Так, при порівнянні цих процесів у велосипедистів-шосейників і бігунів на довгі дистанції виявляється, що вирішальним чинником є те, що на дистанції велосипедисти їдуть з дуже високою швидкістю. Це забезпечує ним хороше обдування, а значить, і більше, ніж у бігунів, виведення з організму надмірного тепла. Велосипедисти тренуються і змагаються на відкритих трасах, де дія вітру ощутимее, чим при бігу на стадіоні, оточеному трибунами. У велосипедистів, особливо в обстановці змагання, більш відповідні умови для утамовування спраги і підтримки оптимального водного балансу організму, чим у бігунів. Рясне пиття, забезпечуюче таке ж інтенсивне потовиділення, у поєднанні з інтенсивним обдуванням попереджує і пом'якшує обезводнення і перегрівання організму гонщика. В ході напружених і тривалих тренувальних і змагань навантажень велосипедісти-шосейники, як правило, втрачають не більше 3—3,5 кг маси тіла. Рівень температури тіла при цьому, в основному, не перевищує 39—39,3°.
Отже, рівень спортивних досягнень на стайєрських дистанціях в циклічних видах спорту значною мірою лімітується функціональним станом рухового апарату, систем енергозабезпечення і теплорегуляцією. При перевантаженні одному з цих функцій, працездатність спортсмена знижується. У велосипедистів "внесок" вказаних функцій у тренувальну і змагання діяльність більш рівномірний, а умови, в яких виконується робота, найбільш сприятливі в порівнянні з іншими циклічними видами спорту (С.В. Ердаков і соавт., 1990) [10, 11].
1.4 Планування спортивної підготовки велосипедистів
Спортивна підготовка велосипедистів охоплює декілька періодів, які мають свої особливості. Її зміст змінюється відповідно до закономірностей спортивного вдосконалення і вікового розвитку тих, що займаються. У спеціальній літературі достатньо повно розроблена система планування спортивної підготовки в багаторічному аспекті, згідно якої весь процес підготовки ділиться на п'ять етапів: етап початкової підготовки; етап попередньої базової підготовки; етап спеціалізованої базової підготовки; етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей; етап збереження досягнень[17, 26, 27, 32].
Кожен з етапів має свої конкретні завдання, динаміку навантажень, співвідношення робіт загальної, допоміжної і спеціальної підготовки (табл. 1.6).
Таблиця 1.6 Зразковий розподіл об'єму роботи і засобів підготовки на різних етапах багаторічного тренування
Принципово важливим положенням для правильного розуміння мети, завдань і змісту системи підготовки кваліфікованих велосипедистів є те, що її слід розглядати в багаторічному аспекті, у всій сукупності завдань спорту вищих досягнень. Тому не слід говорити про систему підготовки юних спортсменів, оскільки вона швидше виключає, чим припускає досягнення максимально можливих результатів в найбільш сприятливому для цього періоду життя спортсмена. Її слід розглядати як частина загальної системи підготовки кваліфікованих спортсменів [30, 32].
Цикл глибоких досліджень наукових основ побудови спортивного тренування висококваліфікованих спортсменів в багатьох видах спорту показав, що між вказаними етапами багаторічної підготовки немає чітких меж, їх тривалість може до певної міри варіювати, залежно від індивідуальних можливостей спортсменів, структури і змісту тренувального процесу (В.Н. Платонов, 1984; Л.П. Матвєєв, Ф.З. Мєєрсон, 1984) [17, 18, 28].
Планування тривалості етапів слід починати, виходячи з оптимальної вікової зони, в якій спортсмен може максимально реалізувати свої індивідуальні можливості. В середньому тривалість кожного етапу складає 2—2,5 року.
Не існує чітких відмінностей і в методиці підготовки велосипедистів на суміжних етапах багаторічної підготовки. Наприклад, методика тренування в другій половині етапу попередньої базової підготовки і в першій половині етапу спеціалізованої базової підготовки має багато загального як в постановці завдань, так і в складі, об'ємі і співвідношенні тренувальних засобів [26, 28].
Необхідність розгляду загальної структури багаторічного тренування обумовлена тим, що без правильної її побудови на ранніх етапах вся робота з підготовки гонщиків високого класу на завершальних етапах не дає очікуваних результатів.
Етап початкової підготовки. Основними його завданнями є: зміцнення здоров'я що займаються, різностороння фізична підготовка, навчання посадці, техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання [30, 32, 34].
Підготовка велосипедистів на вказаному етапі базується на загальних педагогічних принципах, тренувальний процес повинен бути безперервним і цілорічним.
Найбільш значний прогрес у вибраному виді спорту можливий лише на основі загального підвищення функціональних можливостей організму, різностороннього розвитку фізичних і духовних здібностей. На етапі початкової підготовки загальна і допоміжна фізична підготовка — це фундамент, на основі якого відбувається подальше вдосконалення юних велосипедистів. Їй приділяється основна увага — об'єм загальної і допоміжної підготовки складає до 90 %, а спеціальною — всього 10 %.
Теперішній час набір в групи початкової підготовки по велосипедному спорту, як правило, проводиться в 11 —12 років. Річний об'єм роботи у юних спортсменів значною мірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, у свою чергу, зв'язана з часом початки занять спортом. Наприклад, якщо дитина почала займатися велоспортом в 11 років, то тривалість етапу початкової підготовки складатиме 2 року [32, 34, 42].
В деяких випадках діти з 9—10 років починають виявляти цікавість до велосипедного спорту. Тоді період початкової підготовки повинен скласти 3—4 року, об'єм роботи протягом першого року невеликий — 100—150 ч. Якщо ж майбутній велосипедист почав заняття велосипедним спортом з 13—15 років, то тривалість етапу початкової підготовки часто скорочується до одного або напівроки, а об'єм роботи з урахуванням попередніх занять в школі може досягти рівня його ровесників — 250—300 ч в рік [32, 36, 45].
Восени, після відбору підлітків в групу, тренер знайомить їх з основами виду спорту, учить їзді на велосипеді на спеціальних майданчиках або доріжках стадіону. Взимку основна увага приділяється вправам з інших видів спорту і навчанню їзди на велотренажері. Навесні і літом їзда на велосипеді поєднується із заняттями по загальній фізичній підготовці. Заняття тривалістю 30—60 мін органічно поєднуються з уроками фізкультури в школі, носять переважно ігровий характер і проводяться 2—3 рази на тиждень. Підготовка велосипедистів на даному етапі характеризується винятковою різноманітністю засобів і методів з інших видів спорту і рухомих ігор. Не слід планувати тренувальних занять із значними фізичними навантаженнями, що припускають застосування одноманітних, монотонних навантажень. На жаль, на практиці ця вимога ігнорується. Відсівши з груп і втрата талановитих спортсменів відбувається із-за неправильного підбору і дозування вправ, їх одноманітності, загальної низької емоційності занять. На етапі початкової підготовки особливу увагу приділяють вдосконаленню техніки рухових дій (біг, ходьба на лижах, навчання різним спортивним іграм). В цей час у юного спортсмена закладається основа, що припускає оволодіння широким комплексом різноманітних рухових дій (В.П. Пугач, 1974; М.І. Дворяков і соавт., 1994). У річному циклі не потрібно виділяти етапів підготовки. Взимку переважно проводять заняття без велосипеда, влітку — їзду на велосипеді поєднують із загальною фізичною підготовкою. Змагання зазвичай не планують [32, 36, 44].
Етап попередньої базової підготовки. Разом із завданнями, які вирішувалися на першому етапі, ставиться нова — формування стійкого інтересу юних спортсменів до цілеспрямованої багаторічної спортивної підготовки. Річний об'єм роботи складає 300—350 ч.
На цьому етапі загальна і допоміжна підготовка в сумі можуть скласти 75 % об'єму; збільшення частки спеціальне підготовчих вправ приводить до швидкого зростання результатів в підлітковому віці, проте надалі неминуче негативно позначається на перспективності спортсмена. Спеціальна фізична підготовка повинна складати 25 % загального об'єму роботи. Технічне вдосконалення будується на різноманітному матеріалі переважно велосипедного спорту [17, 18, 26, 28].
Так, велосипедисти освоюють всілякі навики їзди на велосипеді без управління кермом, їзді "на колесі", їзді в групі, їзді на велотренажере без зорового контролю, фігурній їзді, їзді по снігу, подолання крутих спусків і підйомів, проходження поворотів, віражів, розворотів, різних способів старту і фінішування, подолання природних і штучних перешкод, зміни в парних гонках і ін. В результаті роботи на цьому і подальшому етапі багаторічної підготовки юний спортсмен винен досить добре освоїти техніку більшості загальнопідготовчих і спеціальних рухових дій. Підвищення функціональних можливостей різних систем організму на даному етапі носить різносторонній характер і планується з обліком і відповідно до особливостей природного розвитку рухових здібностей. Основну увагу звертають на розвиток швидкості.
При високому темпі приросту фізичних здібностей не слід застосовувати вправи з високою інтенсивністю у поєднанні з нетривалими паузами відпочинку, не прагнути часто брати участь у відповідальних змаганнях, недоцільно планувати тренувальні заняття з великими навантаженнями і ін. На етапі попередньої базової підготовки, який зазвичай охоплює віковий діапазон 14—16 років, слід враховувати рухові здібності у підлітків різного віку і пов'язану з цим необхідність різносторонньої підготовки. Зміст підготовки на даному етапі поступово спеціалізується відповідно вимогам вибраного виду спорту. Спостерігається поступове збільшення загального об'єму і інтенсивності роботи, особливо до кінця етапу. Структура річного циклу включає тривалий підготовчий період і нетривалий, такий, що складається всього з декількох гонок, змагання [26, 28, 29, 31].