таким чином, результатом участі в ігрових змаганнях баскетболістів є комплексний вплив на вдосконалення не тільки рухової, але і психомоторної функції організму, в тому числі емоційним та інтелектуальним його сфери. Якщо до цього додати, що одночасно відбувається і розширення міжособистісного спілкування, то доводиться визнати, що ця ігрова форма фізичних вправ з м'ячем володіє виключно цінних оздоровчим потенціалом, який може зайняти далеко не останнє місце в системі адаптивної фізичної культури.
1.3 Класифікація спортсменів з пошкодженнями опорно-рухового апарату
Рухова діяльність людини надзвичайно складна, складається з примітивних рухів (рефлексів), більш складних автоматизмів(ходьба, біг, плавання) і складних цілеспрямованих рухів. Всі опорні і рухові функції забезпечуються скелетом, м'язами та нервовоюсистемою. Пошкодження будь-якого з цих ланок призводить до обмеження рухових можливостей. Це може проявлятися порушенням активних і пасивних рухів, координації рухових актів, тонусу або трофіки м'язів, рефлексів, електрозбудження, появою співдружних або насильницьких рухів. Прояв рухових порушень безпосередньо залежить від рівня ураження.
У спорті інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату виділяють такі нозології, як стани після ампутації кінцівок, стани після травм спинного мозку і поліомієліту та дитячий церебральний параліч