Дослідження проводили чотирма етапами.
Перший етап (вересень 2004 – серпень 2005 р.) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню та узагальненню науково-методичної літератури.
На другому етапі (вересень 2005 – травень 2006 р.) здійснювали моніторинг рухових уподобань підлітків, порівняльний аналіз їхніх спортивних інтересів. У дослідженнях брали участь підлітки 12-13 років загальноосвітніх шкіл м. Шостка (n = 269), м. Білопілля (n = 314), м. Полтава (n = 382) та м. Суми (n = 382). Всього взяло участь в анкетуванні 1458 підлітків. Також на другому етапі вивчали рівень добової рухової активності підлітків на базі загальноосвітніх шкіл м. Суми, м. Полтава та м. Білопілля (всього 600 учнів).
На третьому етапі досліджень (травень – серпень 2006 р.) ми розробляли фітнес-технологію для підвищення рухової активності підлітків на основі їхніх рухових уподобань і проводили констатуючий експеримент. Він дозволив визначити місця для проведення базового експерименту і сформувати контрольні та експериментальні групи. Експериментальні групи були сформовані на базі спортивного клубу „Флеш” міста Суми (група дівчат – Е1, n = 43; хлопців – Е2, n = 41) та на базі загальноосвітньої школи № 25 міста Суми (група дівчат – Е3, n = 42; хлопців – Е4, n = 40). Контрольні групи були сформовані на базі загальноосвітньої школи № 14 міста Полтави (група дівчат К1, n = 40; хлопців К2, n = 43) і займалися за чинною програмою. Загальна кількість підлітків, що взяли участь у формуючому експерименті, становила 249 осіб.
Четвертий етап (вересень 2006 рік – листопад 2007 рік) передбачав проведення педагогічного експерименту для оцінки ефективності фітнес-технології. Досліджували рівень рухової активності на початку навчального року, після семестру та в кінці навчального року. Тестування рівня фізичної підготовленості здійснювалося двічі: на початку та в кінці навчального року. Під час експерименту також оцінювали самоусвідомлення власного тілесного досвіду підлітків. На цьому ж етапі ми здійснювали обробку та аналіз отриманих результатів, формували висновки, впроваджували результати у практику, оформляли дисертаційну роботу.
У третьому розділі «Розробка фітнес-технології для підвищення рухової активності та фізичної підготовленості підлітків» викладено структуру мотивів та інтересів підлітків стосовно фізичної культури та спорту, а також чинники і стимули, що сприяють мотивації підлітків до фізичного самовдосконалення. Встановлено, що більшість (61%) школярів свідомо ставляться до фізичної культури як засобу підвищення рухової активності і визначають оздоровчу спрямованість як пріоритетну; 46% учнів підліткового віку не відчувають стійкого інтересу до уроків фізичної культури в школі, що призводить як до нерегулярного їх відвідування та зниження мотивації до спортивних і фізкультурно-оздоровчих занять у позаурочний час.
Визначено, що серед хлопців найпопулярнішими видами рухової активності є: спортивні ігри, одноборства та заняття в тренажерному залі, серед дівчат – аеробіка, одноборства та спортивні ігри. До числа пріоритетних видів рухової активності підлітків не увійшли види спорту (окрім спортивних ігор), які складають основу курсу фізичної культури в школі. Тобто навчальний процес із фізичного виховання в школі не сповна відповідає інтересам підлітків.
Наші дослідження рівня рухової активності підлітків центральних та північних регіонів України показали, що індекс добової рухової активності дівчат дорівнював 31,23 + 0,62 бала, натомість у хлопців він був вищий і становив 32,65 + 0,66 бала; спеціально організована рухова активність, яка включає різні форми занять фізичними вправами, обмежувалася 35 хвилинами на добу в основної маси школярів. За дослідженнями А.Г. Хрипкової (1990), А.Г. Сухарєва (1998), Т.Ю. Круцевич (2000), обсяг цілеспрямованих занять фізичними вправами, повинен складати 12-15 годин на тиждень. Таким чином, рівень рухової активності досліджуваних підлітків становив 30% гігієнічної норми.
На основі аналізу науково-методичної літератури, проведеного моніторингу рухових уподобань підлітків та особистого досвіду роботи в сфері оздоровчої фізичної культури ми розробили фітнес-технологію. Понятійний апарат нашого дослідження базується на публікаціях М.М. Булатової, Ю.А. Усачева (2003). Фізкультурно-оздоровча технологія поєднує процес використання засобів фізичного виховання в оздоровчих цілях і наукову дисципліну, що розробляє та вдосконалює основи методики побудови фізкультурно-оздоровчого процесу. Практичним утіленням фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні є різні фітнес-програми.
Фітнес-технологія, яку ми розробили для підвищення рухової активності та фізичної підготовленості підлітків, яка є продуктом інтеграції інформаційного (теоретичного), мотиваційного та рухового (практичного) компонентів, що передбачає процес гармонійного розвитку фізичних якостей, використання напрямків та засобів оздоровчої фізичної культури, контроль і самоконтроль за фізичними навантаженнями.
Теоретичний блок розробленої технології нами було забезпечував підліткам засвоєння цінностей фізичної культури, формування прагнення до здорового способу життя, отримання необхідних знань для самостійних занять фізичною культурою. Згідно з цієї фітнес-технологією були розроблені фітнес-програми та зміст занять, які складалися з трьох загальноприйнятих частин: підготовчої, основної та заключної. Кожна з них поділялася на блоки: підготовча - на інформаційний та розминочний, основна - на аеробний та варіативний, заключна містила відновлювальний блок. Така структуризація занять дала можливість комплексно використовувати різноманітні види фітнесу у процесі фізкультурно-оздоровчих занять з підлітками та застосовувати диференційований підхід відповідно до цільової спрямованості занять, фізичної підготовленості, статевих відмінностей у формуванні мотиваційних пріоритетів.
Заняття за авторськими фітнес-програмами були складовою частиною третього уроку фізичної культури, позаурочних та позашкільних заходів. Реалізація змісту фітнес-програм передбачала заняття обсягом три години на тиждень та реалізовувалася трьома етапами, що відповідали періодам (підготовчий, основний та підтримувальний), рекомендованим у попередніх дослідженнях. (Круцевич Т.Ю., 2003). Перехід до нового етапу супроводжувався зміною тривалості та кількості занять на тиждень, обсягу навантаження, інтенсивності, послідовності виконання вправ, спрямованості взаємодії.
Четвертий розділ «Експериментальна перевірка розробленої фітнес-технології у процесі фізичного виховання підлітків».
Під впливом занять за авторською фітнес-технологію відзначено підвищення показників добової рухової активності у всіх експериментальних групах. Індекс рухової активності в групі Е1 дівчат становив 36,29 + 0,49 бала. У групі Е3 дівчат цей показник був вищий і становив 36,94 + 0,49 бала. Водночас у групі К1 дівчат він становив 33,75 + 0,84 бала. Приріст індексу добової рухової активності порівняно з початком експерименту в групі Е1 становив 9,82%, у групі Е3 – 12,42%, у групі К1- лише 2,38%.
Позитивну динаміку індексу рухової активності відмічено в групі Е4 хлопців: у результаті він становить 39,14 + 0,55 бала, а у групі Е2 індекс рухової активності зафіксовано на рівні 38,05 + 0,67 бала. Натомість індекс рухової активності у групі К2 хлопців виявився 33,21 + 1,02 бала. Таким чином, приріст індексу рухової активності у групі Е4 становив 15%, у Е2 – 12,7%,у групі К2 лише 2,0%.
Під впливом занять за розробленою фітнес-технологією відбулися статистично вірогідні позитивні зміни у ставленні підлітків до власного тілесного потенціалу. Збільшилась кількість підлітків, які більш позитивно сприймають власне «Я», виявляють упевненість у досягненні мети, готовність до подолання невдач за рахунок власних можливостей та самоактивності. Наведені результати експерименту свідчать про доцільність упровадження фітнес-технології у фізичне виховання підлітків в урочній, позаурочній та позашкільній формах організації занять.
Запропоновані фітнес-програми позитивно вплинули на фізичну підготовленість підлітків (табл. 1, 2). У ході аналізу матеріалів дослідження статистично вірогідною порівняно з контрольними групами виявилася різниця у показниках фізичної підготовленості експериментальних груп хлопців і дівчат (p < 0,05-0,001).
Після проведення експерименту показники фізичної підготовленості хлопців за Державними тестами та нормативами оцінки фізичної підготовленості у групі Е2 покращилися від 6 до 33%, у групі Е4 – від 6 до 38%, натомість у групі К2 покращення показників становило від 0,5 до 13% і навіть було зафіксовано тенденцію до погіршення показників у тесті «біг на 1500 м».
Позитивна динаміка показників фізичної підготовленості спостерігалася в експериментальних групах дівчат: в групі Е1 зростання показників становило 4 - 44%, у групі Е3 – 7 - 34%, водночас у групі К1 відмічено покращення результатів у середньому на 3%, і лише у розвитку гнучкості результат зріс на 11%.
У підлітків 13-15 років ЕГ впродовж навчального року відбулися статистично достовірні (р < 0,05 – 0,001) зміни порівняно з КГ за всіма тестами системи ЕВРОФІТ. Заняття за авторськими фітнес-програми сприяли покращенню показників загальної фізичної підготовленості в групі Е2 на 25,0%, в групі Е4 на 35,5%, що відповідає високому рівню фізичної підготовленості за перцентильними шкалами, окрім тестів «PWC-170» та «Фламінго», де показники відповідають середньому рівню. Натомість у групі К2 показники покращилися лише на 0,8% та відповідають середньому рівню.