Реферат на тему:
Виробництво білкових продуктів харчування
в Україні: проблеми і перспективи розвитку
Мета роботи:
Визначити глобальну та регіональну конкурентоспроможність України у виробництві білкових продуктів харчування.
Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними та політичними факторами стійке успішне становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки вона також може бути визначена як здатність країни (фірми) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і на ринках “третіх стран”.
Постановка проблеми:
Засилля товарів закордонного виробництва на ринках України висунуло жорсткі вимоги до підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та її виробників. Найдоцільніший шлях вирішення цієї проблеми – управління даним процесом.
Для ефективного управління конкурентоспроможністю продукції підриємства виникає необхідність у дослідженні закономірностей її формування. Конкурентоспроможність формується під впливом великої кількості чинників різноманітного походження, які по-різному впливають на неї. Конкурентоутворюючі чинники – це рушійна сила, яка формує і визначає характер конкурентоспроможності. Це насамперед якість і ціна виробу.
В сучасних умовах великого значеня набули такі чинники, як маркетингова та комерційна складові споживчої вартості виробу, наприклад, фірмова марка, реклама, сервісне обслуговування, система продажу тощо. Важливим для споживача є також своєчасність виробництва та збуту виробу на ринку.
Аналіз проблеми:
Напевно, багато хто чули про сою – однолітню трав'янисту рослину, яку можна додавати в раціон харчування і людей, і тварин. Цю культуру вирощують у 80 країнах світу, хоча лише в п'ятдесяти вона має серйозне продовольче значення. Але серед цих п'ятдесятьох такі гіганти, як США, Канада, Китай, Індія, Бразилія, Аргентина і так далі. Схоже, у список цих країн незабаром допишуть і Україну. Ця культура має величезний "запас" білка. Її можна додавати у м'ясні і рибні продукти,а також готувати безліч страв. На сьогоднішній день соя займає четверте місце у світі (після кукурудзи, пшениці і рису) по загальній площі посівів. До речі, рослина доволі примхлива - вона має потребу в сонці, волозі, гарних ґрунтах. Зате процес вирощування не містить якихось складних особливих "процедур". Соя не в дивину для українського сільського господарства. Нею "займаються" 200 сільгосппідприємств. Але 200 господарств - це мізер. Суспільною фундацією "Агудат Ісраель оф Америка" при фінансовій підтримці Департаменту сільського господарства США у Києві було створено Соєве об'єднання, головна мета якого - розвиток соєвого ринку в нашій країні. Агрономи констатують, що до 1998 року в Україні дуже мало займалися розробкою соєвого виробництва і соєві продукти майже не використовувалися. Сьогодні ситуація міняється на краще. Заводи і птахофабрики стали більш платоспроможні, а виходить, створення соєвого ринку - цілком реальна задача. Ще більш широко боби сої використовують як коштовний корм худобі. Активно використовують культуру для відгодівлі м'ясних порід великої рогатої худоби, птиці, свиней, овець, кіз, кроликів і іншої живності. Годують навіть рибу. В Інституті кормів Української Академії аграрних наук підрахували, що українському тваринництву, щоб нормально розвиватися, необхідно щорічно "проїдати" 2 мільйони тонн сої. Але в 1999-м році було вирощено всього 40 тисяч тонн, у 2000-м - 60 тисяч. У комбікормових заводів на закупівлю культури грошей немає. Хоча ті господарства, що вирощують "протеїнову рослину", не розчарувалися у своєму виборі.
Ситуація на ринку
“Соєвий бізнес” у широкому змісті слова — це виробництво соєвих комбікормів, олії, борошна, хліба, молока, сиру, ковбас, так званих текстурированных соєвих продуктів (“м'яса”), майонезів, йогуртів, горішків і ін. Виробництво окремого соєпродукта — це окремий вид бізнесу, що вимагає своїх капіталовкладень, свого устаткування... За словами опитаних фахівців, у виробництво соєвого молока необхідно вкласти мінімум $10 тис., олії — $20 тис., борошна — $100 тис., а у виробництво “текстурата” — $0,2-5 млн.
Яких-небудь досить достовірних статистичних даних про кількість фірм, що займаються в Україні соєвим бізнесом (зокрема, виробництвом соєвого молока, сиру “тофу” і окари), поки не існує. Соєва справа, незважаючи на її швидкий розвиток, усе ще залишається екзотикою. По оцінках самих виробників і продавців устаткування для переробки сої, сьогодні в країні не більш двох-трьох десятків “соєвиків”.
На прилавках магазинів без турбот можна знайти продукцію НПАО “Соєва фабрика “Агропрод” (Чабани, Київська обл.). Це свого роду український “соєвий барон”. Крім цього підприємства, відомі наступні виробники: НП “Золоті боби” (м.Одеса), ТОВ “Олеся”, ТОВ “Солодко” (обоє — м.Запорожжя), ТОВ “Экко” (м.Черкаси), ПВ КП “Тибет” (м.Дніпропетровськ), ТОВ “Теда” (м.Київ), ТОВ “Білок” (м.Кіровоград) і ін. Одні з них випускають повний асортимент, інші — тільки соєве молоко, треті — горішки (фактично, смажені боби), четверті — текстуровані соєві продукти (м'ясо, стейки, вермішель, гуляш, язички, креветки, битки і т.д.).
Соєвий бізнес в Україні почав розвиватися роки чотири тому назад, у 1997-1998 роках. Тоді “соевики-ентузіасти” сталі завозити устаткування з-за кордону (в основному з Росії) і потихеньку заробляти на життя. За останні рік-два вони пробили собі пристойну дорогу і встали на ноги. Швидкому поширенню “бобової” справи сприяли і сприяють наступні чинники:
· соєві продукти дешевше аналогічних м'ясних і молочних;
· у країні досить віруючих, що утримуються чи обмежують себе в споживанні тваринної їжі (під час посту чи постійно), що готові купувати дешевий і живильний соєвий товар;
· соя і продукти з неї — просто корисні, і про цьому останніми роками повторюють всюди.
Гроші
Самі грошові пункти в графі “витрати” — покупка “соєвої корови” (установки, що робить молоко із сої), сировини і витрати на документи. Вітчизняні соєві “доїльні апарати” витягнуть $3-6,5 тис., власне боби — $1-2 тис. (у стільки обійдеться первісний запас) і “дозвіл” стільки ж — $1-2 тис. До цих витрат потрібно приплюсувати витрати на холодильне устаткування (мінімум $200-1000), покупку “начиння” ($300-500) і рекламу ($100-300 на місяць). Плюс щось піде на обзаведення приміщенням, але тут витрати можуть бути якими завгодно. Особливо якщо ризикнути побудувати будинок цеху. На це, однак, рідко хто наважується. Тому що готових приміщень у країні усе ще багато, їх можна купити чи орендувати.
Крім того, необхідно виділити $500-600 на непередбачені витрати.
За словами виробників, вкладені $8-10 тис. можна повернути в гіршому випадку за рік, а при успішному старті первісні капіталовкладення цілком можливо “відбити” за 2-4 місяця.
Устаткування
Устаткування для виробництва соєвого молока в Україні не так вуж багато. Збирають потрібну техніку, наскільки нам відомо, два підприємства. Це АТ “РОСС” (м.Харків) і ОАО “Київське спеціальне проектно-конструкторське бюро “Менас” (м.Київ). Перше підприємство розробляє і виготовляє установку самостійно, а агрегат “Менаса” розроблений у київському ж ТОВ ИНПФ “Гран” . “Соєва корова” харківської зборки продуктивністю 30 л у годину коштує з ПДВ 14,784 тис. грн. Київський “соєвий апарат”, за допомогою якого можна надоїти 100 л молока в годину, коштує з ПДВ $6,5 тис.
В Україні також відоме устаткування для виробництва молока російського виробництва — їм користуються деякі з “соєвиків”-першопрохідників. У Росії такі апарати стали робити раніш, ніж в Україні. У Краснодарі роблять “соєві корови” продуктивністю 60 і 100 л/ч у Москві — 30, 60 і 100 л/ч. У Росії краснодарський апарат “Союшка-2” (60 л/ч) коштує $3,5-4 тис., “Союшка-3” (100 л/ч) — $5,5 тис. Установка московської фірми “Интерсоя” продуктивністю 30 л/ч коштує на батьківщині 105 тис. руб. (приблизно 19,3 тис. грн.). “Соєвий агрегат” з надоями молока 60 л/ч обійдеться в 138 тис. руб. (приблизно 25 тис. грн.), а “столитровый гігант” — 160 тис. руб. (приблизно 29 тис. грн.).
Пропозиції до розв’язання проблеми, необхідні ресурси та умови:
На прикладі одного з українських агропромислових підприємств опишемо основні положення проекту по диверсифікованості і збільшенню випуску дієтичної конкурентноздатної продукції із соєвих бобів за рахунок залучення інвестиційних засобів у розмірі 781,1 тис. доларів США для придбання й експлуатації виробничого комплексу по переробці соєвих бобів.
Реалізація проекту дозволить створити технічну базу для виробництва продуктів харчування , передбачених Державною програмою «Діти України», "Національною програмою відродження села", "Державної промислової політики України" і інших значимих програм на державному рівні. Пропонований проект також повною мірою сприяє реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення продовольчої (і в тому числі білкової) безпеки країни.
1. Суть і мета проекту.
Інвестиційна ідея проекту полягає в створенні комплексу по переробці бобів сої, застосовуючи закордонні і вітчизняні технології з метою забезпечення ринку Криму й України різноманітними якісними, дієтичними, збалансованими по білку харчовими продуктами.
Товари і послуги, плановані до реалізації в рамках проекту:
молочна продукція із сої: соєве молоко, сухе соєве молоко, окара, десерти. та інші продукти із сої: соєве борошно, соєва олія, соєві горішки, шрот.
Цілями даного проекту є:
· Забезпечення споживчого ринку України і Криму якісними, що володіють унікальними дієтичними властивостями, з високим змістом білка соєвими молочними і кисломолочними продуктами (молоко, борошно, йогурт, орешки, сир, сир, майонез і т.п.), що по смакових якостях не уступають, а по дешевині перевершують їхні аналоги на тваринній основі.