Курсова робота
Структура фізичної працездатності у юних велосипедистів
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальна характреристика велосипедного спорту
1.1 Виникнення та розвиток велосипедного спорту
1.2 Особливості тренування юних спортсменів
1.3 Особливості тренувальної і змагальної діяльності
1.3.1 Адаптація і гомеостаз
1.3.3 Травматизм у велосипедному спорті
1.3.4 Дихання і кровообіг
1.4 Планування спортивної підготовки велосипедистів
1.5 Види спортивної підготовки велосипедистів
2.1.1 Методи теоретичного аналізу і узагальнення науково-методичної літератури
2.1.2 Методи педагогічних досліджень
Розділ 3. Власні досліджень
3.1 Особливості розвитку рухових якостей у велоспорті
3.2 Ефективність діяльності рухових здібностей у велоспорті
3.3 Особливості побудови тренувальних занять у велоспорті
Висновок
Практичні рекомендації
Список літератури
Перелік умовних позначень, скорочень і термінів
ЖЄЛ - життєва ємкість легенів
МСК - максимальне споживання кисню
ЧСС - частота серцевих скорочень
ЦНС - центральна нервова система
ЗМЄ - загальна метаболічна ємкість
АМЄ - аеробна метаболічна ємкість
АНАМЄ - анаеробна метаболічна ємкість
Вес.рост. показ. - весо-ростовой показник
АТ - артеріальний тиск
ІГСТ - індекс Гаргвардського степ-теста
КВ - коефіцієнт витривалості
Рівномірний - метод тренування припускає рівномірне виконання роботи
Інтервальний - метод тренування припускає виконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами відпочинку
Змінний - метод тренування припускає варіювання інтенсивності тренувального навантаження
Змагання - метод тренування припускає спеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу
Вступ
Актуальність. В даний час питання підготовки юних велосипедистів в літературі практично не розглядаються. Зниження вікового цензу при наборі дітей в групи початкової підготовки поставило перед фахівцями багато проблем, пов'язаних із спрямованістю тренувального процесу, раціональним поєднанням тренувальних засобів і методів, адекватних віковим особливостям тих, що займаються. Тому встановлення кількісної характеристики критеріїв, що визначають фізичну працездатність юних велосипедистів, дозволить оптимізувати дозування тренувальних навантажень відповідно до адаптаційних можливостей організму спортсменів.
Актуальність вибраної тематики підтверджується тією обставиною, що дитячо-юнацький вік є найважливішим етапом розвитку, в якому закладаються основи для подальшого вдосконалення людини (В.К. Бальсевіч, К.Ж. Булгакова, В.М. Волков, А.А. Гужаловський. Ю.Г. Травін, В.П. Філін, Н.А. Фомін). У цьому віці реалізуються основні передумови для створення фундаменту фізичної і інтелектуальної працездатності [3, 5, 14, 27 та інші].
При визначенні структури фізичної працездатності застосовуються педагогічні і медико-біологічні тести, що дозволяють оцінити функціональний стан і рухові можливості дітей. При цьому перевага віддається тим тестам, які характеризують предмет дослідження: фізичний розвиток, рухові здібності, функціональні і ергометричні показники, що відповідають метрологічним вимогам.
Мета дослідження — виявити структуру фізичної працездатності велосипедистів 9-12 років залежно від рівня рухової активності.
Наукова гіпотеза виходить з припущення, що в процесі вікового розвитку структура фізичної працездатності велосипедистів залежить від рівня їх рухової активності. Її основні риси визначає деяка кількість узагальнених чинників, що відображають закономірності динаміки рухових здібностей, фізичного розвитку, функціонального стану, ергометричні і енергетичних показників спортсменів. Вивчення структури фізичної працездатності дозволить оптимізувати тренувальний процес юних велосипедистів.
Об'єкт дослідження. Велосипедисти груп початкової підготовки.
Предмет дослідження – структури фізичної працездатності в юних велосипедистів.
Наукова новизна роботи поміщена в наступних положеннях:
1) визначені і проаналізовані вікові особливості структури рухових можливостей велосипедистів 9-12 років; виявлені взаємозв'язки різних параметрів фізичної підготовленості, фізичного розвитку і медико-біологічних показників;
2) даний аналіз значущості показників рухової підготовленості залежно від віку і рівня рухової активності; виявлені критерії фізичної працездатності, що дозволяють всесторонньо характеризувати взаємозв'язки різних можливостей на різних етапах індивідуального розвитку;
Практична значущість. Результати дослідження можуть бути использованы для наступних цілей:
1) корекції тренувального процесу юних велосипедистів;
2) поточного і етапного контролю за рівнем підготовленості спортсменів;
3) комплексної оцінки рухових можливостей, функціонального стану, енергетичних і ергометричні показників.
велосипедист тренування фізичний біологічний
Розділ 1. Загальна характреристика велосипедного спорту
1.1 Виникнення та розвиток велосипедного спорту
Велосипедний спорт включає спортивні змагання на треку, шосе, в горах (маунтенбайк) по велосипедному кросу, ВМХ, триалсину, велосипедному спорту в залі, велосипедному туризму.
Історія виникнення велосипедного спорту пов'язана з винаходом і вдосконаленням велосипеда. Патент на винахід велосипеда в 1816 р. отримав громадянин Німеччини Карл фон Драйс, хоча є відомості і про ранішу появу велосипеда. Велосипед швидко отримав широке визнання і розповсюдження головним чином як засіб пересування. У міру удосконалення конструкції, збільшення швидкості їзди велосипед перетворився не тільки на засіб транспорту, але і засіб для спорту. Зародився велосипедний спорт в Європі в 60-і рр. XIX в.
Першим крупним міжнародним змаганням була гонка Париж — Руан (дистанція 120 км.), проведена в 1869 р. Учасники стартували на дерев'яних велосипедах.
Перший чемпіонат світу по велосипедному спорту на треку відбувся в 1893 р. в Чікаго, а перший чемпіонат світу в гонках на шосе — в 1921 р. в Копенгагені. Чемпіонати світу проводилися спочатку тільки серед чоловіків, з 1958 р. в чемпіонатах світу почали брати участь і жінки.
Міжнародний союз велосипедистів (UCI) був заснований в 1900 р. На конгресі в Сан-себастьяне в 1965 р. у складі UCI утворилися дві незалежні федерації: Міжнародна любительська федерація велосипедного спорту — FIAC і Міжнародна федерація професійного велосипедного спорту — FICP. Починаючи з 1992 р. ділення UCI на любительську і професійну федерацію було визнане недоцільним і був створений єдиний керівний орган — Міжнародний союз велосипедистів, об'єднуючий 168 національних федерацій (за станом на 1 січня 1996 р.).
В даний час велосипедний спорт є одним з найбільш доступних і поширених видів. У багатьох країнах спостерігається "велосипедний бум". Це відбулося завдяки тому, що у людей змінилися уявлення про відпочинок. Вони вважали за краще відпочивати на лоні природи, займатися спортом в природних умовах. Велосипед став одним з найважливіших засобів боротьби з гіподинамією — хворобою більшості жителів крупних міст, обумовленою різким зменшенням фізичної активності. У багатьох країнах велосипед використовують і для перевезення різних вантажів [29-32].
Останніми роками популярність їзди на велосипеді зросла і у зв'язку з масовим рухом за максимальне очищення повітряного середовища від шкідливих вихлопних газів автомобільних двигунів. До того ж в міських умовах швидкість пересування велосипедиста не поступається іншим видам транспорту.
Вдосконалення конструкції велосипеда продовжується і до цього дня. Вже зареєстровано більше 15 тис. патентів. Велосипедна промисловість випускає тепер різні моделі велосипедів, придатні як для прогулянок, так і для занять різними видами велосипедного спорту. Радикальні зміни відбулися останнім часом в матеріально-технічному забезпеченні велосипедного спорту унаслідок використання оригінальних інженерних рішень, істотно покращала якість інвентаря, устаткування, спортивної екіпіровки. Велосипедний спорт був широко представлений в програмах всіх без виключення Ігор Олімпіад сучасності (змагання велосипедистів 1904 р., в яких брали участь лише спортсмени США, не увійшли до офіційних протоколів) [1]. Проте на Іграх Олімпіад 1896—1924 рр. програма олімпійських змагань складалася по суті довільного: іноді в неї включалися тільки гонки на треку (1900 р., 1904 р.) або тільки на шосе (1912 р.). Спочатку в програмі ігор були лише змагання серед чоловіків. Жінки вперше були допущені до участі в шосейних гонках в 1984 р., а в гонках на треку — в 1988 р. Стабільнішою програма олімпійських змагань у загальних рисах стала з 1928 р. і мало змінювалася до 1992 р. У програму були включені два самостійні види велосипедного спорту — змагання на шосе і треку. Велосипедисти розігрували на олімпійських змаганнях десять комплектів медалей: на треку — сім (спринтерська гонка, гит на 1000 м з місця, індивідуальна і командна гонки переслідування на 4000 м, гонка по очках на 50 км. у чоловіків; спринтерська і індивідуальна гонки переслідування у жінок; з 1908 по 1972 роки проводилися також гонки на тандемах); на шосе — три (командна гонка на 100 км. у чоловіків; групова шосейна гонка на 150—200 км. у чоловіків і на 60—80 км. у жінок). Кожна національна команда могла бути представлена повним складом гонщиків, кожен заявлений спортсмен мав право виступати в будь-якій з дисциплін велосипедних гонок. Проте регламент олімпійських змагань обмежував кількість тих, що стартують: у гите на 1000 м з місця, спринтерській і індивідуальній гонках переслідування на треку — по одному спортсменові, в груповій шосейній гонці — шість, в командній шосейній гонці на 100 км. і командній гонці переслідування на треку — по одній команді з чотирьох чоловік. Командну і групову шосейні гонки проводять роздільно з 1960 р. До цього в залік командної гонки йшла сума результатів, показаних в груповій гонці спортсменами кожній з країн-учасниць цих змагань. На змаганнях 1912 р. враховувалася сума чотири, а в 1920—1956 рр. — суму трьох кращих результатів кожної команди [29, 31, 32].